Киевский центр политических исследований и конфликтологии

Архив за год: 2022

О. Кошик

Японія є однією з найбільш економічно розвинених країн світу. І ця провідна роль значною мірою  забезпечена ключовим місцем малого та середнього підприємництва (МСП) в економіці країни.

Cтрімкий розвиток економіки в період так званого «японського економічного дива» зумовлений, переважно, саме фактором розвитку МСП, який органічно доповнив зростання великих та надвеликих корпорацій.

85% населення Японії зайняті в секторі МСП. Всього в країні нараховується 6 млн малих підприємств, при цьому великих лише 2,5 тис. В обробній промисловості питома вага малих та середніх підприємств в загальному обсязі виробництва  складає біля половини, а в чисельності зайнятих – приблизно три чверті. В інших галузях вона ще більша. Так, наприклад, в будівництві на малих та середніх підприємствах зайнято більше 95% робітників галузі, на транспорті та у зв’язку – більше 85%, в оптовій  та роздрібній  торгівлі – біля 90%.[1]

Існують чотири центри регулювання і стимулювання малих та середніх підприємств:

— центральний уряд;

— місцеві органи влади;

— великий бізнес;

— самостійні об’єднання малого бізнесу.

Центральні органи влади і органи місцевого самоврядування субсидують на всіх етапах життєвого циклу підприємства малого бізнесу, які приймають безпосередню участь в створенні наукоємного та високотехнологічного виробництва. Для таких підприємств держава  надає позики, забезпечує кредитування малого бізнесу шляхом надання поруки та інших видів кредитних гарантій. Також шляхом централізованою підтримки держави в спеціальних  центрах, некомерційних організаціях здійснюється навчання кадрів та консультаційно-інформаційна підтримка. Місцеві органи влади, великий бізнес здійснюють технічну та інформаційну допомогу, інформаційно-комп’ютерне обслуговування, підготовку кадрів.[2]

Державна підтримка та стимулювання МСП в Японії здійснюються на різних етапах розвитку – реєстрація, становлення та зростання. З цією  метою застосовують пільги, позики, кредити, консультативну допомогу, допомогу в підготовці кадрів та ін. З метою надання фінансової підтримки суб’єктам МСП створена розвинена система  спеціалізованих закладів, які функціонують як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Основу цієї системи складають:

державна корпорація фінансування малого бізнесу;

національна фінансова корпорація;

центральний банк торгівельної та промислової кооперації;

державна корпорація страхування кредитів малого та середнього бізнесу;

префектурні асоціації страхування кредитів.[3]

Важливим елементом державної підтримки малого підприємництва є система законодавчого забезпечення, тобто комплекс різноманітних законів, які були поступово прийняті в Японії. Основними законодавчими актами є: Закон про заборону монополій (1947 р.), закон про створення державного агентства у справах малих та середніх підприємств (1948 р.), Закон о кооперативах в малому та середньому бізнесі (1949 р.), Закон щодо страхування середніх і малих підприємств (1950 р.), Закон про організацію кредитної поруки (1953 р.). Ключову роль відіграє «Закон про мале та середнє підприємництво» (Small and Medium Enterprise Basic Law. Act No. 154 of 1963: Amended in December 3, 1999).

Головним державним органом, який здійснює контроль за діяльністю малого та середнього бізнесу, є створене у 1948 році Управління малих підприємств у складі Міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості. Дане Управління здійснює: контроль за виконанням антимонопольного законодавства (прийнято в Японії у 1947 р.), забезпечення державного захисту інтересів малого бізнесу країни, обмеження контролю власників, визначення відповідальності замовників, виконавців та субпідрядників за неринкові контрактні відносини. Крім Управління малих підприємств в Японії існує мережа  державних фінансових установ, які надають малим та середнім підприємства кредити на визначені цілі.

         Фінансова підтримка малого бізнесу здійснюється Державною корпорацією страхування малого та середнього бізнесу і асоціаціями гарантування кредитів. Крім цього в Японії створені банки, які спеціалізуються саме на роботі з підприємствами малого та середнього бізнесу.

Важливе значення має фінансування малих підприємств, яке базується на принципі «м’яких запозичень». Даний принцип полягає в тому, що малим інноваційним підприємствам надаються кредити під процент, вдвічі менший, ніж для інших компаній. Майже 47% всіх кредитів в Японії надається малим та середнім підприємствам. Місцеві комерційні банки взаємодопомоги, а також кооперативні банки 100% кредитів надають малим інноваційним підприємствам.[4]

Підприємствам малого бізнесу надається безповоротна фінансова допомога виключно на здійснення науково-технічних програм, таких, як:

— підвищення технічного рівня виробництва;

         удосконалення технології  виробництва у харчовій промисловості;

         розробка спільно з університетами і державними науково-дослідницькими інститутами нової наукоємної техніки і технологій.

Остання програма фінансується місцевими органами влади, попередня – і місцевими, і центральними.[5]

 

 

 

[1] Роль малого бизнеса в экономике Японии — Развитие малого бизнеса Японии. – [Електронний ресурс] – Доступний з: https://studbooks.net/1351973/buhgalterskiy_uchet_i_audit/rol_malogo_biznesa_ekonomike_yaponii

 [2]Особенности политики Японии в области поддержки развития малого и среднего предпринимательства (в т.ч. механизм и инструментарий государственной поддержки) – [Електронний ресурс] –Доступний з:

https://studwood.net/1305856/ekonomika/osobennosti_politiki_yaponii_oblasti_podderzhki_razvitiya_malogo_srednego_predprinimatelstva_mehanizm

[3] Там само

[4] Ирина Цветова.Политика стимулирования малого бизнеса:опыт Японии – [Елетронний ресурсї] – Доступний з: http://vasilievaa.narod.ru/15_5_97.htm

[5] Багова А.Ю. Зарубежный опыт поддержки малого и среднего предпринимательства (на примере Японии и США) – [Електронний ресурс] –Доступний з: http://www.5rik.ru/pass/pass-13570.php

 

О. Кошик

В Китаї нараховується більше 4,3 млн малих і середніх підприємств та 27,9 млн індивідуальних підприємств, на яких працює більше 75% зайнятого міського населення. Це складає  99% підприємств в країні, на які припадає майже 60% ВВП. Цей показник нижчий, ніж в середньому у Країнах ЄС, проти фіксується тенденція його постійного зростання.

В країні створена ефективна система сприяння розвитку малого, середнього та мікробізнесу, яка передбачає застосування заходів удосконалення законодавчих актів, скерованих на регулювання економіки та оподаткування суб’єктів підприємництва, створення умов для їх кредитування, інвестування, в тому числі державного.

Функціонує розгалужена система державних фондів по підтримці підприємств малого, середнього та мікробізнесу, основною діяльністю яких є забезпечення підприємств гарантійними зобов’язаннями з метою отримання банківських кредитів на розвиток бізнесу на сучасній технологічній базі. Ключову роль відіграє Державний фонд розвитку малого та середнього підприємництва, створений за рахунок коштів державного бюджету. Цей фонд сприяє захисту інтересів малих, середніх та мікропідприємств в порівнянні з суб’єктами великого бізнесу по всім економічним напрямкам за рахунок забезпечення податкових пільг та додаткового державного фінансування.

Характерною рисою діяльності малих, середніх та мікропідприємств Китаю є те, що вона має інноваційний характер і забезпечує найбільшу частку виробництва сучасної інноваційної продукції з високим ступенем доданої вартості, наукоємної продукції, яка підвищую постійно й швидко зростаючий експортний потенціал країни, котора, за експертними оцінками, має всі шанси в найближчі роки стати найбільшою економікою світу.

Держава підтримує експортну спрямованість діяльності малих, середніх та мікропідприємств шляхом  надання страхової та прямої фінансової підтримки при наданні послуг у сфері консалтингу, реклами, підбору та підвищення кваліфікації кадрів.

Для Китаю вкрай актуальною є проблема значної диференціації рівня розвитку між півднем та північчю країни, місцями та селищами, окремими територіями. І в вирішенні цієї проблеми вкрай важливу роль відіграє саме розвиток малих, середніх та мікропідприємств. Так, держава активно сприяє збереженню та розвитку традиційних промислів, ремісницької діяльності.

Китай – найбільший торгівельний партнер України. Тому вивчення та використання його досвіду в підтримці малого та середнього підприємництва в українських умовах вкрай важливе.

О. Кошик

Питання співробітництва ЄС та України в сфері малого та середнього бізнесу (МСБ) розглядаються в розділі «Політика у сфері промисловості та підприємництва», статтях 378 та 379 Угоди про Асоціацію України з ЄС.

В  ЄС на підприємствах МСБ працює близько 70 %  зайнятого населення, їх внесок у додану вартість за витратами виробництва сягає 60%. Втім, такі оцінки досить умовні, оскільки  в  ЄС діють різні критерії віднесення підприємств до сектору МСБ. Причому вони суттєво відрізняються як у окремих країнах, так і на рівні керівних органів Союзу.

В Україні кількість малих та середніх підприємств  у загальній кількості підприємств практично співпадає з  аналогічним показником в країнах ЄС — 99%.

Прямі порівняння статистичних показників ЄС і України не релевантні, оскільки, як вже було сказано, на відміну від України, в країнах ЄС діють різні крітеріїї визначення малих та середніх підприємств (єдині критерії Європейської комісії мають рекомендавчий характер).  До МСБ в ЄС по показниках максимального річного обороту та максимальної суми балансу відносяться на порядок більші підприємства в порівнянні з українськими. Значною мірою саме цим пояснюється те, що МСБ в Україні забезпечує виробництво лише близько 15% ВВП, в той час як в ЄС аналогічний показник сягає 60 – 70% ВВП у різних країнах.

Крім того, на відміну від ЄС, в Україні за видами економічної діяльності майже 52% суб’єктів малого і середнього бізнесу працюють у сфері оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів , однак лише 7% суб’єктів задіяні у сфері промисловості. За такими видами як: професійна, наукова діяльність; операції з нерухомим майном; транспорт, складське господарство; інформація та телекомунікації  —  працюють близько 5% суб’єктів малого та середнього бізнесу за кожним видом діяльності.

Натомість, в ЄС переважають підприємства МСБ в високотехнологічних наукоємних галузях. Саме тому в «Акті  про малий бізнес в Європі» (SBA) (основний документ, який зараз регулює  розвиток МСБ в ЄС) розглядається  як основний фактор структурної модернізації економіки, який повиненен забезпечити успішний перехід до економіки знань, що базується на засадах інноваційного розвитку. В ньому, зокрема, констатується, що «… процвітання ЄС в майбутньому буду залежати від того, чи буде використаний потенціал зростання та інновацій малих та середніх підприємств».

Першим загальним документом, який формалізував загальні принципи здійснення підприємницької діяльності малими підприємствами в ЄС, була Європейська хартія малих підприємств (2000 рік). Вона містила лише перерахунок основних принципів функціонування МСБ та мала по суті, вкрай загальний рамковий характер.

Акт «Малий бізнес для Європи» (SBA) є спільним актом Європейської комісії, Європарламенту, Європейського економічного та соціального комітету, Комітету регіонів. Він був затверджений у березні 2008 року.

Акт  фактично має рамковий характер та містить найбільш загальні принципи та напрямки функціонування МСБ в країнах ЄС, хоча він більш конкретний та деталізований, ніж Європейська хартія малих підприємств. Для України важливо те, що питання фінансування МСБ не зводяться у ньому до макро – та мікроекономічного фінансування підприємств МСБ, як це нерідко відбувається в дослідженнях українських фахівців. В ньому розглядається широке коло питань – політичних, економічних, соціальних, які зумовлюють розвиток та фінансування МСБ.

Такий підхід є найбільш раціональним, оскільки всі фактори, пов’язані з регуляторним середовищем функціонування підприємств МСБ, впливають на його фінансові показники. Так, в Україні деякі опитування підприємців, які працюють  у сфері МСБ, показують, що несприятливе регуляторне середовище може призводити до втрати 40% прибутку.

В SBA констатується, що бюрократичні перешкоди для здійснення МСБ невпинно зменшуються як на рівні всього ЄС, так і на рівні держав – членів, і цей процес постійно поглиблюється. Дерегуляція, дебюрократизація економіки в цілому та діяльності підприємств МСБ вкрай важливі для України. Зокрема, актуальним є спрощення оподаткування,  лояльні  правила здійснення бухгалтерского обліку, мінімізація різного роду дозвільних процедур, спрощений порядок реєстрації підприємств та їх виходу з бізнесу тощо.

Специфікою української ситуації є те, що доля тіньової економіки у ВВП України значно, у рази вища, ніж в країнах ЄС. В умовах сучасної кризи вона стрімко зростає. Згідно з експертними оцінками, у 2015 році тіньова економіка в Україні сягала біля 40% від ВВП.

Не секрет, що основна частина МСБ в Україні завжди знаходилася в тіні внаслідок вкрай несприятливої для бізнесу регуляторної політики, надвеликого фіскального навантаження на нього, значного рівня корупції тощо. В умовах сучасної кризи постраждали не тільки великі та надвеликі підприємства, багато з яких ще недавно були флагманами української економіки, перш за все, промисловості. Втрати МСБ були також надзвичайно високими. Згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень, малі та середні підприємства знизили економічну активність на 80 – 90%. Зрозуміло, що такого роду оцінки досить умовні. Тим не менш, очевидним є факт їх масового банкрутства та уходу в тінь МСБ.

В такий ситуації надзвичайно актуальним для України є досвід ЄС, при виході яких з кризових ситуацій розвиток МСБ відігравав значну роль, наприклад, в період реформування вугільної галузі  при прем’єрі Мргарет Тетчер.

В Україні багато управлінців розглядають МСБ переважно як фактор збільшення бюджетних доходів. На відміну від цього, в ЄС наголошують на його колосальній ролі у вирішенні соціальних проблем, перш за все, створенні нових робочих місць і, відповідно, можливості зберегти деякий рівень доходів тих, хто втратив роботу. При цьому як в кризових умовах, та к і в періоди стабільного розвитку МСБ користується значними преференціями. Гнучкість функціонування підприємств МСБ, їх здатність до швидкого обороту капіталу потенційно створю передумови для їх значної ролі в подоланні кризових явищ. Проте ці передумови не можуть бути реалізовані самі по собі, потрібна активна політика підтримки МСБ.

Зараз роль податкових пільг, диференційованих, в тому числі, по галузевому принципу, зменшується. У керівництві ЄС в останні роки стали домінувати рекомендації, згідно з якими МСБ буде створюватися та розвиватися  без прямої  допомоги держави, за рахунок формування для нього сприятливих умов. Серед останніх – макроекономічна та макрофінансова стабільність, низька інфляція. Це повинно забезпечити  прийнятні  ставки по кредитах, та відповідно, збільшення доступності кредитів  для МСБ.

Проте податкові пільги досі надаються, як і безпосередня бюджетна підтримка держави  у вигляді прямого фінансування, зокрема, інфраструктурних проектів, так і кредитних пільг, переш за все, у формі надання державних гарантій по виплаті кредитів. Широко використовується також використання пільг по амортизації (для України характерно то, що амортизаційні витрати у більшості випадків використовуються не  прямому призначенню, тобто відіграють незначну роль у відновлення та модернізації фондів).

Використовується також пряме державне фінансування консалтингових та інформаційних послуг, державна підтримка по підвищенню кваліфікації та перекваліфікації кадрів. Реалізація цих заходів по підтримці МСБ вкрай актуальна для України.

О. Кошик

Для України, як і для більшості інших пострадянських країн, головною проблемою є протидія сірому та чорному рейдерству.

Оскільки основною причиною поширення сірого та чорного рейдерства є проблеми з недостатнім захистом права власності, гальмування, а потім і повна зупинка процесу великої приватизації призвела до вкрай негативних процесів в розвитку несумлінних захоплень.

Незважаючи на широко поширені уявлення, процес приватизації не закінчується з переходом права власності з державної форми у недержавну, або частково недержавну. Наступний етап – це підвищення «зрілості» приватної або приватно-державної власності, ключовим елементом якої є захист права власності, який підриває основу для чорного рейдерства. В свою чергу, надійний захист прав власності неможливий без забезпеченння прозорості цих прав. Їх непрозорість – важливий фактор підвищення фінансових ризиків для здійснення легальної підприємницької діяльності.

Цей процес в Україні розвивається занадто повільно і ще дуже далекий від свого завершення. Саме цим пояснюється те, що сіре та чорне рейдерство фактично зберігає свої позиції. Спроби обмежити або навіть подолати його після приходу до влади президента В.Зеленського пов’язані, перш за все, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» №1056-1 від 06.09.2019.

Закон був покликаний, перш за все, подолати одну з ключових причин недостатнього захисту права власності в Україні – деформацію системи реєстрації права власності, зокрема, маніпуляції з реєстрами.

В законі передбачено обмеження щодо одночасності вчинення нотаріальної дії та державної реєстрації прав, зокрема, коли виникнення, перехід, зміна або припинення прав та обтяжень здійснюється із відкладальною умовою; можливість доступу нотаріуса до Державного реєстру речових прав у разі його тимчасового блокування або анулювання доступу до реєстру в режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності; покладення на державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань обов’язку перевіряти дійсність довіреності, справжність судового рішення за даними Єдиного державного реєстру судових рішень.

Безумовно, цей закон створює передумови для подолання масових рейдерських порушень в сфері реєстраційної діяльності і буде сприяти підвищення рівня захисту прав власності в Україні. Та проблема сірого та чорного рейдерства не зводиться лише до цієї сфери.

Існує ще цілий арсенал форм рейдерських атак: підроблення документів, підкуп силових структур, шантаж, психологічний тиск і навіть прямий примус до зміни власників. Ініціатором рейдерського захоплення можуть виступати недобросовісні партнери, комерційні банки, правоохоронні органи. Чисельні проблеми чорного рейдерства не можуть біти вирішені однім законодавчим актом, потрібно створювати правову систему протидії йому.

В останній час значного поширення набули випадки використання при рейдерських захопленнях так званих «білих» та «чорних» «рицарів». Рейдерську атаку розпочинає «чорний рицар», який відверто, з використанням  часто-густо насильницьких заходів нібито намагається захопити компанію. Після цього починає діяти «білий рицар», який пропонує жертві захоплення допомогу. Але небезкорисно, а в обмін на долю в пакеті акцій або інших форм встановлення контролю над компанією. Довести змову та координацію дій «чорного» та «білого рицарів» практично неможливо або вкрай важко. Особливо, якщо рейдер використає норму законодавства про «сумлінного покупця», декілька разів здійснивши перепродаж захоплених активів. Причому перепродаж як правило здійснюється з участю посередників – «прокладок», після чого у  жертви  рейдерів фактично  втрачають шанси відновити право власності на компанію або майно. Використання при рейдерських захопленнях так званих «білих» та «чорних» «рицарів» створює значну загрозу для фінансової безпеки та підвищує фінансові ризики навіть для найбільш ефективних корпорацій.

Великиі надії покладалися на створений в грудні 2019 року Офіс протидії рейдерству.   При відкритті Офісу  екс – прем’єр Гончарук заявив, що станом на сьогодні припинилося системне рейдерство.

Міністр юстиції Д. Малюська у березні 2020 року  заявив, що кількість спроб рейдерства через внесення змін до державних реєстрів за час карантину зросла майже у 16 разів.

«Маємо перший сплеск корпоративного мародерства (воно ж рейдерство під час карантину). Почалися відверті та примітивні атаки, окремі зміни вносили до реєстрів навіть без завантаження будь-яких документів. За останній тиждень такого нахабства сталося майже стільки ж, скільки за чотири місяці минулого року», — написав міністр у Facebook.[1]  В даному випадку Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» №1056-1 від 06.09.2019 р. не спрацював.

У 2014 – 2020 роках була прийнята велика кількість законів та нормативних актів, скерованих на подолання чорного рейдерства. Найважливішим з них був Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» від 03.10.2019 № 159 – IX, який вступив в дію 2 листопада 2019 року.

Ним, зокрема, були внесені  зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952 – IV та до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 № 755-IV.

Експерти називали такі його ключові положення[2]:

— автоматичний моніторинг ризикованих реєстраційних дій;

— оновлення державних реєстрів (нерухомості та бізнесу);

— механізм автоматичного повідомлення про вчинені реєстраційні дії;

— інформаційна взаємодія реєстрів з іншими державними реєстрами, зокрема реєстром судових рішень;

— диференціація санкцій за порушення реєстраторами і нотаріусами, вони ж «критерії за якими визначається ступінь відповідальності за відповідні порушення в сфері державної реєстрації»;

— скасування комунальних підприємств як акредитованих суб’єктів, тобто реєстратори в КП не зможуть більше вчиняти реєстрації.

Ще на етапі підготовки закону фахівці звернули увагу на те, що він підготовлений з чисельними порушеннями вимог Конституції України та діючого законодавства. Ретельний аналіз цих порушень здійснений Головним юридичним управлінням ВР.[3]

Зокрема, порушенням визнано розширення повноважень Мінюсту всупереч нормам Конституції. В проекті закону до другого читання зазначено,        що на підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав у визначених випадках може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, зазначених в абзаці першому цієї частини, або незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.

Такий підхід не враховує вимог частини другої  статей 19 і 120 Конституції України щодо визначення меж повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб виключно Конституцією та законами України, а також пункту 12 частини першої статті 92 Конституції України, за яким організація і діяльність органів виконавчої влади визначаються виключно законами України.

В проекті закону зазначено, що забезпечення приватних нотаріусів здійснюється за рахунок 60 відсотків коштів адміністративного збору, що залишається у приватних нотаріусів, які здійснили державну реєстрацію прав».

Згідно з оцінкою  Головного юридичного уроавління ВР, передбачений проектом підхід не враховує вимог частини другої статті 95 Конституції України, за якою виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Тому, як вбачається, законодавчі засади фінансового забезпечення приватних нотаріусів мали б встановлюватися шляхом внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік.[4]

Однак, це положення потребує узгодження зі статтею 19 Конституції України, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також суперечить статті 92 Конституції України, оскільки виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

В заключенні  Головного юридичного управління ВР вказано  ще на ряд  суперечень проекту закону вимогам Конституції України.

Проте сам факт, що проект важливого законопроекту в багатьох пунктах  суперечить основному закону, є доказом того, що його розробка була здійснена не на достатньому правовому рівні. А це не може не вплинути на дієвість Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» від 03.10.2019 в його кінцевій редакції, оскільки дає привід оскарження прийнятих на його основі рішень судами.

Не зважаючи на велику кількість законодавчих та нормативних актів, покликаних протидіяти несумлінним, не законним захопленням підприємств та майна («чорному рейдерству»), а також на то, що антирейдерську діяльність в Україні здійснюють приблизно 10 державних інституцій, кількість рейдерських атак залишається на вкрай високому рівні

Згідно з даними  платформи  Opendatabot за 2021 рік, станом на травень вже було зафіксовано 322 нові рейдерські атаки, у 2020-му — 849. Щодо більшості із них рішення в суді ще не прийнято.        За даними Генпрокуратури, в 2015 році було зафіксовано лише 290 справ про рейдерство. З того часу їх кількість збільшилася в 3 рази.[5]

Ситуація не поліпшилася й у другому кварталі 2021 року. Згідно з даними, які портал Opendatabot оприлюднив 21 липня 2021 року, тільки за одне півріччя 2021 року в країні було зафіксоване  466 рейдерських атак, які розслідуються в рамках кримінальних проваджень.

Найчастіше в суді розглядаються справи про рейдерство, які стосуються статті 205 Карного кодексу України – підробка документів, що подаються для проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. З 348 справ 2021 року про підробку документі в суд направлені 169 справ.

Справи, пов’язані зі статтею 206 КК – протидія господарчий діяльності та протиправне заволодіння майном – до суду практично не доходять. Зі 118 справ до суду дійшли тільки три.

Слід враховувати, що це – лише «верхівка айсбергу». Фактично об’єктивна статистика щодо реальних масштабів рейдерських захоплень досі відсутня, дані різних відомств розходяться навіть не у рази, а на порядки. Альтернативні експертні оцінки показують, що фактично мова йде про декілька тисяч спроб рейдерських захоплень щороку. Одне зрозуміло – експерти та підприємці вважають чорне рейдерство однією з найбільших загроз нормальному економічному розвитку країни, її інвестиційному клімату та одному з ключових факторів зростання корупції та високого рівня тіньової економіки.

В основі поширення чорного рейдерства – вкрай низький рівень захисту права власності. Для розуміння стану рейдерства потрібно приділити увагу даним Міжнародного індексу прав (IPRI), який скерований на оцінку правового та політичного середовища та їх впливу на права власності.[6] Ця я статистика ґрунтується на дослідженнях  Property Rights Alliance, які оцінюють позицію країни з урахуванням:

правового та політичного стану країни (безпристрасність і незалежність судової влади, ефективність правоохоронних органів, рівень корупції і політична стабільність); права на фізичну власність (рівень захисту права власності та його недоторканність, система реєстраційних органів);

права на інтелектуальну власність (захист права інтелектуальної власності і кількість його порушень,  захист патентного права).

На основі отриманих даних організація формує рейтинги згідно зі шкалою від 1 до 10. В основі поширення чорного та сірого рейдерства – вкрай низький рівень захисту права власності. Для розуміння стану рейдерства потрібно приділити увагу даним Міжнародного індексу прав (IPRI), який скерований на оцінку правового та політичного середовища та їх впливу на права власності.[7]

Зокрема, за Міжнародним індексом прав власності (IPRI, InternationalPropertyRightsIndex) Україна у 2019 р. посіла 109 місце серед 129 країн. У розрізі регіонального рейтингу (Центральна та Східна Європа, Центральна Азія) — 23 місце серед 25 країн. Рейтингова оцінка України за цим індексом свідчить, що упродовж 2007-2019 рр. рівень захищеності прав власників бізнесу суттєво не покращився (табл. 6.1.1.).

 

Таблиця 6.1.1.

Рейтинг України за Міжнародним індексом прав власності та окремі його складові

Показники 2007 2008 2010 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019
Загальний бал за IPPI 3,4 3,4 4,2 4,0 4,2 4,3 3,9 3,9 3,4 4,3 4,4
Судова незалежність 2,56 2,6 2,6 3,0 3,6 3,2 1,7 2,1 2,1 2,3 2,9
Верховенство закону н.д. н.д. 3,8 3,3 3,3 3,4 3,3 3,4 3,4 3,5 3,6
Контроль корупції 2,6 2,6 3,6 3,0 3,0 2,9 2,8 3,0 3,0 3,3 3,4
Захист фізичної власності 3,9 3,9 3,8 3,8 3,9 3,6 2,8 3,3 3,4 3,8 3,9
Захист інтелектуальної власності 2,8 2,8 2,8 3,7 3,9 3,6 2,8 3,5 3,7 3,8 4,0

Джерело: Міжнародний індекс прав власності. URL: https://internationalpropertyrightsindex.org/

Низький рейтинг України у захисті прав власності не лише відлякує іноземних інвесторів, але й спонукає вітчизняний бізнес до виведення капіталу за кордон. Україна значно відстає від більшості  інших країн за показниками «судова незалежність» і «контроль корупції», що  вказує на значні труднощі, пов’язані із захистом прав власності в Україні. Рейдерство процвітає в тих країнах, де захист прав власності слабкий, а корупція поширена. Про прямий взаємозв’язок між корупцією та рейдерством свідчить висока кореляція індексу IPRI із індексом сприйняття корупції, що складає 0,934. Такий щільний зв’язок свідчить, що корумповані владні та судові структури сприяють, або не чинять належного опору рейдерам, які збагачуються шляхом захоплення чужого бізнесу.

На низький рівень захисту прав власності в Україні вказується також Світовим банком в Оглядах підприємств (EnterpriseSurveys). Так у 2019 р. відсоток фірм в Україні, які визначили недосконалість судової системи в якості найбільшої перепони у розвитку власного бізнесу, становив 32,3%. В той же час середньозважений показник по регіону (Європа та Центральна Азія) становив лише 13,7%. Відсоток вітчизняних фірм, які вказують що злочинність, крадіжки та безлад є основною перепоною ведення бізнесу, становить 30,9% при середньому значенні у вказаному регіоні – 12%. Наведені дані свідчать, що бізнес в Україні є втричі менш захищеним від втрати активів у неправовий спосіб. Відповідно втричі вищою є премія за ризик, яка включається до процентних ставок і застосовується при прийнятті інвестиційних рішень. Ця складова процентної ставки не може бути знижена застосуванням інструментарію монетарної політики, адже є інституціонально обумовленою складовою премій за ризик.

Рейтинг України слід розглядати як вкрай низький, він значно гірший в порівнянні з більшістю інших пострадянських та постсоціалістичних країн. Так, рейтинг Росії дорівнює 88, Вірменії — 83, Грузії — 73, Азербайджану — 67, Латвії — 50, Естонії — 24[8].

Значною мірою вкрай низький рейтинг захисту права власності пов’язаний з надзвичайно високим рівне корупції в Україні. Україна в новому «Індексі сприйняття корупції» (також відомому за англійським скороченням CPI) за 2020 р., укладеному організацією Transparency International, отримала 33 бали за 100-бальною шкалою. 100 балів – найкращий теоретично можливий результат, коли корупція в державному секторі, за відчуттями експертів і представників бізнесу, сприймається як відсутня. Найгірше можливе становище зі сприйняттям тотальної корумпованості – це 0 балів.

Зі 180 досліджених країн чи територій Україна посідає 117–122-е місця разом із Непалом, Єгиптом, Есватіні (колишнім Свазилендом), Сьєрра-Леоне і Замбією – хоча дослідники наголошують, що це місце є другорядним показником, яке може змінитися просто через зміни в «сусідніх» країнах, головне ж – це саме бал країни.

 

[1] Конец епохи рейдерства, который не состоялся [Електронний ресурс] – Доступний з: https://www.epravda.com.ua/rus/projects/antyreid/2020/12/3/666947/

[2] Владислав Власюк: Півроку дії антирейдерського закону: із наміченого Мін’юст реалізував лише мізер [Електронний ресурс] – Доступний з: https://lexinform.com.ua/v-ukraini/pivroku-diyi-antyrejderskogo-zakonu-iz-namichenogo-min-yust-realizuvav-lyshe-mizer/; Качановский Роман. Антирейдерский закон: изменения в порядке государственной регистрации [Електронний ресурс] – Доступно: https://protocol.ua/ua/antireyderskiy_zakon_zmini_u_poryadku_dergavnoi_reestratsii_1/

[3] Зауваження Головного юридичного управління 03.10.2019 [Електронний ресурс] – Доступний з: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc77_1?pf35401=503348&pcaption=%C7%E0%F3%E2%E0%E6%E5%ED%ED%FF%20%C3%EE%EB%EE%E2%ED%EE%E3%EE%20%FE%F0%E8%E4%E8%F7%ED%EE%E3%EE%20%F3%EF%F0%E0%E2%EB%B3%ED%ED%FF%20%2003.10.2019

Висновок Головного науково-експертного управління 09.09.2019 [Електронний ресурс] – Доступний з: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=1056-1&skl=10

[4] Зауваження Головного юридичного управління 03.10.2019 [Електронний ресурс] – Доступний з: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc77_1?pf35401=503348&pcaption=%C7%E0%F3%E2%E0%E6%E5%ED%ED%FF%20%C3%EE%EB%EE%E2%ED%EE%E3%EE%20%FE%F0%E8%E4%E8%F7%ED%EE%E3%EE%20%F3%EF%F0%E0%E2%EB%B3%ED%ED%FF%20%2003.10.2019

[5] Чи дійсно в Україні зростає кількість рейдерських атак? [Електронний ресурс] – Доступний з https://brdo.com.ua/analytics/chy-dijsno-v-ukrayini-zrostaye-kilkist-rejderskyh-atak/:

[6][Електронний ресурс] Доступний з: https://www.internationalpropertyrightsindex.org/

[7][Електронний ресурс] Доступний з: https://www.internationalpropertyrightsindex.org/

[8][Електронний ресурс] Доступний з: https://www.internationalpropertyrightsindex.org/

[9][Електронний ресурс] Доступний з: https://www.internationalpropertyrightsindex.org/

О. Кошик

В останні роки фіксується тенденція скорочення частки великих підприємств у створенні ВВП України. Цей процес відображає не стільки зростання ролі малого та середнього бізнесу в економіці, скільки деіндустріалізацію, яка значно прискорилася у 2014- 2021 рр. В цей період знаходилась на межу банкрутства або навіть припинила діяльність, збанкрутувала значна кількість великих підприємств, які створювали фундамент економіки України.

Мова йде про фактичну втрату ряду ключових галузей, перш за все, промислових. З 2014  роки не було створено жодного серійного літака ні в Києві, ні в Харкові. Фактично припинила свою діяльність суднобудівна галузь, яка виробляє лише невеликі військові катери та річкові вантажні судна, на порядки знизилося виробництво автомобілів тощо. Автопром скоротив виробництво у десятки разів,

О.Охрименко вказує на прямий зв’язок між питомою вагою великого капіталу та загальним рівнем економічного розвитку країн, зокрема, які входять до ЄС. Він посилається на офіційну статистику ЄС, згідно з якою в цілому частка великого бізнесу у ВВП ЄС складає 38%. Частка середнього бізнесу – 29%, а малого – 27%. Але в найбільш розвинених країнах ЄС, Німеччині та Франції, вона сягає, відповідно, 49% та 46%. Малі та середні підприємства домінують у країнах з більш слабкою економікою – на Мальті, Кіпрі, у Болгарії, країнах Балтії.[1]

Втім, не можна погодитися з тезою О.Охрименка про те, що розвиток великого бізнесу є більш пріоритетною задачею, ніж малого та середнього, і що саме він потребує державної підтримки. Малий же і середній бізнес нібито можуть розвиватися без такої підтримки. Це не відповідає досвіду провідних економічних країн світу, зокрема, США та країн ЄС.

У США провідним органом державної підтримки малого бізнесу є Адміністрація малого бізнесу (SBA — Small Business Administration), її регіональні та місцеві відділення. Крім того, в цьому беруть участь комітети Конгресу по справах малого бізнесу і численні спеціальні органи в міністерствах, відомствах і в місцевих органах влади. SBA вирішує три найважливіші завдання: забезпечення фінансової підтримки малих і середніх підприємств; сприяння в отриманні державних замовлень; надання технічних та консультаційних послуг з питань управління. Воно було створено ще у 30-х  рлках  минулого століття.

У ЄС МСП переважають підприємства у високотехнологічних наукоємних галузях. Саме тому в «Акті про малий бізнес в Європі» (SBA) (основний документ, який зараз регулює розвиток МСБ в ЄС) розглядається як основний фактор структурної модернізації економіки, який повинен забезпечити успішний перехід до економіки знань, що базується на засадах інноваційного розвитку. В ньому, зокрема, констатується, що «…процвітання ЄС в майбутньому буду залежати від того, чи буде використаний потенціал зростання та інновацій малих та середніх підприємств»[2].

Протиставлення розвитку великого капіталу розвитку МСБ позбавлене сенсу, особливо зараз, коли є чисельні приклади виникнення великих та надвеликих корпорацій на основі трансформації малих та середніх підприємств. Корпорація Майкрософт (Microsoft Corporation)- транснаціональна корпорація комп’ютерних технологій зі 124 тис. працівниками в 102 країнах є найбільшою у світі компанією — виробником програмного забезпечення.

Вона була заснована у 1975  р.. Тоді в ній працювало лише три особи. Apple Inc. — американська технологічна компанія, яка проектує та розробляє побутову електроніку, програмне забезпечення та онлайн-сервіси. Є першою американською компанією, чия капіталізація перевершила 1 трлн доларів США. Apple була заснована Стівом Джобсом, Стівом Возняком та Калиничем Валентином у 1976 з метою розробки та продажу персональних комп’ютерів.      Аналогічні приклади створення ФПГ на основі малих та середніх підприємств є також в Японії, Південній Кореї тощо. МСБ забезпечує створення більше 50% у КНР.

Безумовно, розвиток малого та середнього бізнесу в Україні, особливо в сфері наукоємних високотехнологічних галузях є важливим фактором реіндустріалізації України на сучасній виробничий базі.

 

[1] А.Охрименко. Может ли малый и средний бизнес обеспечить рост экономики?.[Електронний ресурс] – Доступний з: https://www.google.com.ua/search?q=А.Охрименко.+Может+ли+малый+и+средний+бизнес+обеспечить+рост+экономики%3F&oq

[2] The Small Business Act for Europe. – [Електронний ресурс] – Доступний з: http://ec.europa.eu/growth/smes/business-friendly-environment/small-business-act_en

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
acf-field
Filter by Categories
Акцент
Александр Кошик
Алексей Толпыго
Андрей Видишенко
Антон Финько
В мире
В Украине
Наши книги
Наши эксперты
Публикации и интервью МП
События, комментарии
Социологические исследования
Экономика и финансы Социальные проблемы
Эксперты

Наши эксперты