Киевский центр политических исследований и конфликтологии

Александр Кошик

Экономист, окончил Киевский институт народного хозяйства и аспирантуру Института экономики НАН Украины. Кандидат экономических наук, имеет свыше 60 публикаций по актуальным проблемам рыночных реформ в Украине.

Сфера научных исследований: приватизация, развитие предпринимательства, анализ макроэкономической ситуации, финансы предприятий.

Имеет значительный опыт редакционной деятельности: 1992-1995 годы — член редакционной коллегии американско-украинского бюллетеня «Приватизация в Украине», с 1995 г. по 1998 г.— главный редактор информационно-аналитического американско-украинского бюллетеня «Мониторинг экономики Украины».

С 1994 г. и по настоящее время — старший научный сотрудник Института экономики НАН Украины (ныне –  Институт экономики и прогнозирования НАНУ). Вице-президент Центра экономического развития.

А. Кошик

Стоимость газа, который поставляет НАК «Нафтогаз» для бытовых потребителей, в ноябре поднимется на 35%. Об этом свидетельствую данные, представленные на сайте компании.

«Изменения цен на газ в ноябре обусловлены, в первую очередь, сезонным фактором и увеличением оптовой цены на голубое топливо», — говорится в сообщении.

Ранее НАК «Нафтогаз» обнародовал оптовую цену на природный газ для производителей тепловой энергии в октябре 2020 года. В частности, стоимость подскочила на 24%.

Возникает вопрос: при чем здесь сезонные факторы? Ведь в Украине, по данным того же «Нафтогаза», накоплены рекордные запасы газа. Причем закупался он преимущественно в летние месяцы, когда газ стоил дешево.

На каком, собственно говоря, основании, цена на газ в Украине привязывается к текущей цене на европейском хабе, которая, действительно, возрастает в результате сезонных факторов? Ведь основная часть потребляемого в Украине газа, как населением, так и производителями тепловой энергии – это газ собственной добычи. Себестоимость  которого существенно ниже, чем текущие цены на европейских газовых хабах.

Кроме того, тот якобы не российский газ, который закупался в таких «газодобывающих странах Европы», как Словакия, Венгрия, Швейцария и т.п. – это практически тот же российский газ, только закупаемый через посредников. Естественно, с ценовыми накрутками, поскольку посредники не работают себе в убыток.     Сколько можно рассказывать сказку о том, что Украина не закупает российский газ? Эту сказку, придуманную при президенте Порошенко, охотно подхватила и действующая власть. Да нет, львиная доля закупаемого Украиной газа – российского происхождения. И этот газ закупался относительно дешево в летний период.

Почему украинцы и производители тепловой энергии должны платить за газ намного дороже, чем цена, по которой он был куплен за рубежом или добыт в Украине? Объяснение одно – «Нафтогаз Украины» решает свои проблемы за счет украинского населения. А проблемы весьма серьезные. После того, как были проедены средства, полученные от РАО «Газпром» в результате решения Стогкольмского суда, «Нафтогаз» в полной мере продемонстрировал «эффективность» своей работы: 11,5 млрд грн убытков за первое полугодие 2020 г.

Что означает рост цен на газ для населения и производителей тепловой энергии? Только то, что вверх поползут и тарифы на основные коммунальные услуги. Население заплатит за «работу эффективного менеджера» Коболева и других менеджеров «Нафтогаза», получающих космические зарплаты и премии.

А ведь В.Зеленский обещал перед президентскими выборами 2019 года снизить тарифы на оплату ЖКХ. Снизил… Стоит ли после такого «выполнения обещаний» удивляться результату, который получили «Слуги народа» на местных выборах 2020 г.?

А. Кошик

Председатель Государственной налоговой службы среди дополнительных источников налоговых поступлений в первую очередь назвал денежные переводы гастарбайтеров в Украину.
Об этом А. Любченко рассказал в интервью журналу Новое время. «Первый резерв — это $ 12 млрд, которые приходят в Украину от тех людей, которые уехали, к сожалению, работать за границу. Эти $ 12 млрд приходят в Украину, из них 11 млрд, но гривен, то есть в 30 раз меньше — задекларировали. Там 100% должны все подать декларацию», — сказал он.

Идея, прямо скажем, не новая. Ее предлагают ввести уже в течение многих десятилетий. Пока эффект – практически нулевой. И дело не только в том, что уже давно налажены каналы неофициального перевода средств, заработанных украинскими заробитчанами, на родину. $12 млрд включает в себя и оценку этих неофициально переведенных средств, которую нельзя признать объективной. Но фактом является то, что при любой попытке обложить налогом переводы заробитчан доля неофициальных переводов резко возрастает.

Понятно желание руководителя ГНСУ «наложить лапу» на доходы украинцев, заработанные за границей. Особенно когда суммы переводов падают.      Объем денежных переводов трудовых мигрантов в Украину в июле 2020 составил $ 922 млн, что на 13,5% меньше, чем в июле 2019 г., и на 7,2% меньше, чем в докарантинном феврале 2020 ($ 994 млн). По данным НБУ, по итогам семи месяцев 2020 году объем частных денежных переводов в страну сократился на 5,3% против аналогичного прошлогоднего периода.

Понятно желание власти подлатать «дырявый» бюджет за счет средств работников, фактически именно из-за ее действий или бездействия, вытесненных с украинского рынка труда. Речь идет, как правило, о трудоспособных работниках, зачастую молодых, квалифицированных. Как и понятно желание работников не делится своими «кровными» с антисоциальной властью.

Именно поэтому все больше украинских трудовых мигрантов предпочитает платить налоги в тех странах, где они зарабатывают. Типичный пример – Польша. В конце сентября т.г. около 689 тысяч иностранцев в Польше уплатили налоги в ZUS (Управление социального страхования). Среди них 507 тысяч украинцев (75%).

По сравнению с августом, число иностранцев-плательщиков налогов в этой стране выросло на 31 тысячу, что является уникальным и очень высоким показателем в истории ZUS.

Очередная попытка залезть в карман к украинцам, фактически лишенным возможности зарабатывать деньги для себя и своих семей в Украине, обречена на провал. Такая политика приведет лишь к массовому отъезду украинцев из страны с семьями. С последующим получением вида на жительство или иностранного гражданства.

О. Кошик

Аналіз         розвитку чорного рейдерства в умовах епідемії та застосування антиепідемічних заходів дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на прийняття ряду антирейдерських законодавчих та нормативних актів, на початок дії Офісу протидії рейдерству при Міністерстві юстиції ситуація з несумлінними рейдерськими захопленнями в цей період не покращилася.       Законодавчі зміни, скеровані на протидію рейдерству в сфері реєстраційної діяльності, не дали значних результатів. За перший квартал 2020 року було зареєстроване біля 2000 впроваджень, пов’язаних з рейдерськими атаками.

Ситуація може бути покращена після нещодавнього створення в Офісі протидії рейдерству онлайн — сервісу для подачі скарг на рішення, дії та бездіяльність державних реєстраторів.      ( https://complain.in.ua/.)

Скаргу може подати будь-яка особа, яка вважає, що її права порушено (з деякими обмеженнями цього права). У сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно можна подати скаргу на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

У сфері державної реєстрації бізнесу можна подати скаргу на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі рішення суду).
Також можна подати скаргу на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Позитивні наслідки може мати й прийняття у другому читанні та введення в дію розробленого Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради з питань захисту прав інвесторів проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності (реєстр. № 1056-1, ухвалений 3.10 2019 року), а також підготовлених цією комісією змін у Кримінальний кодекс України.

Цими змінами збільшується відповідальність за рейдерство. Зростають штрафи і строки позбавлення волі. Також змінюється стаття щодо відповідальності реєстраторів, для того, щоб вони більш ретельно перевіряли документи, перш ніж здійснювати певні реєстраційні дії. За діючим законодавством реєстратори жодної відповідальності за свої дії не несуть, адже довести якийсь умисел практично неможливо.

О. Кошик

Структурна модернізація економіки України, яка б зробила її продукцію конкурентоспроможною на світовому ринку, в тому числі ринку розвинутих країн, ЄС, стає як ніколи важливою для виживання української економіки. При цьому ключову роль повинна відігравати реіндустріалізація на новій технологічній базі. Одностороння орієнтація на розвиток АПК безперспективна. Цей висновок обумовлюється тим, що в світі немає розвинених країн з переважаючим аграрним сектором. Середня питома вага промисловості у ВВП країн «великої сімки» складає лише 1,3%.[1]

Крім того, світовий досвід показує, що така орієнтація сприяє монокультурності сільського господарства, що, в свою чергу, може створити серйозні проблеми для забезпечення продовольчої безпеки країни. Брак харчових продукті характерний саме для аграрних країн, в розвинених індустріальних країнах така проблема не існує.[2]

До того ж, в Україні аграрна орієнтація економіки не зможе забезпечити зайнятість основної частини працездатного населення, що призведе до зростання безробіття та еміграції населення, переважно, молоді. Саме такі процеси внаслідок деіндустріалізації вже відбуваються в країнах Балтії. За минуле десятиріччя з Латвії виїхало приблизно 250 тис осіб, а всього в період незалежності країна втратила чверть населення. Значною мірою це пов’зане з тотальним руйнуванням промисловості в країні, яка колись була найбільш індустріально розвиненою республікою СРСР[3] Аналогічний процес відбувається і в інших країнах Балтії.

Промислова політика в економічній теорії розглядається, у найбільш загальному вигляді, як форма реалізації національних інтересів в сфері промислового виробництва (видобутку, переміщення та обробки матеріальних благ). Незважаючи на досить глибоку розробку проблем промислової політики в Україні, в останні роки досить поширеними стали погляди щодо її неповної відповідності ринковим механізмам та структурі власності, які сформувалася в Україні в результаті ринкових перетворень.

Такий підхід характерний не стільки для наукових досліджень, скільки для економічної практики. Він знайшов своє відображення у ліквідації Міністерства промислової політики України, які мотивувалися  тим, що промисловість України вже є переважно приватною і структурні зміни в ній повинні визначатися конкуренцією в галузі, переливами капіталу між її окремими секторами та підприємствами, визначенням напрямків діяльності виключно на рівні окремих підприємств.

Але це не відповідає досвіду більшості розвинених країн, який свідчить про активне використання промислової політики як в країнах з високою долею державної власності та високим рівнем державного втручання в економічні процеси (Франція), так і з вкрай низьким рівнем державного сектора та державного регулювання (США). Тому вивчення досвіду іноземних країн, перш за все, розвинених, в проведенні промислової політики вкрай важливе для України.

Актуальність вивчення іноземного досвіду значною мірою зумовлюється тим, що за останні два десятиліття в Україні відбулася «негативна структурна перебудова». Вона призвела як до значного падіння як питомої ваги промисловості у ВВП, так і в  негативних структурних зрушеннях в самій промисловості – скороченням долі виробництва високотехнологічної продукції з високим рівнем доданої вартості і зростанням частки сировинних підгалузей промисловості та виробництва продукції з низьким рівнем доданої вартості, напівфабрикатів та сировини. Ці процеси поглибилися після кризи 2008 – 2009 років і особливо після початку суспільно – політичної кризи 2014 року.

На добувну промисловість і низькотехнологічні виробництва переробної промисловості припадає близько 60% чистих доходів від реалізації промислової продукції, а от на середньо-високотехнологічні та високотехнологічні — менш як 15%. На світових ринках промислових товарів країна представлена переважно сировинно-добувними та низькотехнологічними видами продукції[4].
Перед країною повстало завдання реіндустріалізації країни на новій технологічній базі.

В останні роки, як реакція на гальмування зростання економіки та послаблення конкурентних позицій на світовому ринку в порівнянні, перш за все, з розвиненими країнами Азії, значно активізувалася промислова політика в країнах ЄС, в тому числі на рівні керівних органів Союзу.

Про це свідчить, зокрема, те, що  проблемам промислової політики були присвячені спеціальні повідомлення Європейскої комісії 2002, 2004, 2005, 2010 гг., де констатувалося, що вона відіграє ключову роль у справі досягнення цілей формування конкурентноспроможньої та динамічної наукоємної економіки розширеної Європи.[5]

З кінця 2005 г. в рамках промислової політики ЄС реалізуется 5 категорий ініціатив з метою вирішення загальних для промислових груп задач:

– ініціативи по захисту інтелектуальної власності та боротьбі з контрафактною продукцією;

– реформа системы державної підтримки та ініціативи в рамках створеної групи високого рівня щодо конкурентоспроможності, енергоефективності та захисту оточующего середовища;

– оновлена стратегія зовнішньої конкурентоспроможності та доступу на єдиний внутрішній ринок ЄС;

–  ініціативи в підтримку структурних змін;

– ініціативи в підтримку інновацій .

Для фінансування промислової політики в країнах ЄС використовуються кошти державних та місцевих бюджетів, державних установ, комерційних банків, в т.ч. нерезидентів, корпорацій, пенсійних фондів тощо.[6]

Окремі країни ЄС та інші країни, які не входять в Союз, мають свої особливості в проведенні промислової політики та регулювання цього процесу.

У Франції ключову роль у визначенні напрямків промислової політики та організації її фінансування відігравали  уряд країни та одна з дирекцій Міністерства економіки, фінансів та індустрії. У 2013 році статус інституції, яка  безпосередньо відповідає за промислову політику,  підвищений, що означало визнання необхідності її активізації. Створене спеціальне міністерство, яке відповідає за її розробку, проведення та визначення механізмів фінансування.

Реалізація промислової політики скерована на підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств. При цьому визначається, що конкуренція на сучасному промисловому ринку  базується на нецінових факторах та нематеріальних інвестиціях (інновації, просунення товарі на ринки, дизайн, розвиток марок). Пропозиція якісних послуг промисловим підприємствам і якість робочої сили розглядаються як один з основних факторів конкурентоспроможності промисловості. Інший напрямок впливу французької промислової політики скерований на поліпшення та покращення спеціалізації промисловості .

В основі проведення  промислової політики – чітке визначення обмеженої  кількості пріоритетів як в галузевому плані та в реалізації великих проектів (авіація, космос, атомна промисловість), так і в плані їх фінансування. Зі всіх промислових країн Франція вирізняється найбільш консервативною, «захисною» промисловою політикою («politique industrielle»).

Підтримка реалізації окремих особливо важливих проектів фінансується безпосередньо державою, а також на основі сумісного фінансування у рамках державно – приватного партнерства. В здійсненні якого важливу роль відіграє Французский Независимый Фонд (FSI), 49% в якому належить безпосередньо державі, а 51% —  Caisse des Depots et Consignations, французському державному банку розвитку. Тобто, інвестиції FSI повністю державні.[7]

Во Франції активізація промислової політики почалася ще до світовой кризи, після виходу брошури колишнього президента найбільшої французької будівельної будівельної корпорації «Saint Gobain» Жана-Луі Беффа під назвою «Відновлення промислової політики» «Возобновление промышленной политики». Створенний у 2008 році Фонд стратегічних інвестицій в розмірі 35 млрд євро використовувався, перш за все, для комерційної конверсії технологічних ідей університетів та дослідницьких інститутів, та підтримки пріоритетних секторів (цифрові технології, нано- та біотехнології, відновлювані джерела енергії, автомобіли з низкими викидом СО2).[8]

В Німеччині основну роль в розробці та здійсненні промислової політики відіграє Федеральне міністерство економіки та технологій. Характерною особливістю промислової політики в Німеччині є те, що велику роль в її проведенні відіграють регіональні органи управління. Конкурентний потенціал Німеччини ґрунтується на тісний взаємодії великих, середніх та малих підприємств, що непритаманне, наприклад, промисловій політиці Франції і, тем більше, України. Зокрема, при держзамовленнях для  великих встановлюється обов’язкова квота на участь в їх виконанні малих та середніх підприємств.

Промислова політика Німеччини відіграє основну роль в структурній перебудові німецької промисловості з метою її пристосування до умов світового ринку та модернізації. При цьому  її проведення  скероване переважно на використання непрямих важелів: вплив на кредитування пріоритетних промислових галузей (особливо активно застосовується на території колишньої НДР); активна державна підтримка науково – дослідних, конструкторських робіт та інновацій.  При цьому порівняння з досвідом здійснення промислової політики Франції свідчить про значні переваги підходів, які реалізуються в Німеччині. Безпосереднє фінансування за рахунок коштів федерального бюджету та коштів органів регіонального управління окремих проектів є виключенням. Проте промислова політика Німеччини, як і Франції, передбачає визначення обмеженого кола задач, вирішення яких потребує державної підтримки.[9]

США є одною з  країн, яка характеризується найменшим рівнем втручання в економічні процеси та практично повною відсутністю державних промислових підприємств. Проте й там пеалізується активна промислова політика, скерована, перш за все, на закріплення домінуючих позицій країни у виробництві нової високотехнологічної продукції, наукових розробках та в цілому на домінування американської промисловості на світовому ринку (хоча сам термін «промислова політика» не використовується і навіть засуджується). Серед найбільших державних інституцій, які вробляють, здійснюють та фінансують модернізаційні промислові проекти – Міністерство оборони США. Саме воно забезпечило створення Силіконової (Кремнієвої долини). Започаткований у 1969 проект Міноборони згодом призвів до створення світової мережі Інтернет.[10]

Важливим напрямком промислової політики СЩА є регулювання доступу на внутрішній ринок країни. При цьому, незважаючи на ліберальну риторику, досить часто використовуються заходи жорсткого протекціонізму, в тому числі по відношенню до країн ЄС. Про це свідчать постійні  торгівельні війни з ними, причому членство у ВТО не може завадити їм.

Як США, так і ЄС провадять політику захисту свого внутрішнього ринку, проте по відношенню до країн, що розвиваються, наполягають на максимальній відкритості їх ринків. У реалізації цього підходу важливу роль відіграє МВФ, де США досі абсолютно домінують. Зокрема, це дає великі переваги при експорті продукції американської промисловості на ринки цих країн.

Важливою особливістю промислової політики США є підтримка національних компаній в їх конкурентній боротьбі з іноземними. Причому у формі безпосередньої фінансової підтримки вона практично не застосовується, за багато десятиріч є лише поодинокі випадки. Проте використовується весь арсенал політичних та дипломатичних заходів, включно до прямого тиску на уряди країн з метою просування продукції США на зовнішні ринки. Домінуюча роль долара США в світовій фінансовій системі  зумовлює значні конкурентні переваги для їх продукції.[11]

Для України вивчення досвіду промислової політики Китаю важливе тому, що він є одним з найважливіших зовнішньоекономічних  партнерів України.  Вона в досить короткий час втратила конкурентні переваги у торгівлі з КНР. Основою промислової політики Китаю було активне стимулювання виробництва експортної продукції. Державна допомога, в т.ч. у вигляді субсидій, податкових преференцій тощо надавалася тим галузям та підприємствам, які вже вийшли на світовий ринок або мали перспективи такого виходу. Важливою особливістю промислової політики Китаю було створення практично «з  нуля» нових галузей та виробництв, які мали значні експортні перспективи (автобудування, електроніка тощо).  Акцент робився на власному виробництві, а не на виробництві з імпортних комплектуючих, викрутковій збірці тощо. Основною метою залучення іноземних інвестицій було отримання сучасних технологій.

Китай досяг безпрецедентного успіху  шляхом орієнтації  національного виробництва на експорт, в т.ч. за рахунок   копіювання промислової продукції часто без урахування авторських прав. [12]

Основою промислової політики в Японії є система індикативного планування на основі прогнозів. Ще на початку післявійськової відбудови економіки в основу промислової політики було покладено принцип визначення обмеженої кількості пріоритетів. Спочатку будо виділено лише дві національні пріоритетні  галузі – металургія та вугільна промисловість, на підйомі яких було сконцентровано підйому досить обмежені ресурси держави. Згодом шляхом синергетичного ефекту розвиток цих галузей призвів до швидкого розвитку інших галузей, в тому числі високотехнологічних.

Важливим елементом промислової політики була відмова від субсидування не пріоритетних галузей. Важливою  складовою промислової політики в Японії стала програма демонополізації т.зв. «дзайбацу», монополістичних угруповань. Вона була ініційована американською адміністрацією та радниками з метою ослаблення цих угруповань як можливих конкурентів великих фірм США. Проте позитивні ефекти від демонополізації значно перевищили негативні, промисловість країни розвивалася надзвичайно високими темпами. Ставка робилась також на імпорт технологій, а не товарів.

Це дозволило японській економіці протягом одного покоління стати на досить тривалий час другою економікою світу. Цим статусом вона поступилася КНР в наслідок глибокої кризи 90 років. Проте першопричиною кризи став не стан промисловості, а криза на ринку нерухомості, де були зафіксовані процеси, подібні до недавньої кризи нерухомості в США, яка стала фактором світової економічної, яка досить серйозно негативно  вплинула  на економіку України і Росії.

Прикладом достатньо неефективної промислової політики є російська. Незважаючи на колосальний сировинний потенціал, незалежність від імпортних енергоносії, накоплені значні фінансові ресурси,  в Росії, як і в Україні фіксується негативна структурна перебудова. За виключенням ВПК, російська промисловість значною мірою спирається ще на розробки радянських часів, не вдалося подолати сировинну залежність, так звану «голандську хворобу».

[1] Ю.М.Чайка. Галузеві трансформації економіки України. – [Електронний ресурс] – Доступний з: file:///D:/Загрузка/Nvpusk_2013_4_5%20(2).pdf

[2]Продовольственная проблема. – [Електронний ресурс] – Доступний з: http://www.grandars.ru/student/mirovaya-ekonomika/prodovolstvennaya-problema.html

[3] Латвия и Евросоюз: десять лет в тени эмиграции- [Електронний ресурс] – Доступний з:

http://www.dw.com/ru/латвия-и-евросоюз-десять-лет-в-тени-эмиграции/a-18407084

[4]Інна Шовкун. Асоціація з ЄС диктує необхідність відродити промисловість. – [Електронний ресурс] – Доступний з: http://gazeta.dt.ua/promyshliennost/asociaciya-z-yes-diktuye-neobhidnist-vidroditi-promislovist-_.html

[5] Промышленная политика европейских стран = Industrial policy of the European countries / [под ред. Н.В. Говоровой.]. – М. : Ин-т Европы РАН : Рус. сувенир, 2010. – 214 с. – (Доклады Института Европы = Reports of the Institute of Europe / Учреждение Росcийской акад. наук, Ин-т Европы РАН; № 259).

[6] Там само

[7] .Э.Цвирко.Управвление суверенными фондами: опыт Франции и России. – [Електронний ресурс] – Доступний з: http://cyberleninka.ru/article/n/upravlenie-suverennymi-fondami-opyt-frantsii-i-rossii; Промышленная политика европейских стран = Industrial policy of the European countries / [под ред. Н.В. Говоровой.]. – М. : Ин-т Европы РАН : Рус. сувенир, 2010. – 214 с. – (Доклады Института Европы = Reports of the Institute of Europe / Учреждение Росcийской акад. наук, Ин-т Европы РАН; № 259).

[8]

[9] Промышленная политика европейских стран = Industrial policy of the European countries / [под ред. Н.В. Говоровой.]. – М. : Ин-т Европы РАН : Рус. сувенир, 2010. – 214 с. – (Доклады Института Европы = Reports of the Institute of Europe / Учреждение Росcийской акад. наук, Ин-т Европы РАН; № 259); К.Н.Анрианов. Промішленная політика Германии: основніе аспекті и важнейшие направления. – [Електронний ресурс] – Доступний з:http://cyberleninka.ru/article/n/promyshlennaya-politika-germanii-osnovnye-aspekty-i-vazhneyshie-napravleniya

[10]В.Кондратьев. Свежее дыхание промышленной политики. . – [Електронний ресурс] – доступний з:   http://www.perspektivy.info/rus/gos/svezheje_dyhanije_promyshlennoj_politiki_2014-05-22.htm

[11] К.Н.Андрианов. Опыт США в реализации промышленной политики. – [Електронний ресурс] – доступний з: http://cyberleninka.ru/article/n/opyt-ssha-v-realizatsii-promyshlennoy-politiki; Владимир Кондратьев. Свежее дыхание промышленной политики.  – [Електронний ресурс] – доступний з:

[12] Н.А. Потапов, А.И. Салицкий, А.В. Шахматов. Планирование и промышленная политика Азии. – [Електронний ресурс] – доступний з:

http://vip4ex.ru/62-planirovanie-i-promyshlennaya-politika-azii.html ; Б.Данлиишин. Уроки Китая для Украины.

[Електронний ресурс] – доступний з:

 

О. Кошик

В ЄС на підприємствах МСБ (малого та середнього бізнесу) працює близько 70% зайнятого населення, їхній внесок у додану вартість за витратами виробництва сягає 60%. В Україні кількість малих і середніх підприємств у загальній кількості підприємств практично співпадає з аналогічним показником у країнах ЄС – 99%[1], проте прямі порівняння статистичних показників ЄС і України не релевантні, оскільки на відміну від України в країнах ЄС діють різні критерії визначення малих і середніх підприємств (хоча також розроблені єдині критерії Європейської комісії, які мають рекомендаційний характер). Як правило, до МСБ в ЄС відносяться на порядок більші підприємства  порівняно з українськими. Значною мірою саме цим пояснюється те, що на підприємствах МСБ в Україні створюється лише близько 15% ВВП, в той час як в ЄС аналогічний показник сягає 60 – 70% ВВП у різних країнах.

Крім того, на відміну від ЄС, в Україні за видами економічної діяльності майже 52% суб’єктів малого і середнього підприємництва працюють у сфері оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів , а у сфері промисловості – лише 7%. За такими видами, як: професійна, наукова діяльність; операції з нерухомим майном; транспорт, складське господарство; інформація та телекомунікації – працюють близько 5% суб’єктів малого та середнього підприємництва.

Натомість, в ЄС переважають підприємства МСБ у високотехнологічних наукомістких галузях. Саме тому в «Акті  про малий бізнес в Європі» (SBA) (основний документ, який зараз регулює розвиток МСБ в ЄС), МСБ розглядається  як основний фактор структурної модернізації економіки, покликаний забезпечити   успішний перехід до економіки знань, що базується на засадах інноваційного розвитку. В ньому, зокрема, констатується, що «… процвітання ЄС в майбутньому буду залежати від того, чи буде використаний потенціал зростання та інновацій малих і середніх підприємств». [2]

SBA є спільним актом Європейської комісії, Європарламенту, Європейського економічного та соціального комітету, Комітету регіонів, затверджений у березні 2008 р. Акт фактично має рамковий характер та містить найбільш загальні принципи та напрямки функціонування МСБ в країнах ЄС, хоча він більш конкретний, ніж Європейська хартія малих підприємств. Для України важливо те, що питання фінансування МСБ не зводяться в SBA  до макро- та мікроекономічного фінансування підприємств МСБ, як це нерідко відбувається в дослідженнях українських фахівців. У ньому розглядається широке коло питань – політичних, економічних, соціальних, які зумовлюють розвиток і фінансування МСБ.

Такий підхід є найбільш раціональним, оскільки всі фактори, пов’язані з регуляторним середовищем функціонування МСБ, впливають на його фінансові показники. Так, в Україні деякі опитування підприємців, які працюють у сфері МСБ, показують, що несприятливе регуляторне середовище може призводити до втрати 20% прибутку.

Бюрократичні перешкоди для діяльності МСБ невпинно зменшуються як на рівні всього ЄС, так і на рівні держав-членів, і цей процес постійно поглиблюється. Дерегуляція, дебюрократизація економіки в цілому та діяльності підприємств МСБ вкрай важливі для України. Зокрема, актуальним є спрощення оподаткування, лояльні правила здійснення бухгалтерського обліку, мінімізація різного роду дозвільних процедур, спрощений порядок реєстрації підприємств та їхнього виходу з бізнесу тощо.

Специфікою української ситуації є те, що МСБ розглядається переважно як фактор збільшення бюджетних доходів. На відміну від цього, в ЄС наголошують на його колосальній ролі у вирішенні соціальних проблем, перш за все, створенні нових робочих місць і, відповідно, можливості зберегти деякий рівень доходів тих, хто втратив роботу. При цьому як в кризових умовах, так і в періоди стабільного розвитку МСБ користується значними преференціями. Гнучкість функціонування підприємств МСБ, їх здатність до швидкого обороту капіталу потенційно створює передумови для їхньої значної ролі в подоланні кризових явищ. Проте ці передумови не можуть бути реалізовані самі по собі, потрібна активна політика підтримки МСБ.

Зараз роль податкових пільг, диференційованих, в тому числі по галузевому принципу, зменшується. У керівництві ЄС в останні роки стали домінувати рекомендації, згідно з якими МСБ буде створюватися та розвиватися без прямої допомоги держави, за рахунок формування для нього сприятливих умов. Серед останніх – макроекономічна та макрофінансова стабільність, низька інфляція. Це повинно забезпечити прийнятні ставки по кредитах, та відповідно, збільшення доступності кредитів  для МСБ.

Проте податкові пільги досі надаються як і безпосередня бюджетна підтримка держави  у вигляді прямого фінансування, зокрема, інфраструктурних проектів, так і кредитних пільг, переш за все, у формі надання державних гарантій по cплаті кредитів.

Широко використовується також пільги щодо амортизації (для України характерно то, що амортизаційні витрати у більшості випадків використовуються не  по цільовому призначенню, тобто відіграють незначну роль у відновлення та модернізації основних фондів). Використовується також пряме державне фінансування консалтингових та інформаційних послуг, державна підтримка по підвищенню кваліфікації та перкваліфікації кадрів.

Характерно, що в країнах ЄС  спрощення умов оподаткування не викликає, як в Україні, пропозицій щодо переходу до уніфікованих ставок оподаткування по всіх видах основних доходів. В Україні, незважаючи на декларації, розвиток МСБ до останнього часу фактично не розглядався як пріоритетна задача  на загальнодержавному рівні. Про це свідчить, зокрема, вкрай незначна підтримка МСБ безпосередньо зі стороні держави.

В Україні вже розпочався процес зміни правового поля діяльності МСБ з урахуванням досвіду ЄС. Для наближення українського нормативно-правового поля, що регламентує діяльність МСБ, доцільно прийняти рамковий закон, аналогічний Європейській хартії малих підприємств від 2000 р., а також рамковий закон, аналогічний «Акту про малий бізнес в Європі» (SBA) від 2008 р. При цьому необхідно запровадити критерії визначення підприємств малого та середнього бізнесу згідно з рекомендаціями Європейської комісії. Доцільно створити Національне агентство з питань МСБ, яке було б наділено правом блокувати на етапі розробки законів та нормативно–правових актів, які ускладнюють регуляторні умови діяльності для МСБ. В країнах ЄС подібні інституції є.

[1] Проект розпорядження КМУ “Про схвалення Концепції державної економічної програми розвитку малого і середнього підприємництва на період до 2020 року” [ Електоронний ресурс]. – К., 2015. – Доступний з :
http://lebedyn.com.ua/download/proekt-rozporyadzhennya-kmu- pro-sxvalennya-koncepci%D1%97-derzhavno%D1%97-ekonomichno%D1%97-programi-rozvitku-malogo-i-serednogo-pidpriyemnictva-na-period-do-2020-roku/

[2] «Акт  Малый бизнес» для Европы. [Електронний ресурс] – Доступний з :
http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX:52008DC0394

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
acf-field
Filter by Categories
Акцент
Александр Кошик
Алексей Попов
Алексей Толпыго
Андрей Видишенко
Антон Финько
В мире
В Украине
Наши книги
Наши эксперты
Публикации и интервью МП
События, комментарии
Социологические исследования
Экономика и финансы Социальные проблемы
Эксперты

Наши эксперты