Киевский центр политических исследований и конфликтологии

Александр Кошик

О. Кошик

В ЄС на підприємствах МСБ (малого та середнього бізнесу) працює близько 70% зайнятого населення, їхній внесок у додану вартість за витратами виробництва сягає 60%. В Україні кількість малих і середніх підприємств у загальній кількості підприємств практично співпадає з аналогічним показником у країнах ЄС – 99%[1], проте прямі порівняння статистичних показників ЄС і України не релевантні, оскільки на відміну від України в країнах ЄС діють різні критерії визначення малих і середніх підприємств (хоча також розроблені єдині критерії Європейської комісії, які мають рекомендаційний характер). Як правило, до МСБ в ЄС відносяться на порядок більші підприємства  порівняно з українськими. Значною мірою саме цим пояснюється те, що на підприємствах МСБ в Україні створюється лише близько 15% ВВП, в той час як в ЄС аналогічний показник сягає 60 – 70% ВВП у різних країнах.

Крім того, на відміну від ЄС, в Україні за видами економічної діяльності майже 52% суб’єктів малого і середнього підприємництва працюють у сфері оптової та роздрібної торгівлі, ремонту автотранспортних засобів , а у сфері промисловості – лише 7%. За такими видами, як: професійна, наукова діяльність; операції з нерухомим майном; транспорт, складське господарство; інформація та телекомунікації – працюють близько 5% суб’єктів малого та середнього підприємництва.

Натомість, в ЄС переважають підприємства МСБ у високотехнологічних наукомістких галузях. Саме тому в «Акті  про малий бізнес в Європі» (SBA) (основний документ, який зараз регулює розвиток МСБ в ЄС), МСБ розглядається  як основний фактор структурної модернізації економіки, покликаний забезпечити   успішний перехід до економіки знань, що базується на засадах інноваційного розвитку. В ньому, зокрема, констатується, що «… процвітання ЄС в майбутньому буду залежати від того, чи буде використаний потенціал зростання та інновацій малих і середніх підприємств». [2]

SBA є спільним актом Європейської комісії, Європарламенту, Європейського економічного та соціального комітету, Комітету регіонів, затверджений у березні 2008 р. Акт фактично має рамковий характер та містить найбільш загальні принципи та напрямки функціонування МСБ в країнах ЄС, хоча він більш конкретний, ніж Європейська хартія малих підприємств. Для України важливо те, що питання фінансування МСБ не зводяться в SBA  до макро- та мікроекономічного фінансування підприємств МСБ, як це нерідко відбувається в дослідженнях українських фахівців. У ньому розглядається широке коло питань – політичних, економічних, соціальних, які зумовлюють розвиток і фінансування МСБ.

Такий підхід є найбільш раціональним, оскільки всі фактори, пов’язані з регуляторним середовищем функціонування МСБ, впливають на його фінансові показники. Так, в Україні деякі опитування підприємців, які працюють у сфері МСБ, показують, що несприятливе регуляторне середовище може призводити до втрати 20% прибутку.

Бюрократичні перешкоди для діяльності МСБ невпинно зменшуються як на рівні всього ЄС, так і на рівні держав-членів, і цей процес постійно поглиблюється. Дерегуляція, дебюрократизація економіки в цілому та діяльності підприємств МСБ вкрай важливі для України. Зокрема, актуальним є спрощення оподаткування, лояльні правила здійснення бухгалтерського обліку, мінімізація різного роду дозвільних процедур, спрощений порядок реєстрації підприємств та їхнього виходу з бізнесу тощо.

Специфікою української ситуації є те, що МСБ розглядається переважно як фактор збільшення бюджетних доходів. На відміну від цього, в ЄС наголошують на його колосальній ролі у вирішенні соціальних проблем, перш за все, створенні нових робочих місць і, відповідно, можливості зберегти деякий рівень доходів тих, хто втратив роботу. При цьому як в кризових умовах, так і в періоди стабільного розвитку МСБ користується значними преференціями. Гнучкість функціонування підприємств МСБ, їх здатність до швидкого обороту капіталу потенційно створює передумови для їхньої значної ролі в подоланні кризових явищ. Проте ці передумови не можуть бути реалізовані самі по собі, потрібна активна політика підтримки МСБ.

Зараз роль податкових пільг, диференційованих, в тому числі по галузевому принципу, зменшується. У керівництві ЄС в останні роки стали домінувати рекомендації, згідно з якими МСБ буде створюватися та розвиватися без прямої допомоги держави, за рахунок формування для нього сприятливих умов. Серед останніх – макроекономічна та макрофінансова стабільність, низька інфляція. Це повинно забезпечити прийнятні ставки по кредитах, та відповідно, збільшення доступності кредитів  для МСБ.

Проте податкові пільги досі надаються як і безпосередня бюджетна підтримка держави  у вигляді прямого фінансування, зокрема, інфраструктурних проектів, так і кредитних пільг, переш за все, у формі надання державних гарантій по cплаті кредитів.

Широко використовується також пільги щодо амортизації (для України характерно то, що амортизаційні витрати у більшості випадків використовуються не  по цільовому призначенню, тобто відіграють незначну роль у відновлення та модернізації основних фондів). Використовується також пряме державне фінансування консалтингових та інформаційних послуг, державна підтримка по підвищенню кваліфікації та перкваліфікації кадрів.

Характерно, що в країнах ЄС  спрощення умов оподаткування не викликає, як в Україні, пропозицій щодо переходу до уніфікованих ставок оподаткування по всіх видах основних доходів. В Україні, незважаючи на декларації, розвиток МСБ до останнього часу фактично не розглядався як пріоритетна задача  на загальнодержавному рівні. Про це свідчить, зокрема, вкрай незначна підтримка МСБ безпосередньо зі стороні держави.

В Україні вже розпочався процес зміни правового поля діяльності МСБ з урахуванням досвіду ЄС. Для наближення українського нормативно-правового поля, що регламентує діяльність МСБ, доцільно прийняти рамковий закон, аналогічний Європейській хартії малих підприємств від 2000 р., а також рамковий закон, аналогічний «Акту про малий бізнес в Європі» (SBA) від 2008 р. При цьому необхідно запровадити критерії визначення підприємств малого та середнього бізнесу згідно з рекомендаціями Європейської комісії. Доцільно створити Національне агентство з питань МСБ, яке було б наділено правом блокувати на етапі розробки законів та нормативно–правових актів, які ускладнюють регуляторні умови діяльності для МСБ. В країнах ЄС подібні інституції є.

[1] Проект розпорядження КМУ “Про схвалення Концепції державної економічної програми розвитку малого і середнього підприємництва на період до 2020 року” [ Електоронний ресурс]. – К., 2015. – Доступний з :
http://lebedyn.com.ua/download/proekt-rozporyadzhennya-kmu- pro-sxvalennya-koncepci%D1%97-derzhavno%D1%97-ekonomichno%D1%97-programi-rozvitku-malogo-i-serednogo-pidpriyemnictva-na-period-do-2020-roku/

[2] «Акт  Малый бизнес» для Европы. [Електронний ресурс] – Доступний з :
http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX:52008DC0394

О. Кошик

Незважаючи на те, що розвиток індустріальних парків  неодноразово визначався як один із основних напрямків розвитку промисловості  в Україні, фактично на даний момент він заблокований.

Створення перших промислових паркі почалося в Україна лише на початку 2014 року. Тоді ж був розроблений національний проект «Індустріальні парки України», який передбачав створення в різних регіонах 10 пілотних парків.

Те, що навіть по тим паркам, які розглядаються як реально працюючи, відсутня достатня інформація, яка б дозволила оцінити ефективність їх економічної діяльності, свідчить, що говорити навіть про зародковий стан розвитку промислових парків в Україні ще зарано.

Те, що створення індустріальних парків в Україні гальмується, має досить просте пояснення. А саме – у порівнянні з зарубіжними країнами не забезпечується по-справжньому пільговий режим їх функціонування. Безперечно, обмежені пільги надаються. Зокрема, звільнення від сплати податку на нерухомість в межах індустріального парку (втім, оскільки ставки цього податку незначні, то й фінансовий зиск від його відміни також вкрай незначний, він не може суттєво вплинути на фінансові результати діяльності парків).

Також існують митні пільги, від мит звільняється імпорт продукції, зокрема, високотехнологічної та наукоємної, яка не виробляється в Україні. Проте слід врахувати, що такі пільги діяли і при функціонуванні вільних економічних зон, причому вони були введені на тривалий час. Але їх досить швидко скасували, посилаючись на те, що під видом високотехнологічної продукції на пільгових умовах ввозяться продукти харчування, споживчі товари тощо. Зрозуміло, що цей негативний досвід не стимулює до створення індустріальних парків, оскільки у інвесторів немає впевненості, що пільги, як податкові, так і інші справді вводяться на тривалий час.

До того ж,  механізм отримання митних пільг занадто складний, тому інвестори відмовляються від його використання.

Також індустріальні парки звільняються від участі в інфраструктурних проектах, в тому числі, соціального спрямування, в населених пунктах. І це практично все.

В той же час за кордоном використовується цілий арсенал податкових та інших пільг для стимулювання створення і розвитку промислових парків.     Податковими інвестиційними стимулами, що застосовуються іншими країнами для розвитку індустріальних парків, є:

  • пільгові ставки з податку на прибуток (Нідерланди, Чехія, Туреччина, Китай);
  • звільнення від ввізного мита на обладнання та устаткування (Туреччина, Нідерланди, Азербайджан, Республіка Білорусь, Узбекистан);
  • звільнення від сплати податку на нерухомість (Польща, Нідерланди, Туреччина, Тайвань, Казахстан, Узбекистан, Азербайджан, Республіка Білорусь);
  • звільнення від податку на землю (Туреччина, Тайвань, Китай);
  • звільнення від податку на оренду землі або нерухомого майна (Литва, Туреччина);
  • звільнення від сплати місцевих податків і зборів (Угорщина);
  • застосування пільгових суттєво знижених тарифів на комунальні послуги (Туреччина, Угорщина);
  • державні гарантії від несприятливої зміни законодавства про податки і збори  (діють у багатьох країнах та передбачають збереження умов діяльності в разі прийняття законів, які погіршують умови в частині митного, податкового та інших режимів).[1]

Стимулом для створення та функціонування парків є також податкові канікули, передусім зі сплати податку на прибуток, землю та нерухоме майно. Їх зміст яки полягає в тимчасовому звільненні підприємства, яке знаходиться на території парку,  від сплати цих податків за умови спрямування коштів на інвестиційні цілі або збільшення виробництва й експорту продукції.

Серед них ключову роль відіграє пільгове оподаткування прибутку, яке може сягати досить значних розмірів. Причому воно діє протягом значних термінів.

В Словаччині пільгова ставка податку на прибуток диференційована та дорівнює від 5% до 50%. При цьому застосовується й цілий комплекс інших пільг: часткове повернення інвестиційних витрат (40 – 60% , але не більше 5 млн євро за проект); 100% відшкодування за придбання земельної ділянки або зміну його цільового призначення; компенсація в сумі 4 – 10 тис. євро за кожне створене робоче місце; звільнення від податку на землю і нерухомість у деяких регіонах; 125% амортизації витрат на придбання нових технологій та науково – дослідницькі розробки. Саме це дозволило створити 54 індустріальних парки в межах 5 спеціальних зон. Загальний обсяг інвестицій – більше $11 млрд., створено більше 95 тис. нових робочих місць[2].

В Македонії резиденти індустріальних парків на 10 років звільняються не тільки від сплати податку на прибуток, але від прибуткового податку. Торгівля товарами та послугами, як і імпорт товарів в ІП звільнені від ПДВ.

В Польщі інвесторам компенсують значну частину інвестицій через пільгову ставку на прибуток  від 30% до 70% в залежності від розміру підприємства, місця знаходження, та виду діяльності. Іноді використовуються й звільнення від податку на нерухомість та землю.

Важливим фактором підтримки індустріальних парків є звільнення від сплати комунальних платежів. Це особливо важливо для України, де їх багатократне зростання серйозно обмежило можливості здійснення інвестеційно – інноваційних проектів, модернізації виробництва, науково – дослідних розробок.

Значною мірою те, що в Україні не вдалося використати потенціал структурної модернізації економіки за рахунок застування таких форм виробництва, як малий та середній бізнес, вільні економічні зони, технопарки, технополіси і зараз накопичується вкрай негативний досвід впровадження індустріальних парків пояснюється хибною уявою про надмірність пільг, в тому числі податкових, як однієї з причин лобізму та корупції. Насправді ніяких серйозних доказів того, що Україна є європейським чи навіть світовим лідером по пільгам, немає. Більш того, проведені декілька років тому дослідження під керівництвом професора А.І.Даниленка показали, що це не має ніякого відношення до реальності.

Самі по собі пільги, податкові та неподаткові, не можуть стати причиною корупції. Це складне соціально-економічне та політичне явище. Україні постійно пропонують максимально обмежити пільги, і ті, хто дає такі рекомендації, самі застосовують систему багатьох пільг. Типовий приклад – нав’язування рішення про відміну пільг агарному сектору країни, в той час, як у ЄС вони на порядок більші. Тиск у цьому відношенні спричиняли і США з використанням важелів МВФ. Зрозуміло, що за всім цим стоїть бажання підірвати позиції України як потенційного конкурента.

Фактично необхідність використання пільг визнається в Законі України «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України щодо усунення регуляторних бар’єрів для розвитку мережіі індустріальних парків в Україні. Він був прийнятий ще 24.11.2015 року.

В Україні вже є колосальні можливості для розвитку розгалуженої мережі індустріальних парків, яких позбавлена більшість зарубіжних країн.. Однією із основних умов для їх розвитку є створення інфраструктури для нормального функціонування.  Причому, якщо за кордоном цю функцію значною мірою виконує держава, що потребує значних бюджетних витрат, то в Україні є можливість максимально мінімізувати ці витрати, так, щоб вони не обтяжували державний та місцеві бюджети. Це пов’язане з існуванням багатьох тисяч збанкрутілих підприємств, які припинили діяльність, але мають всю необхідну інфраструктуру (під’їзні шляхи, умови для енерго – та водопостачання тощо), на якій можна відновити виробництво на новій технологічній основі.

До проблеми масового створення індустріальних парків доведеться повернутися. Це дозволить вирішувати питання реіндустріалізації країни, яка переживає тривалий процес деіндустріалізації, який особливо поглибився з початку 2014 року.

[1] http://www.visnuk.com.ua/ru/pubs/id/9929П

[2] И.Костин. Больше парковых зон! – [Електорнний ресурс] – Доступний з: www.2000.ua/v-nomere/derzhava/realii/bolshe-parkovyh-zon.htm

 

О. Кошик

В діючому Уряді прем’єр – міністра Д.Шмигаля розглядається питання про повернення до практики створення і діяльності вільних економічних зон (ВЕЗ). Ця проблема для сучасної України є надзвичайно актуальною.

ВЕЗ є значним фактором структурної модернізації та інвестування економіки у світі, їх кількість стрімко зростає Процес їх розвитку в Україні був штучно перерваний у 2005 році, без сер’йозного економічного обґрунтування  та з порушенням українського законодавства  і  міжнародних домовленостей  Хоча за рішеннями судів багато ВЕЗ відновили роботу, інвестиційний клімат країні значно погіршився. Оскільки значна кількість ВЕЗ була орієнтована на залучення іноземного капіталу,  довіра інвесторів до гарантій української держави щодо здійснення господарчої діяльності в Україні була суттєво підірвана.

Відношення в Україні до ВЕЗ радикально вирізняється від практики як розвинених країн, так і країн, що розвиваються. Основною причиною прийняття рішення про ліквідацію ВЕЗ було то, що витрати бюджету на пільги для них не компенсувалися фінансовою віддачею від їх діяльності.

І це, дійсно, було так. Проте досвід зарубіжних країн свідчить, що на перших етапах функціонування це характерно для більшості ВЕЗ в світі. Лише через деякий час їх функціонування вони за рахунок залучення інвестицій, модернізації виробництва тощо  забезпечують підвищення ефективності  діяльності, покращення фінансових результатів підприємств та посилення їх експортної орієнтації становляться важливими факторами зростання доходів місцевих та державного бюджетів. В Україні не було часу для того, щоб фінансовий та модернізаційній потенціал ВЕЗ був реалізований. Багато з них було ліквідовано невдовзі після створення.

Інший вагомий аргумент проти ВЕЗ — те, що багато з них були пов’язані з корупційною діяльністю, контрабандою. В країну під видом інвестиційних товарів, високотехнологічного обладнання масово завозилися продукти харчування, побутові товари, причому при наданні митних та інших пільг. Це негативно впливало на розвиток вітчизняного виробництва. ВЕЗ розглядали також як один зі шляхів вивезення капіталу з країни.

Але світовий досвід свідчить, що мова йде не про об’єктивні вади ВЕЗ, а про їх українську специфіку. В країні існує велика кількість сфер діяльності, де надвисокий рівень корупції, ліквідація ВЕЗ не призвела ні до зниження контрабанди, ні до припинення виводу капіталів з країни.

Якби ВЕЗ були неефективні, в тому числі у фінансовому відношенні, то масштаби їх діяльності в різних країнах світу не були б настільки значними. Досвід зарубіжних країн свідчить, що ВЕЗ не тільки не є споживачами бюджетних коштів, вони реально забезпечують зростання доходів бюджетів. Тим самим збільшуючи можливості для державного фінансування структурної модернізації економіки.

ВЕЗ в світі є одним з найважливіших факторів залучення іноземних інвестицій. Саме цим можна пояснити стрімке збільшення їх кількості в світі.

Втім, кількісну оцінку динаміці ВЕЗ дати важко, оскільки чіткого визначення самого поняття ВЕЗ немає. Іноді до них відносять лише зони з чіткою територіальною прив’язкою.

Тоді мова йде про так звані особливі економічні зони (обмежена територія в регіонах з особливим юридичним статусом по відношенню до іншої території країни і пільговими економічними умовами, включно з податковими і митними пільгами, сприятливими умовами здійснення підприємницької діяльності (реєстрація бізнесу, реєстрація прав власності, отримання дозволів на будівництво, спрощений порядок виходу з бізнесу тощо).  Класифікація ВЕЗ нараховує десятки їх форм. Сегодня існує более 4 тыс. ВЕЗ, в которых трудится около 68 млн человек (данные 2008 г.).

Проте в багатьох
країнах в якості ВЕЗ розглядають технопарки, які не обов’язково  прив’язани до території  (хоча є й технопарки, створені по територіальному принципу, які фактично відіграють роль кластерів). Технопарк – це форма кооперації великих підприємств та їх наукових підрозділів. Для технопарікв, на відміну від технополісів, необов’язкова, хоча й бажана, кооперація з вузівською наукою. Технопарки грають значну роль в розвитку наукових розробок та їх реалізації при виробництві  наукоємної, високотехнологічної продукції.

Україна все ще має досить значний науковий та технологічний потенціал. Тому технопарки могли б зіграти значну роль у його збереженні та розвитку. Без цього ніяка структурна модернізація неможлива, а країна продовжить рухатися по шляху перетворення в сировинний та аграрний придаток розвинених країн. Тим більше, що позитивний досвід розвитку технопарків в Україні є.

Олександр Кошик

На розвал державної економіки, у 1991 – 1993 роках, а після цього – на формування бюрократично–олігархічного капіталізму та замкненої на виконанні інтересів бюрократії та олігархів державної машини підприємства та громадяни України відповіли формуванням тіньової економіки, масштаби якої вражають.

Офіційні оцінки, які свідчать про зниження її питомої ваги у створенні ВВП України в останні роки, великої довіри не викликають. Скоріш за все, найбільш повно відображають реальну ситуацію альтернативні оцінки, згідно з якими її питома вага в створенні реального ВВП складає 50% і більше та суттєво не змінилася з 90-х років минулого століття.

Поширенню тіньової економіки сприяла й політична та економічна криза 2014 – 2016 років, яка, після деякої нетривалої стабілізації у 2017 – 2019 роках знов змінилася економічним падінням у 2020 році. Значною мірою пов’язаним з епідемією коронавірусу і ще більше – з вкрай недолугими мірами по її подоланню, з непрофесійними карантинними заходами.

Під тіньовою економікою слід розуміти:

  • приховане виробництво товарів та послуг, тобто законну діяльність офіційно зареєстрованих суб’єктів підприємництва, що приховується від держави, як правило, з метою мінімізації фіскального навантаження;
  • неформальну, неофіційну діяльність незареєстрованих суб’єктів господарювання; працю в домашніх господарствах для забезпечення зайнятості й доходу;
  • нелегальну економіку: хабарі, шахрайство, рекет, контрабанда, примусове відчуження власності та підприємств, проституцію, гральний бізнес, торгівлю наркотиками та іншу кримінальну діяльність, пов’язану з насильницьким перерозподілом доходів, виробництва, прав власності, виробництвом та збутом заборонених законом продуктів та послуг.

Хоча всі види тіньової економіки створюють підстави для чорного рейдерства, безумовно, основну роль в його поширенні відіграють дії, пов’язані з криміналом. В Україні непоодинокі випадки, коли відбуваються навіть примусові захоплення підприємств, нерідко при участі силових структур або з «прикриттям» з їхнього боку.

Згідно з інформацією колишнього міністра фінансів, а зараз – радника прем’єр-міністра України І.Уманського, втрати державних доходів тільки від схем на митниці сягають багатьох млрд гривень навіть не за рік, а за місяць.

«Контрабанда, або частково замкнута на схеми, або просто виключно операції з готівкою, які без доступу до баз даних порахувати поки не можливо. І це і є поки єдине уточнення – мова йде про близько 10 млрд грн в місяць усереднено втрат доходів держбюджету», – зазначив він. А є ще багатомільярдні втрати від податкових зловживань.

Значною мірою вкрадені у держави кошти використовуються саме для здійснення операцій, пов’язаних з чорним рейдерством.

Між тим, технологічно вивести економіку «з тіні», і, тим самим, звузити базу для чорного рейдерства в Україні можливо. Для цього потрібно зменшити до прийнятного з точки зору можливостей економіки рівня державного споживання та радикально зменшити податковий тиск на бізнес.

Проте на такі дії на наважився жодний з діючих в останні роки урядів. Більш того, постійно йде мова про необхідність скасування спрощеної системи оподаткування для малого та середнього бізнесу, приймаються заходи з посилення фіскального тиску, зокрема, на металургійну галузь, експорт якої залишається важливим джерелом надходження вільно-конвертованої валюти в країну.

Вкрай негативні наслідки має і постійний перегляд податкового законодавства, внесення змін до Податкового кодексу. І все це – на тлі традиційних заяв про необхідність стабілізувати на тривалий час податкові норми.

О. Кошик

Незалежна Україна успадкувала від УРСР вкрай деформовану економічну структуру та застарілий виробничий апарат з надзвичайно високим рівнем  зносу. У 1992 – 2013 роках структурні деформації лише посилювалися, що находило свій вияв у так званій «негативній структурній перебудові». Відбувалося зростання долі сировинних галузей та галузей з низького ступеню обробки з малою долею доданої вартості, питома вага високотехнологічних та наукомістких галузей з високим рівнем доданої вартості. Практично була втрачена легка промисловість, яка забезпечувала значну частину надходжень у державний та місцеві бюджет. Її доля в створенні ВВП впала у 10 разів, до 1%. В цілому, фіксувалася поступова деіндустріалізація країни.

Ситуація значно погіршилася в 2014-2016 роках в зв’язку як з втратою значної частини виробничого потенціалу в Криму та зоні проведення АТО, так і з економічною політикою, зокрема, промисловою. Відбулося обвальне падіння промислового виробництва.

Значною мірою ця тенденція пояснюється згортанням зовнішньоекономічних зв’язків з РФ. При цьому компенсувати понесені втрати за рахунок поставок в ЄС не вдалося. Навряд чи в найближчий перспективі ситуація в зовнішній торгівлі з ЄС нормалізується. Тому структурна модернізація економіки України, яка б зробила її продукцію конкурентоспроможною на світовому ринку, в тому числі ринку розвинутих країн, ЄС, стає як ніколи важливою для виживання української економіки. При цьому ключову роль повинна відігравати реіндустріалізація на новій технологічній базі. Одностороння орієнтація на розвиток АПК (так звана аграрна «наддержава») безперспективна.

Світовий досвід показує, що в усіх розвинутих країнах індустріальний сектор переважає. Перетворення сільського господарства та в цілому АПК в провідну галузь економіки України не дозволить вирішити проблему занятості основної частини населення. А це поглибить і без того великомасштабну депопуляцію, буде сприяти трудовій міграції кадрів, в тому числі, висококваліфікованих, за кордон.

Крім того, світовий досвід показує, що така орієнтація сприяє монокультурності сільського господарства, що, в свою чергу, може створити серйозні проблеми для забезпечення продовольчої безпеки країни. Брак харчових продукті характерний саме для аграрних країн, в розвинених індустріальних країнах така проблема не існує.

Ключовою перешкодою для здійснення структурної модернізації економіки, реіндустріалізації є брак інвестицій, як зовнішніх, так і внутрішніх. Проте, крім проблеми недостатності ПІІ в кількісному вимірі, існує й проблема їх низької якості. Традиційно переважаюча частка надходжень в Україну прямих інвестицій — це реінвестиції українського і російського бізнесу. Фактично це повернення виведених з країни капіталів. Тобто, в Україну приходять інвестиції бізнес – структур, які мають досвід роботи в умовах надмірного державного втручання в економічну діяльність, у корумпованому середовищі.

Але залучення інвесторів з високорозвинених країн як раз створює умови для структурної модернізації економіки . Воно пов’язане з припливом в країну сучасних технологій, прогресивного досвіду організації та управління виробництвом, створює кращі умови для роботи висококваліфікованих фахівців з за кордону. Ці можливості використовуються лише в незначній мірі. Внаслідок поганого інвестиційного клімату в Україні, почалося згортання і тих проектів, які пов’зані з поверненням виведених капіталів.

Незважаючи на усі зусилля, принципово покращити інвестиційний клімат в Україні досі не вдалося. Як примір успіху в дерегуляції економіки трактується те, що в останніх рейтингах Doing Business місце України підвищилося. Поте це не та динаміка, яка б могла свідчити про покращення інвестиційного клімату.

Не вирішені питання легкості створення бізнесу та виходу з нього, адміністрування податків. В Україні на сплату податків витрачається 350 годин, у той час як у країні-лідері Катарі – всього 41 година; процедура банкрутства займає майже 3 роки, коли, наприклад, у Фінляндії – менше року, а дозволи на будівництво обходяться в 15% від вартості самого будівництва, коли в Сінгапурі це всього 3%.

Дуже погана ситуація із підключенням електромереж. Оскільки в Україні у фізичному плані немає браку електромереж, основними перешкодами є надзвичайно значні адміністративно – бюрократичні бар’єри, високий рівень корупції при здійсненні цих процедур.

За даними Світового банку, країни, що потрапляють у десятку рейтингу Doing Business, отримують у 50 разів більше прямих іноземних інвестицій, що перебувають в останній десятці рейтингу. Проте, навіть при реалізації існуючих планів по поліпшенню місця України в наступних рейтингах, вона по рівню дерегуляції залишиться серед країн – аутсайдерів. При цьому серйозні проблеми виникають як при проходженні через ВР законодавчих актів, так і при їх розробці та реалізації.

Як показує досвід, в Україні дійсно реформаторські норми по дерегуляції легко блокуються бюрократичними структурами шляхом прийняття підзаконних актів. Та й в самих законах часто містяться норми, скеровані на розширення «хабароміських» адміністративних функцій державних органів. Ефективний механізм протидії цьому досі відсутній.

А як свідчить досвід країн-лідерів по умовах легкості ведення бізнесу, на всіх стадіях розробки, прийняття, реалізації законодавчих актів по дерегуляції позитивну роль відіграють спеціалізовані органи, які наділені широкими повноваженнями щодо відхилення норм, які не відповідають умовам розвитку підприємницької діяльності. Причому така практика використовується не тільки в розвинених країнах, але й в країнах, що розвиваються.

Прикладом може бути досвід Мексики, де протягом десятиліть успішно функціонує відповідний орган.

Без реалізації ефективної політики дерегуляції неможлива повномасштабна детенізація економіки. А тіньова економіка по своїй суті є перешкодою для модернізації, структурної перебудови. Як показав досвід зі зниженням Єдиного соціального внеску, це практично не вплинуло на детенізацію, зокрема, виплат заробітних плат. Будь яке зниження податкового тиску не призведе до тенізацації, якщо умови ведення бізнесу не будуть радикально поліпшені.

За деякими оцінками, надмірний адміністративний тиск призводить до втрати приблизно 20% чистого прибутку. Це, звичайно, вкрай ускладнює накопичення ресурсів для проведенні структурної модернізації.

Поганий інвестиційний клімат негативно впливає й на внутрішні інвестиції в країні.

Серйозною перешкодою для структурної модернізації економіки стало погіршення ситуації в банківській сфері. Зокрема, навряд чи можна погодитися з практикою масової ліквідації невеликих та малих банків. Як показує зарубіжний досвід, саме малі та середні банки найбільш ефективно співпрацюють з малим та середнім бізнесом(МСБ), ефективно забезпечуючи його значними ресурсами для модернізації.

Аргумент, що в Україні комерційних банків «забагато», не витримує ніякої критики. Кількість комерційних банків у США перевищує 6000. І саме тому можлива реалізація потенціалу МСБ у структурній модернізації економіки, зокрема, його великої ролі в науково – технічному та технологічному розвитку. Багато американських фірм, які зараз є світовими лідерами в виробництві комп’ютерів, розробці програмного забезпечення, сфери IT тощо починали свій розвиток як малі підприємства. І часто їх створення було пов’язане з отриманням не просто малих кредитів, а мікрокредитів.

В Україні є необхідність кредитного забезпечення сектору IT, який має колосальний потенціал. Україна вже зараз посіла перше місце в Європі у галузі IT-аутсорсингу, що представляє собою передачу робіт з підтримки, обслуговування та модернізації ІТ-інфраструктури в руки спеціалізованих компаній, які займаються програмуванням, створенням сайтів, розробкою, супроводом програмного забезпечення та обслуговуванням техніки, повідомив портал IT Outsoursing News.

«Україна має найбільше і найбільш швидко зростаючу кількість IT-фахівців в Європі», — повідомляє IT Outsoursing News. При цьому близько 80% послуг надаються клієнтам зі США. Існує нагальна потреба створення умов для того, щоб розробки українських фахівців в сфері IT використовувалися безпосередньо в Україні. А це передбачає активне кредитування цієї сфери з боку українських комерційних банків.

Значним фактором структурної модернізації економіки у світі є створення вільних економічних зон (ВЄЗ). Процес їх розвитку в Україні був штучно перерваний у 2005 році, і його відновлення може зіграти важливу роль у структурній модернізації економіки, зокрема, у формі технопарків. Проте зазвичай використання цієї форми пов’язане з додатковими бюджетними витратами, а також дуже часто – з наданням податкових пільг. Тому, в умовах гострого браку фінансових коштів в країні велику роль зможуть відіграти індустріальні парки.

Експерти Асоціації індустріальних парків України (АІПУ) стверджують, що у будівництві промислових зон є ряд значних переваг, серед яких: створення нових робочих місць, збільшення надходжень до місцевих бюджетів, ріст доходів населення, реалізація проектів регіонального розвитку, розвиток соціальної інфраструктури, розширення сфери послуг, а також формування позитивного іміджу регіону шляхом виробництва високоякісної та конкурентної продукції.

Будівництво парків дасть Україні значний прибуток, зможе вивести на світовий ринок продукцію та є вигідним для бізнесу, адже гарантує прозору та просту процедуру набуття прав власності на земельну ділянку в межах індустріального парку.

У Європі індустріальні парки існують з кінця 19 століття (перший був створений в Англії), і країни — сусіди Польща, Угорщина, Чехія, вже створили сотні індустріальних парків за активної фінансової підтримки ЄС.

У чинному земельному законодавстві України немає нормативного визначення поняття «землі індустріального парку». Не розкривається юридична природа цієї категорії і в українській доктрині земельного права. Це фактично паралізує процес створення та функціонування індустріальних парків, велику зацікавленість в якому виявляють, перед усім, місцеві органи влади.

Широко поширеною зарубіжною практикою є створення спеціальних управлінських структур, які приймають участь в залученні інвестицій в індустріальні парки та вирішенні інших проблем. В Україні подібні структури поки відсутні.

Безперечно, на початкових етапах формування індустріальних парків важливо, перш за все, вирішення інфраструктурних проблем, підведення мереж і комунікацій. Приватні структури, як правило, пасивно відносяться до здійснення інфраструктурних проектів, тому що вони не дають швидкої віддачі. Тому державна підтримка необхідна. В Україні перші створені парки були її позбавлені, що не дало їм можливість ефективно розвиватися.

Але серед багатьох переваг індустріальних парків – те, що індустріальний парк — це, насамперед, земельна ділянка, а не спеціальний податковий режим.

Підтримка з боку влади полягає в тому, щоб здійснити інженерну підготовку ділянки, забезпечити поставки газу, електричної та теплової енергії, функціонування системи водовідведення, провести і налагодити транспортні комунікації, побудувати прикладну інфраструктуру (адміністративні будівлі, складські приміщення).

У цьому відношенні в Україні існує великий потенціал, адже деіндустріалізація призвела до появи тисяч об’єктів, які зупинили роботу, але зберегли розгалужену систему комунікацій. Саме на їх основі можуть створюватися індустріальні парки.

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
acf-field
Filter by Categories
Акцент
Александр Кошик
Алексей Попов
Алексей Толпыго
Андрей Видишенко
Антон Финько
В мире
В Украине
Наши книги
Наши эксперты
Публикации и интервью МП
События, комментарии
Социологические исследования
Экономика и финансы Социальные проблемы
Эксперты

Наши эксперты