Киевский центр политических исследований и конфликтологии

Наши эксперты

О. Кошик

Рейдерство, пов’язане з діяльністю корпорацій, визначається як корпоративне рейдерство.

Корпорація (лат. corpus – тіло, пізньолат. – corporatio і compania – об’єднання, товариство, співтовариство). Під терміном «корпорація», який здебільшого вживаний у англосаксонських країнах Японії, та терміном «компанія», що переважає в західноєвропейських країнах, розуміють акціонерне товариство[1]. У законах про корпорації визначені види корпорацій, що можуть утворюватися і функціонувати на території країни. За англо-саксонським правом корпорації можуть бути приватними закритими (private) і публічними відкритими (public). У США різниця між ними визначається часткою акцій, що перебуває в руках одного власника або великих власників.

У Великій Британії приватні компанії не мають права здійснювати публічну підписку на свої акції. У їх назві обов’язково має бути абревіатура Ltd. Публічні компанії вільно розміщують свої акції, у назві компанії має бути обов’язкова абревіатура PLC (Public Limited Company).У Німеччині відомі такі форми юридичних осіб, як : товариство з обмеженою відповідальністю (Gm BH); акціонерне товариство (AG); товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (Gm BH und C°).

Переважає перша форма юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю). Відповідальність учасників обмежується розміром внесеного паю. Для акціонерного товариства законом визначено мінімальний розмір капіталу. У Німеччині мінімальний розмір статутного капіталу за номіналом для акціонерних товариств повинен становити 50 000 євро[2].

За тривалий час у світовій практиці було розроблено систему протидії різним проявам корпоративного рейдерства. Найважливіші методи такої протидії:

– концентрація акціонерного капіталу або викуп частки учасників, які не беруть участі в діяльності підприємства; постійний моніторинг змін у складі акціонерів; реструктуризація підрозділів зі зміною їх організаційно-правового статусу; контрольне скуповування акцій і додаткова емісія;

– визначення правового статусу власності, здійснення переоцінки майна. В умовах значного ризику дієвою є структуризація власності з використання дочірніх структур, створення штучної заборгованості підприємства та передача нерухомості та інших активів у позичку під кредитування;

– недопущення виникнення та прострочення кредиторської заборгованості;

– удосконалення роботи менеджменту та персоналу (недопущення конфліктних ситуацій, протиправного звільнення працівників тощо);

– підвищення культури суб’єктів господарювання (прозорі конкурентні відносини, підтримання ділової репутації тощо);

– використання в службі економічної безпеки способів і методів конкурентної розвідки;

– залучення громадськості й засобів масової інформації до боротьби з рейдерством[3].

У світовій практиці рейдерство набуло або конкретного кримінального статусу, що регламентується кримінальним законодавством конкретної країни, або легального статусу злиття та поглинання. Повчальним є досвід злиття та поглинання підприємств у США. Корпоративне законодавство належить до компетенції окремих штатів, де створено законодавчу базу, спрямовану на врегулювання ринку корпоративних відносин та попередження недружнього поглинання підприємств. Зокрема, слід відзначити Закон про цінні папери (Securities Act of 1933 – 15 US Code § 77a etseq.), Закон про обіг цінних паперів (Securities Exchange Act of 1934 – 15 US Code § 78a etseq.), Закон Уільямса (Williams Act) – спеціальний нормативний акт, прийнятий у 1968 р., метою якого є впорядкування ринку корпоративного контролю в частині численних поглинань компаній і тендерних пропозицій, Акт про компанії з обмеженою відповідальністю (Act of Limited Liabilities Companies) штату Делавар тощо[4].

Найбільш ефективними засобами недопущення ворожих поглинань у США є вчасна зміна президента та голови ради директорів, внесення змін до статутів підприємств під час активізації діяльності чорних рейдерів на ринку корпоративного контролю. Сукупність цих заходів значно знижує фінансові ризики ведення бізнесу внаслідок обмеження можливості несумлінних поглинань (сірого та чорного рейдерства).

У Великій Британії превалюють дружні поглинання підприємств, недружні поглинання засуджуються представниками бізнесу та суспільством. Це зумовлено тим, що для Західної Європи (у т. ч. і для Великої Британії) до будь-якого підприємства ставляться не лише як до виключної власності акціонерів, аі як до окремого соціального інституту, відповідальність за належне функціонування якого покладено на працівників підприємства, контрагентів, органи державної влади та суспільство загалом[5]. Саме тому діяльність підприємств Великої Британії пов’язана з досить низьким рівнем фінансових ризиків, а досвід цієї країни заслуговує на увагу та використання в Україні.

Значну роль у протидії чорному та сірому рейдерству відіграють методи захисту від ворожого поглинання при проведенні процесу IPO. Вони поділяються на стратегічні, трансакційні та структурні. Під стратегічними методами розуміється формування корпоративної структури, яка унеможливлює непогоджене придбання контрольного пакета акцій. Для цього, наприклад, блокуючий пакет перебуває у власників та не виноситься на відкритий ринок. Такі методи повністю гарантують захист компанії від захоплення, але при цьому негативно впливають на залучення зовнішнього капіталу і підвищення ліквідності акцій. До трансакційних методів захисту відносять здійснення компанією дій, які істотно ускладнюють захоплення і перетворюють компанію на менш привабливу для агресора з фінансової точки зору. Наприклад, підвищення ціни акцій, придбання власних акцій, відкуп від агресора тощо. Структурні методи захисту полягають у завчасному внесенні у статутні та інші корпоративні документа компанії положень, які мають попередити саму спробу ворожого захоплення і безпосередньо не впливають на фінансову або операційну діяльність[6].

Стратегічні, трансакційні та структурні заходи значно знижують фінансові ризики для підприємств у процесі здійснення ними процесу IPO. Заходи протидії несумлінним, ворожим поглинанням у різних країнах вкрай різноманітні. Проте всі вони мають єдину основу – захист права власності. Це повинно стати головним чинником створення ефективної системи протидії сірому та чорному рейдерству й в Україні.

 

 

[1] Суторміна В.М..Фінанси зарубіжних корпорацій. Київ: КНЕУ, 2004. С. 12.

[2] Там само. С. 52–53.

[3] Бабич Т. Рейдерство в Україні – загрозанаціональній безпеці. Віче. 2010. № 14. С. 2–5. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/viche_2010_14_2

[4] Касараба Ю.Я., Баліна С.Н. Правові аспекти протидії незаконному поглинанню підприємств (рейдерству): міжнародний досвід / Львівський державний університет внутрішніх справ. Науковий вісник. 2011. № 3. C. 48.

[5] Живко З.Б. Економічна безпека підприємства:сутність, механізм забезпечення та управління. URL:http://dspace.lvduvs.edu.ua

[6] Ющенко O. Как предотвратить рейдерский захват предприятия? URL: https://trademaster.ua/articles/833

 

О. Кошик

Сінгапур – один з визнаних світових фінансових центрів,а також лідерів у сфері цифрової економіки. З 1985  року до  2021 року   номінальний обсяг валового внутрішнього продукту збільшився з $19 млрд до $ 397 млрд.  Країна займає одне з провідних місць в світі за рівнем життя населення. Безробіття складає дише 2,1% від чисельності населення, а показник ВВП на душу населення – один з найвищих в світі -$ 66176  на особу в рік, що значно перевищує, наприклад, аналогічний показник в Німеччині.  Важлива особливість економіки – значна  роль малих та середніх підприємств. В Сингапурі приблизно 130 000 організацій малого та середнього бізнесу, що дорівнює 92% усіх підприємств юрисдикції, приблизно 35% доданої вартості на продуцію, що випускається, більше 25% ВВП, 7% щорічного приросту зайнятості.[1]

В країні діє державна програма   підтримки малого бізнесу, яка базується на основі комплексності та прозорості. З урахуванням нових викликів, пов’язаних з переходом до цифрової економіки, створена дорожня мапа трансформації бізнесу, в який визначено п’ять ключових напрямків державної підтримки:

суспільне харчування як елемент туристичної галузі країни. Передбачається створення єдиної  цифрової платформи самообслуговування повного циклу – від замовлення до оплати. Також підготовка персоналу і підтримка зовнішньої експансії сінгапурських мереж суспільного харчування;

рітейл: основний фокус – на електронній торгівлі, підвищенню швидкості і якості обслуговування. Розвивається співробітництво з провідними інтернет – компаніями (включно з Google). З регіональних особливостей можна виділити розвиток мереж торгівельних автоматів і розширення використання радіочастотних позначок на товарах. Велика увага приділяється удосконаленню маркетингу га базі нових цифрових технологій і BigData;

харчове виробництво: регіональна та глобальна експансія – основний напрямок розвитку. Задіяна програма «Смак Сігапуру», провадиться активна робота з китайськими системами електронної торгівлі, велика увага приділяється розвитку сучасних технологій, які дозволяють строк зберігання продуктів без використання консервантів  (технология High Pressure Processing (HPP);

точне машинобудування нового покоління: для цього напрямку сінгапурським інститутом промислових технологій SIMTech  розроблена власна дорожня карта.  Йде постійна робота з розшуку, аналізу та впровадженню нових технологій. Особливий фокус – на промислове використання технологій 3D друку. Крім того, для зниження витрат і часу на впровадження технологій сформований галузевий альянс, здійснюється активний обмін фахівцями и навчання в країнах – лідерах галузі;

логістика: один з ключових секторів економіки Сінгапура, який має свою специфіку. Ключовий напрямок розвитку – зниження питомой ваги ручної праці, зниження витрат, розвиток кооперації між малими і середніми логістичними компаніями Сінгапуру.[2]

Ефективний розвиток малих та середніх підприємств забезпечується простою, прозорою та стабільною системою оподаткування та сучасним законодавством, основаним на англійському праві. Законодавчі та офіційні документи, джерела для ведення бізнесу та інвестицій видаються англійською мовою.

З врахуванням невеликого внутрішнього ринку, сінгапурські МСП вимушені виходити на світовий ринок ще на ранній стадії свого розвитку.

Держава активно сприяє інноваційній діяльності МСП. Проте недержавні витрати на наукові дослідження та розробки перевищують державні витрати.

Сінгапур почав активно запроваджувати нові інформаційні та цифрові технології ще у 60-ті роки минулого століття. В країні за останні 30 років були реалізовані державні програми, які дозволили підключити до швидкісної мережі надання мультимедійних послуг більше 90% території країни, майже всі малі та середні підприємства залучені до використання найсучасніших IT – технологій.

Цей досвід, безумовно, повинен вивчатися та використовуватися в Україні, особливо в період повоєнної відбудови.

[1] Экономика Сингапура 2021 – 2022 в цифрах [Електоронний ресурс] – Доступний з: https://take-profit.org/statistics/countries/singapore/

[2] Развитие малого бизнеса: опыт Сингапура [Електронний ресурс] – Доступний з https://xn--80aplem.xn--p1ai/analytics/Razvitie-malogo-biznesa-opyt-Singapura/:

 

О. Кошик

У Південній Кореї розвитку малого та середнього бізнесу до початку 90-х років не приділялося великої уваги, основним напрямком  був розвиток великого бізнесу, в тому числі надвеликих компаній, конгломератів. Малий та середній бізнес  розглядався як другорядний, скерований на вирішення, перш  за все, соціальних проблем (підвищення зайнятості, подолання нерівномірності в розвитку окремих регіонів, підтримка традиційних ремісничих промислів, особливо в сільській місцевості   тощо). Держава сприяла злиттю малих та середніх підприємств у великі конгломерати (чеболі).

Існувала досить гостра проблема застосування великим бізнесом дискримінаційних заходів проти МСБ, «втечі мізків» до великих підприємств.

Ситуація докорінно змінилася внаслідок кризи 1997 – 1998 років та у 2000 – х роках, коли погляди на роль та, відповідно, на доцільність державної підтримки МСБ були радикально переглянуті. Як  і  у більшості інших азійських країн була визнана ключова роль МСБ у загальному розвитку економіки. З метою підвищення конкурентоспроможності малих та середніх підприємств уряд Південної Кореї створив низку спеціалізованих фондів, а також виділив значні кошти на реструктуризацію заборгованості МСБ, що сприяло гармонізації відносин з великим бізнесом.

Були надані значні кредитні та податкові пільги на технічне переозброєння та модернізацію малих і середніх  підприємств, особливо в сфері переробки сільськогосподарської продукції та туристичній сфері. Була створена мережа державних учбових центрів з підготовки кваліфікованих спеціалістів для МСБ. Уряд сприяв кредитуванню МСБ комерційними банками, в тому числі шляхом надання державних гарантій по кредитах. Розвитку МСБ сприяла також державна політика демонополізації, обмеження діяльності чеболей та їх разукрупнення, в тому числі з застосуванням методів реструктуризації підприємств.

При здійсненні реструктуризації в Південній Кореї був успішно використаний досвід американських великих компаній, зокрема, підхід, реалізований компанією «Термо Електрон» і успішно використовуваний іншими великими компаніями компаніями США. Відповідно до нього, коли працівник або група осіб у компанії відкриває нову технологію чи знаходить нове комерційне застосування вже відомим технологіям їм надається можливість створити самостійну компанію, значним утримувачем акцій якої є «материнська» фірма.

У випадку комерційного успіху заслугу не приписують головній корпорації, а отриманий прибуток не надходить на її рахунки, де він «розчинився» би безслідно. На відміну від досить поширених випадків «скидання» (spin-offs), коли великі компанії продають підрозділи, що не вписуються у нові плани їх діяльності, описаний спосіб «виведення на орбіту» (spin-outs) призводить до появи нових структур, які мають як свободу дій, так і фінансовий стимул для досягнення успіхів. Поширені випадки, коли великі компанії купують сторонні невеликі компанії, передаючи їм свої перспективні технології.

Реалізація цього досвіду зумовила значне підвищення в останні роки ролі МСБ в економіці Південної Кореї.

Сучасний  розвиток МСБ країни  зумовлюється зміщенням акцентів з переважної підтримки традиційних галузей на розвиток сучасних технологій, цифровізацію економіки країни.

При  цьому Південна Корея спирається на розроблену в Гарвардському університеті теорію переваги «пізнього старту». Економіки, які залучаються в економічні змагання пізніше інших, мають таки переваги, як використання нових технологій в більш стислі строки при відносно низьких витратах, а також в застосуванні нових методів управління,  використаних  учасниками, які вступили в такі змагання раніше. Сучасна Корея активно нарощує науково – дослідницький потенціал, зокрема, на основі державно-приватного партнерства, в тому числі в сфері МСБ .

О. Кошик

Японія є однією з найбільш економічно розвинених країн світу. І ця провідна роль значною мірою  забезпечена ключовим місцем малого та середнього підприємництва (МСП) в економіці країни.

Cтрімкий розвиток економіки в період так званого «японського економічного дива» зумовлений, переважно, саме фактором розвитку МСП, який органічно доповнив зростання великих та надвеликих корпорацій.

85% населення Японії зайняті в секторі МСП. Всього в країні нараховується 6 млн малих підприємств, при цьому великих лише 2,5 тис. В обробній промисловості питома вага малих та середніх підприємств в загальному обсязі виробництва  складає біля половини, а в чисельності зайнятих – приблизно три чверті. В інших галузях вона ще більша. Так, наприклад, в будівництві на малих та середніх підприємствах зайнято більше 95% робітників галузі, на транспорті та у зв’язку – більше 85%, в оптовій  та роздрібній  торгівлі – біля 90%.[1]

Існують чотири центри регулювання і стимулювання малих та середніх підприємств:

— центральний уряд;

— місцеві органи влади;

— великий бізнес;

— самостійні об’єднання малого бізнесу.

Центральні органи влади і органи місцевого самоврядування субсидують на всіх етапах життєвого циклу підприємства малого бізнесу, які приймають безпосередню участь в створенні наукоємного та високотехнологічного виробництва. Для таких підприємств держава  надає позики, забезпечує кредитування малого бізнесу шляхом надання поруки та інших видів кредитних гарантій. Також шляхом централізованою підтримки держави в спеціальних  центрах, некомерційних організаціях здійснюється навчання кадрів та консультаційно-інформаційна підтримка. Місцеві органи влади, великий бізнес здійснюють технічну та інформаційну допомогу, інформаційно-комп’ютерне обслуговування, підготовку кадрів.[2]

Державна підтримка та стимулювання МСП в Японії здійснюються на різних етапах розвитку – реєстрація, становлення та зростання. З цією  метою застосовують пільги, позики, кредити, консультативну допомогу, допомогу в підготовці кадрів та ін. З метою надання фінансової підтримки суб’єктам МСП створена розвинена система  спеціалізованих закладів, які функціонують як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Основу цієї системи складають:

державна корпорація фінансування малого бізнесу;

національна фінансова корпорація;

центральний банк торгівельної та промислової кооперації;

державна корпорація страхування кредитів малого та середнього бізнесу;

префектурні асоціації страхування кредитів.[3]

Важливим елементом державної підтримки малого підприємництва є система законодавчого забезпечення, тобто комплекс різноманітних законів, які були поступово прийняті в Японії. Основними законодавчими актами є: Закон про заборону монополій (1947 р.), закон про створення державного агентства у справах малих та середніх підприємств (1948 р.), Закон о кооперативах в малому та середньому бізнесі (1949 р.), Закон щодо страхування середніх і малих підприємств (1950 р.), Закон про організацію кредитної поруки (1953 р.). Ключову роль відіграє «Закон про мале та середнє підприємництво» (Small and Medium Enterprise Basic Law. Act No. 154 of 1963: Amended in December 3, 1999).

Головним державним органом, який здійснює контроль за діяльністю малого та середнього бізнесу, є створене у 1948 році Управління малих підприємств у складі Міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості. Дане Управління здійснює: контроль за виконанням антимонопольного законодавства (прийнято в Японії у 1947 р.), забезпечення державного захисту інтересів малого бізнесу країни, обмеження контролю власників, визначення відповідальності замовників, виконавців та субпідрядників за неринкові контрактні відносини. Крім Управління малих підприємств в Японії існує мережа  державних фінансових установ, які надають малим та середнім підприємства кредити на визначені цілі.

         Фінансова підтримка малого бізнесу здійснюється Державною корпорацією страхування малого та середнього бізнесу і асоціаціями гарантування кредитів. Крім цього в Японії створені банки, які спеціалізуються саме на роботі з підприємствами малого та середнього бізнесу.

Важливе значення має фінансування малих підприємств, яке базується на принципі «м’яких запозичень». Даний принцип полягає в тому, що малим інноваційним підприємствам надаються кредити під процент, вдвічі менший, ніж для інших компаній. Майже 47% всіх кредитів в Японії надається малим та середнім підприємствам. Місцеві комерційні банки взаємодопомоги, а також кооперативні банки 100% кредитів надають малим інноваційним підприємствам.[4]

Підприємствам малого бізнесу надається безповоротна фінансова допомога виключно на здійснення науково-технічних програм, таких, як:

— підвищення технічного рівня виробництва;

         удосконалення технології  виробництва у харчовій промисловості;

         розробка спільно з університетами і державними науково-дослідницькими інститутами нової наукоємної техніки і технологій.

Остання програма фінансується місцевими органами влади, попередня – і місцевими, і центральними.[5]

 

 

 

[1] Роль малого бизнеса в экономике Японии — Развитие малого бизнеса Японии. – [Електронний ресурс] – Доступний з: https://studbooks.net/1351973/buhgalterskiy_uchet_i_audit/rol_malogo_biznesa_ekonomike_yaponii

 [2]Особенности политики Японии в области поддержки развития малого и среднего предпринимательства (в т.ч. механизм и инструментарий государственной поддержки) – [Електронний ресурс] –Доступний з:

https://studwood.net/1305856/ekonomika/osobennosti_politiki_yaponii_oblasti_podderzhki_razvitiya_malogo_srednego_predprinimatelstva_mehanizm

[3] Там само

[4] Ирина Цветова.Политика стимулирования малого бизнеса:опыт Японии – [Елетронний ресурсї] – Доступний з: http://vasilievaa.narod.ru/15_5_97.htm

[5] Багова А.Ю. Зарубежный опыт поддержки малого и среднего предпринимательства (на примере Японии и США) – [Електронний ресурс] –Доступний з: http://www.5rik.ru/pass/pass-13570.php

 

О. Кошик

В Китаї нараховується більше 4,3 млн малих і середніх підприємств та 27,9 млн індивідуальних підприємств, на яких працює більше 75% зайнятого міського населення. Це складає  99% підприємств в країні, на які припадає майже 60% ВВП. Цей показник нижчий, ніж в середньому у Країнах ЄС, проти фіксується тенденція його постійного зростання.

В країні створена ефективна система сприяння розвитку малого, середнього та мікробізнесу, яка передбачає застосування заходів удосконалення законодавчих актів, скерованих на регулювання економіки та оподаткування суб’єктів підприємництва, створення умов для їх кредитування, інвестування, в тому числі державного.

Функціонує розгалужена система державних фондів по підтримці підприємств малого, середнього та мікробізнесу, основною діяльністю яких є забезпечення підприємств гарантійними зобов’язаннями з метою отримання банківських кредитів на розвиток бізнесу на сучасній технологічній базі. Ключову роль відіграє Державний фонд розвитку малого та середнього підприємництва, створений за рахунок коштів державного бюджету. Цей фонд сприяє захисту інтересів малих, середніх та мікропідприємств в порівнянні з суб’єктами великого бізнесу по всім економічним напрямкам за рахунок забезпечення податкових пільг та додаткового державного фінансування.

Характерною рисою діяльності малих, середніх та мікропідприємств Китаю є те, що вона має інноваційний характер і забезпечує найбільшу частку виробництва сучасної інноваційної продукції з високим ступенем доданої вартості, наукоємної продукції, яка підвищую постійно й швидко зростаючий експортний потенціал країни, котора, за експертними оцінками, має всі шанси в найближчі роки стати найбільшою економікою світу.

Держава підтримує експортну спрямованість діяльності малих, середніх та мікропідприємств шляхом  надання страхової та прямої фінансової підтримки при наданні послуг у сфері консалтингу, реклами, підбору та підвищення кваліфікації кадрів.

Для Китаю вкрай актуальною є проблема значної диференціації рівня розвитку між півднем та північчю країни, місцями та селищами, окремими територіями. І в вирішенні цієї проблеми вкрай важливу роль відіграє саме розвиток малих, середніх та мікропідприємств. Так, держава активно сприяє збереженню та розвитку традиційних промислів, ремісницької діяльності.

Китай – найбільший торгівельний партнер України. Тому вивчення та використання його досвіду в підтримці малого та середнього підприємництва в українських умовах вкрай важливе.

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
acf-field
Filter by Categories
Акцент
Александр Кошик
Алексей Толпыго
Андрей Видишенко
Антон Финько
В мире
В Украине
Наши книги
Наши эксперты
Публикации и интервью МП
События, комментарии
Социологические исследования
Экономика и финансы Социальные проблемы
Эксперты

Наши эксперты