Киевский центр политических исследований и конфликтологии

Наши эксперты

Олександр Кошик

На розвал державної економіки, у 1991 – 1993 роках, а після цього – на формування бюрократично–олігархічного капіталізму та замкненої на виконанні інтересів бюрократії та олігархів державної машини підприємства та громадяни України відповіли формуванням тіньової економіки, масштаби якої вражають.

Офіційні оцінки, які свідчать про зниження її питомої ваги у створенні ВВП України в останні роки, великої довіри не викликають. Скоріш за все, найбільш повно відображають реальну ситуацію альтернативні оцінки, згідно з якими її питома вага в створенні реального ВВП складає 50% і більше та суттєво не змінилася з 90-х років минулого століття.

Поширенню тіньової економіки сприяла й політична та економічна криза 2014 – 2016 років, яка, після деякої нетривалої стабілізації у 2017 – 2019 роках знов змінилася економічним падінням у 2020 році. Значною мірою пов’язаним з епідемією коронавірусу і ще більше – з вкрай недолугими мірами по її подоланню, з непрофесійними карантинними заходами.

Під тіньовою економікою слід розуміти:

  • приховане виробництво товарів та послуг, тобто законну діяльність офіційно зареєстрованих суб’єктів підприємництва, що приховується від держави, як правило, з метою мінімізації фіскального навантаження;
  • неформальну, неофіційну діяльність незареєстрованих суб’єктів господарювання; працю в домашніх господарствах для забезпечення зайнятості й доходу;
  • нелегальну економіку: хабарі, шахрайство, рекет, контрабанда, примусове відчуження власності та підприємств, проституцію, гральний бізнес, торгівлю наркотиками та іншу кримінальну діяльність, пов’язану з насильницьким перерозподілом доходів, виробництва, прав власності, виробництвом та збутом заборонених законом продуктів та послуг.

Хоча всі види тіньової економіки створюють підстави для чорного рейдерства, безумовно, основну роль в його поширенні відіграють дії, пов’язані з криміналом. В Україні непоодинокі випадки, коли відбуваються навіть примусові захоплення підприємств, нерідко при участі силових структур або з «прикриттям» з їхнього боку.

Згідно з інформацією колишнього міністра фінансів, а зараз – радника прем’єр-міністра України І.Уманського, втрати державних доходів тільки від схем на митниці сягають багатьох млрд гривень навіть не за рік, а за місяць.

«Контрабанда, або частково замкнута на схеми, або просто виключно операції з готівкою, які без доступу до баз даних порахувати поки не можливо. І це і є поки єдине уточнення – мова йде про близько 10 млрд грн в місяць усереднено втрат доходів держбюджету», – зазначив він. А є ще багатомільярдні втрати від податкових зловживань.

Значною мірою вкрадені у держави кошти використовуються саме для здійснення операцій, пов’язаних з чорним рейдерством.

Між тим, технологічно вивести економіку «з тіні», і, тим самим, звузити базу для чорного рейдерства в Україні можливо. Для цього потрібно зменшити до прийнятного з точки зору можливостей економіки рівня державного споживання та радикально зменшити податковий тиск на бізнес.

Проте на такі дії на наважився жодний з діючих в останні роки урядів. Більш того, постійно йде мова про необхідність скасування спрощеної системи оподаткування для малого та середнього бізнесу, приймаються заходи з посилення фіскального тиску, зокрема, на металургійну галузь, експорт якої залишається важливим джерелом надходження вільно-конвертованої валюти в країну.

Вкрай негативні наслідки має і постійний перегляд податкового законодавства, внесення змін до Податкового кодексу. І все це – на тлі традиційних заяв про необхідність стабілізувати на тривалий час податкові норми.

О. Кошик

Незалежна Україна успадкувала від УРСР вкрай деформовану економічну структуру та застарілий виробничий апарат з надзвичайно високим рівнем  зносу. У 1992 – 2013 роках структурні деформації лише посилювалися, що находило свій вияв у так званій «негативній структурній перебудові». Відбувалося зростання долі сировинних галузей та галузей з низького ступеню обробки з малою долею доданої вартості, питома вага високотехнологічних та наукомістких галузей з високим рівнем доданої вартості. Практично була втрачена легка промисловість, яка забезпечувала значну частину надходжень у державний та місцеві бюджет. Її доля в створенні ВВП впала у 10 разів, до 1%. В цілому, фіксувалася поступова деіндустріалізація країни.

Ситуація значно погіршилася в 2014-2016 роках в зв’язку як з втратою значної частини виробничого потенціалу в Криму та зоні проведення АТО, так і з економічною політикою, зокрема, промисловою. Відбулося обвальне падіння промислового виробництва.

Значною мірою ця тенденція пояснюється згортанням зовнішньоекономічних зв’язків з РФ. При цьому компенсувати понесені втрати за рахунок поставок в ЄС не вдалося. Навряд чи в найближчий перспективі ситуація в зовнішній торгівлі з ЄС нормалізується. Тому структурна модернізація економіки України, яка б зробила її продукцію конкурентоспроможною на світовому ринку, в тому числі ринку розвинутих країн, ЄС, стає як ніколи важливою для виживання української економіки. При цьому ключову роль повинна відігравати реіндустріалізація на новій технологічній базі. Одностороння орієнтація на розвиток АПК (так звана аграрна «наддержава») безперспективна.

Світовий досвід показує, що в усіх розвинутих країнах індустріальний сектор переважає. Перетворення сільського господарства та в цілому АПК в провідну галузь економіки України не дозволить вирішити проблему занятості основної частини населення. А це поглибить і без того великомасштабну депопуляцію, буде сприяти трудовій міграції кадрів, в тому числі, висококваліфікованих, за кордон.

Крім того, світовий досвід показує, що така орієнтація сприяє монокультурності сільського господарства, що, в свою чергу, може створити серйозні проблеми для забезпечення продовольчої безпеки країни. Брак харчових продукті характерний саме для аграрних країн, в розвинених індустріальних країнах така проблема не існує.

Ключовою перешкодою для здійснення структурної модернізації економіки, реіндустріалізації є брак інвестицій, як зовнішніх, так і внутрішніх. Проте, крім проблеми недостатності ПІІ в кількісному вимірі, існує й проблема їх низької якості. Традиційно переважаюча частка надходжень в Україну прямих інвестицій — це реінвестиції українського і російського бізнесу. Фактично це повернення виведених з країни капіталів. Тобто, в Україну приходять інвестиції бізнес – структур, які мають досвід роботи в умовах надмірного державного втручання в економічну діяльність, у корумпованому середовищі.

Але залучення інвесторів з високорозвинених країн як раз створює умови для структурної модернізації економіки . Воно пов’язане з припливом в країну сучасних технологій, прогресивного досвіду організації та управління виробництвом, створює кращі умови для роботи висококваліфікованих фахівців з за кордону. Ці можливості використовуються лише в незначній мірі. Внаслідок поганого інвестиційного клімату в Україні, почалося згортання і тих проектів, які пов’зані з поверненням виведених капіталів.

Незважаючи на усі зусилля, принципово покращити інвестиційний клімат в Україні досі не вдалося. Як примір успіху в дерегуляції економіки трактується те, що в останніх рейтингах Doing Business місце України підвищилося. Поте це не та динаміка, яка б могла свідчити про покращення інвестиційного клімату.

Не вирішені питання легкості створення бізнесу та виходу з нього, адміністрування податків. В Україні на сплату податків витрачається 350 годин, у той час як у країні-лідері Катарі – всього 41 година; процедура банкрутства займає майже 3 роки, коли, наприклад, у Фінляндії – менше року, а дозволи на будівництво обходяться в 15% від вартості самого будівництва, коли в Сінгапурі це всього 3%.

Дуже погана ситуація із підключенням електромереж. Оскільки в Україні у фізичному плані немає браку електромереж, основними перешкодами є надзвичайно значні адміністративно – бюрократичні бар’єри, високий рівень корупції при здійсненні цих процедур.

За даними Світового банку, країни, що потрапляють у десятку рейтингу Doing Business, отримують у 50 разів більше прямих іноземних інвестицій, що перебувають в останній десятці рейтингу. Проте, навіть при реалізації існуючих планів по поліпшенню місця України в наступних рейтингах, вона по рівню дерегуляції залишиться серед країн – аутсайдерів. При цьому серйозні проблеми виникають як при проходженні через ВР законодавчих актів, так і при їх розробці та реалізації.

Як показує досвід, в Україні дійсно реформаторські норми по дерегуляції легко блокуються бюрократичними структурами шляхом прийняття підзаконних актів. Та й в самих законах часто містяться норми, скеровані на розширення «хабароміських» адміністративних функцій державних органів. Ефективний механізм протидії цьому досі відсутній.

А як свідчить досвід країн-лідерів по умовах легкості ведення бізнесу, на всіх стадіях розробки, прийняття, реалізації законодавчих актів по дерегуляції позитивну роль відіграють спеціалізовані органи, які наділені широкими повноваженнями щодо відхилення норм, які не відповідають умовам розвитку підприємницької діяльності. Причому така практика використовується не тільки в розвинених країнах, але й в країнах, що розвиваються.

Прикладом може бути досвід Мексики, де протягом десятиліть успішно функціонує відповідний орган.

Без реалізації ефективної політики дерегуляції неможлива повномасштабна детенізація економіки. А тіньова економіка по своїй суті є перешкодою для модернізації, структурної перебудови. Як показав досвід зі зниженням Єдиного соціального внеску, це практично не вплинуло на детенізацію, зокрема, виплат заробітних плат. Будь яке зниження податкового тиску не призведе до тенізацації, якщо умови ведення бізнесу не будуть радикально поліпшені.

За деякими оцінками, надмірний адміністративний тиск призводить до втрати приблизно 20% чистого прибутку. Це, звичайно, вкрай ускладнює накопичення ресурсів для проведенні структурної модернізації.

Поганий інвестиційний клімат негативно впливає й на внутрішні інвестиції в країні.

Серйозною перешкодою для структурної модернізації економіки стало погіршення ситуації в банківській сфері. Зокрема, навряд чи можна погодитися з практикою масової ліквідації невеликих та малих банків. Як показує зарубіжний досвід, саме малі та середні банки найбільш ефективно співпрацюють з малим та середнім бізнесом(МСБ), ефективно забезпечуючи його значними ресурсами для модернізації.

Аргумент, що в Україні комерційних банків «забагато», не витримує ніякої критики. Кількість комерційних банків у США перевищує 6000. І саме тому можлива реалізація потенціалу МСБ у структурній модернізації економіки, зокрема, його великої ролі в науково – технічному та технологічному розвитку. Багато американських фірм, які зараз є світовими лідерами в виробництві комп’ютерів, розробці програмного забезпечення, сфери IT тощо починали свій розвиток як малі підприємства. І часто їх створення було пов’язане з отриманням не просто малих кредитів, а мікрокредитів.

В Україні є необхідність кредитного забезпечення сектору IT, який має колосальний потенціал. Україна вже зараз посіла перше місце в Європі у галузі IT-аутсорсингу, що представляє собою передачу робіт з підтримки, обслуговування та модернізації ІТ-інфраструктури в руки спеціалізованих компаній, які займаються програмуванням, створенням сайтів, розробкою, супроводом програмного забезпечення та обслуговуванням техніки, повідомив портал IT Outsoursing News.

«Україна має найбільше і найбільш швидко зростаючу кількість IT-фахівців в Європі», — повідомляє IT Outsoursing News. При цьому близько 80% послуг надаються клієнтам зі США. Існує нагальна потреба створення умов для того, щоб розробки українських фахівців в сфері IT використовувалися безпосередньо в Україні. А це передбачає активне кредитування цієї сфери з боку українських комерційних банків.

Значним фактором структурної модернізації економіки у світі є створення вільних економічних зон (ВЄЗ). Процес їх розвитку в Україні був штучно перерваний у 2005 році, і його відновлення може зіграти важливу роль у структурній модернізації економіки, зокрема, у формі технопарків. Проте зазвичай використання цієї форми пов’язане з додатковими бюджетними витратами, а також дуже часто – з наданням податкових пільг. Тому, в умовах гострого браку фінансових коштів в країні велику роль зможуть відіграти індустріальні парки.

Експерти Асоціації індустріальних парків України (АІПУ) стверджують, що у будівництві промислових зон є ряд значних переваг, серед яких: створення нових робочих місць, збільшення надходжень до місцевих бюджетів, ріст доходів населення, реалізація проектів регіонального розвитку, розвиток соціальної інфраструктури, розширення сфери послуг, а також формування позитивного іміджу регіону шляхом виробництва високоякісної та конкурентної продукції.

Будівництво парків дасть Україні значний прибуток, зможе вивести на світовий ринок продукцію та є вигідним для бізнесу, адже гарантує прозору та просту процедуру набуття прав власності на земельну ділянку в межах індустріального парку.

У Європі індустріальні парки існують з кінця 19 століття (перший був створений в Англії), і країни — сусіди Польща, Угорщина, Чехія, вже створили сотні індустріальних парків за активної фінансової підтримки ЄС.

У чинному земельному законодавстві України немає нормативного визначення поняття «землі індустріального парку». Не розкривається юридична природа цієї категорії і в українській доктрині земельного права. Це фактично паралізує процес створення та функціонування індустріальних парків, велику зацікавленість в якому виявляють, перед усім, місцеві органи влади.

Широко поширеною зарубіжною практикою є створення спеціальних управлінських структур, які приймають участь в залученні інвестицій в індустріальні парки та вирішенні інших проблем. В Україні подібні структури поки відсутні.

Безперечно, на початкових етапах формування індустріальних парків важливо, перш за все, вирішення інфраструктурних проблем, підведення мереж і комунікацій. Приватні структури, як правило, пасивно відносяться до здійснення інфраструктурних проектів, тому що вони не дають швидкої віддачі. Тому державна підтримка необхідна. В Україні перші створені парки були її позбавлені, що не дало їм можливість ефективно розвиватися.

Але серед багатьох переваг індустріальних парків – те, що індустріальний парк — це, насамперед, земельна ділянка, а не спеціальний податковий режим.

Підтримка з боку влади полягає в тому, щоб здійснити інженерну підготовку ділянки, забезпечити поставки газу, електричної та теплової енергії, функціонування системи водовідведення, провести і налагодити транспортні комунікації, побудувати прикладну інфраструктуру (адміністративні будівлі, складські приміщення).

У цьому відношенні в Україні існує великий потенціал, адже деіндустріалізація призвела до появи тисяч об’єктів, які зупинили роботу, але зберегли розгалужену систему комунікацій. Саме на їх основі можуть створюватися індустріальні парки.

О. Кошик

Основним фактором розвитку чорного рейдерства в Україні у 2014 – 2020 роках було поступове зниження темпів приватизації, перш за все, великої. Цей процес почав активно розвиватися з 2014 року. Завершення приватизації як масштабного соціально-економічного проекту трансформації державної власності спочатку покладалося Урядом на 2014 рік, потім – на 2015 рік. Проте досить швидка приватизація в останні роки значно уповільнилася, що призвело до невиконання планів приватизації, значного зменшення кількості приватизованих об’єктів та зниження надходжень до бюджету від приватизації. Про це, зокрема, свідчать дані Фонду державного майна України.

У 2013 році кількість об’єктів, що змінили державну форму власності, складала 166 і в порівнянні з 2000 роком зменшилась більш ніж в 10 разів, комунальної, відповідно, 990 об’єктів (зменшення майже в 4 рази).

Уповільнення процесу приватизації значною мірою було пов’язане з дією неекономічних факторів, загостренням політичної ситуації в країні. У зв’язку з цим наміри прискорити процес приватизації та завершити її в 2014–2015 роках, а також підвищити її роль в поповненні доходів державного бюджету, не могли бути реалізовані. В 2014 р. велика приватизація практично зупинилася, у приватну власність переходили переважно невеликі об’єкти групи А.

Значно погіршилася ситуація з надходженням коштів до державного бюджету.         Зростання дефіциту зведеного бюджету, скорочення зовнішніх та внутрішніх інвестицій, значні складнощі для виходу на ринки запозичень зменшує потенційні можливості Уряду щодо отримання фінансування на ринкових умовах.

На тлі виникнення серйозних проблем з наповненням бюджету, необхідністю обслуговування значних державних боргів, в тому числі зовнішніх, загостренням проблем із залучення іноземних інвестицій та кредитів, збільшення доходів від приватизації може частково вирішити проблему збалансування бюджету. Проте офіційна зупинка великої приватизації у квітні 2020 року унеможливлює це.

               Оскільки основною причиною поширення чорного рейдерства є проблеми з недостатнім захистом права власності, гальмування, а потім і повна зупинка процесу великої приватизації призвела до вкрай негативних процесів в розвитку несумлінних захоплень.

               Незважаючи на широко поширені уявлення, процес приватизації не закінчується з переходом права власності з державної форми у недержавну, або частково недержавну. Наступний етап – це підвищення «зрілості» приватної або приватно-державної власності, ключовим елементом якої є захист права власності, який підриває основу для чорного рейдерства.

Цей процес в Україні розвивається занадто повільно і ще дуже далекий від свого завершення. Саме цим пояснюється те, що чорне рейдерство фактично зберігає свої позиції. Спроби обмежити або навіть подолати його після приходу до влади президента В.Зеленського пов’язані, перш за все, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» №1056-1 від 06.09.2019.

               Цей закон був покликаний, перш за все, подолати одну з ключових причин недостатнього захисту права власності в Україні – деформацію системи реєстрації права власності, зокрема, маніпуляції з реєстрами.

В законі передбачено обмеження щодо одночасності вчинення нотаріальної дії та державної реєстрації прав, зокрема, коли виникнення, перехід, зміна або припинення прав та обтяжень здійснюється із відкладальною умовою; можливість доступу нотаріуса до Державного реєстру речових прав у разі його тимчасового блокування або анулювання доступу до реєстру в режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності; покладення на державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань обов’язку перевіряти дійсність довіреності, справжність судового рішення за даними Єдиного державного реєстру судових рішень.

Безумовно, цей закон створює передумови для подолання масових рейдерських порушень в сфері реєстраційної діяльності і буде сприяти підвищення рівня захисту прав власності в Україні. Та проблема чорного рейдерства не зводиться лише до цієї сфери.

Існує ще цілий арсенал форм рейдерських атак: підроблення документів, підкуп силових структур, шантаж, психологічний тиск і навіть прямий примус до зміни власників. Ініціатором рейдерського захоплення можуть виступати недобросовісні партнери, комерційні банки, правоохоронні органи. Чисельні проблеми чорного рейдерства не можуть біти вирішені однім законодавчим актом, потрібно створювати правову систему протидії йому.

Великиі надії покладалися на створений в грудні 2019 року Офіс протидії рейдерству. «Це так званий маленький адміністративний суд. Кожна людина, чиї права власності порушено, може сюди звернутися. Мін’юст зробив надзвичайну роботу. Наше завдання — максимально захистити право власності людини. Реагуватимемо миттєво», — у своєму Telegram-каналі заявив колишній прем’єр-міністр О. Гончарук. При відкритті Офісу він також сказав, що станом на сьогодні припинилося системне рейдерство.

Діючий Міністр юстиції Д. Малюська також стверджував, що в Україні вже не діють групи, які займаються рейдерством, хоча іноді трапляються поодинокі випадки. Проте вже 23 березня він заявив, що кількість спроб рейдерства через внесення змін до державних реєстрів за час карантину зросла майже у 16 разів.

«Маємо перший сплеск корпоративного мародерства (воно ж рейдерство під час карантину). Почалися відверті та примітивні атаки, окремі зміни вносили до реєстрів навіть без завантаження будь-яких документів. За останній тиждень такого нахабства сталося майже стільки ж, скільки за чотири місяці минулого року», — написав міністр у Facebook. В даному випадку Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» №1056-1 від 06.09.2019 р. не спрацював.

Чорне рейдерство – це складна комплексна проблема, яка не може бути вирішена за 2 – 3 місяці, як вважав колишній прем’єр О.Гончарук. І її вирішення залишається для України настільки ж актуальним, як і 20, і 10 років тому.

О. Кошик

  1. Доцільно відтермінувати завершення приватизації великих підприємств, особливо з числа тих, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, до стабілізації економічної та політичної ситуації в Україні, що дозволить продавати об’єкти приватизації стратегічним інвесторам за справедливою ціною. У 2015 році є сенс обмежитися приватизацією декількох найбільш інвестиційно привабливих стратегічних об’єктів, приватизація яких не становить ризику для економіки та безпеки держави, за умови отримання від їх продажу справедливої ринкової вартості.
  2. Альтернативою реприватизації як механізму компенсації бюджетних втрат від продажу об’єктів державної власності за необгрунтованими цінами може бути використання досвіду Великої Британії, де у 2007 р. був запроваджений одноразовий податок на приватизовані в період діяльності уряду Тетчер активи. Це дозволило залучити до бюджету 10 млрд фунтів стерлінгів. В Україні можливе використання розрахунку розмірів такого податку з урахуванням досвіду Великобританії та вітчизняної специфіки.
  3. З метою мінімізації соціальних втрат від діяльності приватних підприємств в енергетичній галузі доцільне запровадження ефективної системи державного регулювання цін на електроенергію, дієвої протидії їх неконтрольованому зростанню.
  4. Необхідно розглянути питання про приватизацію об’єктів соціального призначення, які знаходяться на балансі органів виконавчої влади і державного управління (відомчі заклади медицини, санаторії тощо). На сьогодні такі об’єкти формально перебувають у державній власності, але фактично комерціалізувалися і зосередилися на привласненні доходів у власних цілях, а не в інтересах держави та суспільства.
  5. Необхідно прискорити вирішення питання щодо створення Українського Банку реконструкції та розвитку, кредити якого повинні спрямовуватися зокрема на передприватизаційну підготовку та реструктуризацію найбільш перспективних підприємств.
  6. Слід відновити діяльність позабюджетного державного Фонду приватизації з метою акумулювання частини надходжень від продажу об’єктів державної власності та доходів від володіння держаним майном (дивіденди, проценти, орендна плата тощо), кошти якого мають використовуватися на фінансову підтримку підприємств, що перебувають під державним контролем.
  7. Задля активізації участі іноземних інвесторів в приватизації об’єктів державної власності в Україні доцільно забезпечити:
  • покращення інвестиційного клімату шляхом максимального спрощення дозвільних процедур для іноземних інвесторів, забезпечення вільного входження інвестицій в Україну, зменшення адміністративного та податкового тиску на іноземних інвесторів;
  • повернення до здійснення приватизаційних процедур переважно на засадах некомерційних конкурсів, що передбачають фіксовану ціну продажу та максимальні інвестиційні зобов’язання в постприватизаційний період. Це дозволить збільшити попит іноземних інвесторів на українські об’єкти державної власності, які підлягають приватизації. Одностороння орієнтація виключно на максимальну ціну об’єктів приватизації, покриття за рахунок доходів від неї бюджетних видатків часто призводить до того, що на підприємства приходять власники, які не здійснюють належних інвестицій в модернізацію та розвиток виробництва;
  • створення вільних економічних зон з використанням сучасного світового досвіду забезпечення їх ефективного функціонування та врахуванням негативного досвіду запровадження ВЕЗ в Україні у попередні роки.
  1. Нагальною є потреба в застосуванні практики приватизації державних об’єктів з використанням продажу акцій публічних акціонерних товариств, у тому числі шляхом проведення ІРО та SPO як на закордонних, так і на вітчизняних фондових майданчиках. Проведення IPO та SPO, особливо на закордонних майданчиках, неможливо при збереженні непрозорих схем власності та управління, веденні подвійної бухгалтерії, неналежних аудиторських перевірках. IPO та SPO фактично є ефективним інструментом легалізації відносин власності, тобто забезпечує позитивний кінцевий результат процесу приватизації.

Однак при здійсненні IPO слід зважати на те, що це досить складний і витратний механізм. Тому його використання, в тому числі з метою проведення приватизації, можливо лише для досить обмеженого кола підприємств, переважно великих та таких, які мають достатні фінансові ресурси для його реалізації. Для державних підприємств, фінансовий стан яких не відповідає цим умовам, перед проведенням IPO потрібно здійснити комплекс заходів по їх реструктуризації та фінансовому оздоровленню.

  1. На завершальному етапі приватизаційного процесу в Україні, серед інших вимог підвищення його ефективності, що постійно проголошуються, але весь час порушуються, слід зазначити наступні:
  • забезпечення максимальної прозорості процесу приватизації та доступності відповідної інформацій для потенційних інвесторів та широких кіл громадськості;
  • забезпечення реальної конкуренції, недопущення приватизації об’єктів заздалегідь визначеними покупцями (в тому числі заборона на проведення приватизаційних конкурсів з одним учасником або групою пов’язаних осіб, як це відбулося з «Укртелекомом»)

Завершальний етап приватизації в Україні відбувається у вкрай складних економічних та політичних умовах. Тому важливо штучно не форсувати його завершення.

О. Кошик

Причини скорочення переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, такі: зміна критеріїв загальнодержавної значущості підприємств та намір позбавитися від держмонополій в деяких галузях (наприклад, з виробництва спирту, на залізниці та ін.). Пропонується дозволити приватизацію об’єктів важкого машинобудування, сільського господарства, транспорту, енергетичної галузі тощо, які досі було заборонено приватизувати.

Необхідність наповнення державного бюджету у такий спосіб не викликає сумнівів. Разом із тим, слід звернути увагу на низку ризиків і застереження щодо доцільності негайної широкомасштабної приватизації державного майна. Зокрема це втрати бюджету внаслідок заниження цін на об’єкти приватизації.

Продаж майна в екстремальних умовах (відповідно до теорії і практики фінансів) можливий лише за умови значного заниження ціни продажу порівняно із справедливою вартістю такого майна.

Навіть застосування прозорих приватизаційних процедур з продажу стратегічно важливих державних підприємств, внесених у перелік таких, які підлягають приватизації, не дозволить нівелювати інвестиційні ризики, які у 2014 — 2020 р. в Україні залишалися настільки високими, що ціна продажу об’єктів державного майна  виявлялася  в 3–5 разів нижчою, ніж за звичайних умов.

Успішна реалізація приватизаційних планів влади потребувала вирішення як політичних проблем (завершення військових дій на сході країни, оскільки інвестори навряд чи будуть вкладати значні кошти в країну, яка фактично перебуває у стані війни), так і економічних (відновлення співпраці з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями, стабілізація ситуації в грошово-кредитній сфері, припинення падіння економіки та відновлення економічного зростання тощо).

У зв’язку з несприятливою макроекономічною та зовнішньополітичною ситуацією у країні нарощування надходжень від приватизації при продажу об’єктів за справедливими цінами у 2014 — 2020 було дуже проблематичним (практично неможливим), поповнення доходів бюджету могло бути забезпечене лише шляхом розпродажу майна за значно заниженими цінами.

Інші ризики пов’язані також з можливістю зниження ефективності діяльності великих підприємств в постприватизаційний період. Теза про те, що перехід до приватної власності автоматично забезпечує покращення показників роботи підприємств, не знайшли практичного підтвердження в Україні.

ДУ «Інститут економіки і прогнозування НАН України» було проведене  дослідження ефективності діяльності приватизованих підприємств приватизованих у 2002–2004 рр. Порівнювалися показники  в рік до приватизації, рік здійснення приватизації, рік після приватизації, у 2007 році (рік «пікового» докризового розвитку економіки), в 2009 році («пік» кризи) та 2010 році (початок нестійкого відновлення економіки).

Результати проведеного дослідження по репрезентативній вибірці підприємств, переважно великих, приватизованих у 2002–2004 рр., дали можливість зробити наступні висновки. Приватизовані підприємства не тільки не демонструють  покращення фінансових результатів діяльності, а здебільшого погіршили їх у 2009–2010 рр. проти доприватизаційного періоду та у порівнянні з показниками року приватизації[1]:

  • погіршився найбільш узагальнюючий показник фінансового стану підприємств – фінансовий результат до оподаткування. Незважаючи на високу інфляцію, навіть в абсолютному вимірі знизилася показники чистого прибутку;
  • значно погіршилися показники рентабельності виробництва, діяльності, власного капіталу та активів підприємств;
  • обсяг чистого прибутку підприємств за рік до проведення приватизації значно перевищував показники 2009–2010 рр.;
  • частка довгострокової і поточної дебіторської заборгованості у валюті балансу мала тенденцію до постійного зростання;
  • погіршилася платоспроможність приватизованих підприємств обраної вибірки, що спричиняло порушення їх фінансової стійкості, зокрема, частка боргів у валюті балансу збільшилася майже удвічі;
  • приватизовані підприємства характеризуються низькими рівнями ліквідності, які в окремі післяприватизаційні роки були нижчими, ніж у доприватизаційний рік і нижчими за їхні нормативні значення.

 

  1. Існують значні ризики, пов’язані з приватизацією в базових галузях економіки, особливо енергетиці.

Про це зокрема свідчить негативний досвід приватизації в Росії. Для залучення інвестицій в російську енергетику її приватизація супроводжувалася лібералізацією тарифної політики. Вважалося, що демонополізація галузі внаслідок її приватизації різними інвесторами створить конкурентне середовище, в якому ціни на енергію будуть знижуватися. Проте фактично основним результатом приватизації стало неконтрольоване швидке зростання тарифів, що загрожувало, перш за все, тяжкими соціальними наслідками для населення. Інвестиції в галузь не прийшли, що не дозволило здійснити її модернізацію. Держава була вимушена повернутися до обмеження тарифів у «ручному режимі». А це, в свою чергу, призвело до масового відтоку приватного капіталу з галузі та домінування в ній державних корпорацій, які наразі контролюють більше 60% установленої потужності галузі.

  1. Ефективність приватизації може бути значно знижена загрозами реприватизації в Україні.

Хоча Президенти України П.Порошенко та В.Зеленький рішуче виступали проти реприватизації, на практиці вона все ж відбувається (ЗАлК), в країні триває дискусія щодо реприватизації окремих об’єктів. Як показує досвід 2014 — 2020 року, навіть обговорення питань щодо можливості реприватизації значно погіршує і без того несприятливий загальний інвестиційний клімат в країні. Проте проблема існує, оскільки значна кількість об’єктів, в тому числі великих та стратегічних, була приватизована фактично за безцінь.

  1. Ризики розпродажу об’єктів приватизації фактично за безцінь пов’язані також з обмеженістю інвестиційних ресурсів, як зовнішніх, так і внутрішніх.

Брак інвестиційних коштів обмежує конкуренцію при продажу об’єктів приватизації, що призведе до заниження їх вартості.

  1. Ефективність приватизації значно знижується внаслідок відсутності дієвої передприватизаційної підготовки об’єктів, основною складовою якої є їхня реструктуризація.

Для вирішення проблеми підвищення ефективності предприватизаційної реструктуризації підприємств необхідно втілити комплекс заходів, скерованих на збільшення обсягів джерел фінансування, посилення впливу державних органів на прискорення та підвищення ефективності реструктуризаційних процесів. Зокрема, слід прискорити вирішення питання щодо створення Банку реконструкції та розвитку, кредити котрого мають залучатися до реструктуризації найбільш перспективних підприємств.

[1]             Даниленко А., Єршова Г., Білоусова О., Кошик О., Федоренко А., Шаблиста Л. / Науково – аналітична записка «Ефективність діяльності приватизованих підприємств в Україні:Київ, ДУ ІЕПр. – 2013.

 

 

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
acf-field
Filter by Categories
Акцент
Александр Кошик
Алексей Попов
Алексей Толпыго
Андрей Видишенко
Антон Финько
В мире
В Украине
Наши книги
Наши эксперты
Публикации и интервью МП
События, комментарии
Социологические исследования
Экономика и финансы Социальные проблемы
Эксперты

Наши эксперты