Киевский центр политических исследований и конфликтологии

Наши эксперты

О. Кошик

Основним фактором розвитку чорного рейдерства в Україні у 2014 – 2020 роках було поступове зниження темпів приватизації, перш за все, великої. Цей процес почав активно розвиватися з 2014 року. Завершення приватизації як масштабного соціально-економічного проекту трансформації державної власності спочатку покладалося Урядом на 2014 рік, потім – на 2015 рік. Проте досить швидка приватизація в останні роки значно уповільнилася, що призвело до невиконання планів приватизації, значного зменшення кількості приватизованих об’єктів та зниження надходжень до бюджету від приватизації. Про це, зокрема, свідчать дані Фонду державного майна України.

У 2013 році кількість об’єктів, що змінили державну форму власності, складала 166 і в порівнянні з 2000 роком зменшилась більш ніж в 10 разів, комунальної, відповідно, 990 об’єктів (зменшення майже в 4 рази).

Уповільнення процесу приватизації значною мірою було пов’язане з дією неекономічних факторів, загостренням політичної ситуації в країні. У зв’язку з цим наміри прискорити процес приватизації та завершити її в 2014–2015 роках, а також підвищити її роль в поповненні доходів державного бюджету, не могли бути реалізовані. В 2014 р. велика приватизація практично зупинилася, у приватну власність переходили переважно невеликі об’єкти групи А.

Значно погіршилася ситуація з надходженням коштів до державного бюджету.         Зростання дефіциту зведеного бюджету, скорочення зовнішніх та внутрішніх інвестицій, значні складнощі для виходу на ринки запозичень зменшує потенційні можливості Уряду щодо отримання фінансування на ринкових умовах.

На тлі виникнення серйозних проблем з наповненням бюджету, необхідністю обслуговування значних державних боргів, в тому числі зовнішніх, загостренням проблем із залучення іноземних інвестицій та кредитів, збільшення доходів від приватизації може частково вирішити проблему збалансування бюджету. Проте офіційна зупинка великої приватизації у квітні 2020 року унеможливлює це.

               Оскільки основною причиною поширення чорного рейдерства є проблеми з недостатнім захистом права власності, гальмування, а потім і повна зупинка процесу великої приватизації призвела до вкрай негативних процесів в розвитку несумлінних захоплень.

               Незважаючи на широко поширені уявлення, процес приватизації не закінчується з переходом права власності з державної форми у недержавну, або частково недержавну. Наступний етап – це підвищення «зрілості» приватної або приватно-державної власності, ключовим елементом якої є захист права власності, який підриває основу для чорного рейдерства.

Цей процес в Україні розвивається занадто повільно і ще дуже далекий від свого завершення. Саме цим пояснюється те, що чорне рейдерство фактично зберігає свої позиції. Спроби обмежити або навіть подолати його після приходу до влади президента В.Зеленського пов’язані, перш за все, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» №1056-1 від 06.09.2019.

               Цей закон був покликаний, перш за все, подолати одну з ключових причин недостатнього захисту права власності в Україні – деформацію системи реєстрації права власності, зокрема, маніпуляції з реєстрами.

В законі передбачено обмеження щодо одночасності вчинення нотаріальної дії та державної реєстрації прав, зокрема, коли виникнення, перехід, зміна або припинення прав та обтяжень здійснюється із відкладальною умовою; можливість доступу нотаріуса до Державного реєстру речових прав у разі його тимчасового блокування або анулювання доступу до реєстру в режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності; покладення на державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань обов’язку перевіряти дійсність довіреності, справжність судового рішення за даними Єдиного державного реєстру судових рішень.

Безумовно, цей закон створює передумови для подолання масових рейдерських порушень в сфері реєстраційної діяльності і буде сприяти підвищення рівня захисту прав власності в Україні. Та проблема чорного рейдерства не зводиться лише до цієї сфери.

Існує ще цілий арсенал форм рейдерських атак: підроблення документів, підкуп силових структур, шантаж, психологічний тиск і навіть прямий примус до зміни власників. Ініціатором рейдерського захоплення можуть виступати недобросовісні партнери, комерційні банки, правоохоронні органи. Чисельні проблеми чорного рейдерства не можуть біти вирішені однім законодавчим актом, потрібно створювати правову систему протидії йому.

Великиі надії покладалися на створений в грудні 2019 року Офіс протидії рейдерству. «Це так званий маленький адміністративний суд. Кожна людина, чиї права власності порушено, може сюди звернутися. Мін’юст зробив надзвичайну роботу. Наше завдання — максимально захистити право власності людини. Реагуватимемо миттєво», — у своєму Telegram-каналі заявив колишній прем’єр-міністр О. Гончарук. При відкритті Офісу він також сказав, що станом на сьогодні припинилося системне рейдерство.

Діючий Міністр юстиції Д. Малюська також стверджував, що в Україні вже не діють групи, які займаються рейдерством, хоча іноді трапляються поодинокі випадки. Проте вже 23 березня він заявив, що кількість спроб рейдерства через внесення змін до державних реєстрів за час карантину зросла майже у 16 разів.

«Маємо перший сплеск корпоративного мародерства (воно ж рейдерство під час карантину). Почалися відверті та примітивні атаки, окремі зміни вносили до реєстрів навіть без завантаження будь-яких документів. За останній тиждень такого нахабства сталося майже стільки ж, скільки за чотири місяці минулого року», — написав міністр у Facebook. В даному випадку Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності» №1056-1 від 06.09.2019 р. не спрацював.

Чорне рейдерство – це складна комплексна проблема, яка не може бути вирішена за 2 – 3 місяці, як вважав колишній прем’єр О.Гончарук. І її вирішення залишається для України настільки ж актуальним, як і 20, і 10 років тому.

О. Кошик

  1. Доцільно відтермінувати завершення приватизації великих підприємств, особливо з числа тих, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, до стабілізації економічної та політичної ситуації в Україні, що дозволить продавати об’єкти приватизації стратегічним інвесторам за справедливою ціною. У 2015 році є сенс обмежитися приватизацією декількох найбільш інвестиційно привабливих стратегічних об’єктів, приватизація яких не становить ризику для економіки та безпеки держави, за умови отримання від їх продажу справедливої ринкової вартості.
  2. Альтернативою реприватизації як механізму компенсації бюджетних втрат від продажу об’єктів державної власності за необгрунтованими цінами може бути використання досвіду Великої Британії, де у 2007 р. був запроваджений одноразовий податок на приватизовані в період діяльності уряду Тетчер активи. Це дозволило залучити до бюджету 10 млрд фунтів стерлінгів. В Україні можливе використання розрахунку розмірів такого податку з урахуванням досвіду Великобританії та вітчизняної специфіки.
  3. З метою мінімізації соціальних втрат від діяльності приватних підприємств в енергетичній галузі доцільне запровадження ефективної системи державного регулювання цін на електроенергію, дієвої протидії їх неконтрольованому зростанню.
  4. Необхідно розглянути питання про приватизацію об’єктів соціального призначення, які знаходяться на балансі органів виконавчої влади і державного управління (відомчі заклади медицини, санаторії тощо). На сьогодні такі об’єкти формально перебувають у державній власності, але фактично комерціалізувалися і зосередилися на привласненні доходів у власних цілях, а не в інтересах держави та суспільства.
  5. Необхідно прискорити вирішення питання щодо створення Українського Банку реконструкції та розвитку, кредити якого повинні спрямовуватися зокрема на передприватизаційну підготовку та реструктуризацію найбільш перспективних підприємств.
  6. Слід відновити діяльність позабюджетного державного Фонду приватизації з метою акумулювання частини надходжень від продажу об’єктів державної власності та доходів від володіння держаним майном (дивіденди, проценти, орендна плата тощо), кошти якого мають використовуватися на фінансову підтримку підприємств, що перебувають під державним контролем.
  7. Задля активізації участі іноземних інвесторів в приватизації об’єктів державної власності в Україні доцільно забезпечити:
  • покращення інвестиційного клімату шляхом максимального спрощення дозвільних процедур для іноземних інвесторів, забезпечення вільного входження інвестицій в Україну, зменшення адміністративного та податкового тиску на іноземних інвесторів;
  • повернення до здійснення приватизаційних процедур переважно на засадах некомерційних конкурсів, що передбачають фіксовану ціну продажу та максимальні інвестиційні зобов’язання в постприватизаційний період. Це дозволить збільшити попит іноземних інвесторів на українські об’єкти державної власності, які підлягають приватизації. Одностороння орієнтація виключно на максимальну ціну об’єктів приватизації, покриття за рахунок доходів від неї бюджетних видатків часто призводить до того, що на підприємства приходять власники, які не здійснюють належних інвестицій в модернізацію та розвиток виробництва;
  • створення вільних економічних зон з використанням сучасного світового досвіду забезпечення їх ефективного функціонування та врахуванням негативного досвіду запровадження ВЕЗ в Україні у попередні роки.
  1. Нагальною є потреба в застосуванні практики приватизації державних об’єктів з використанням продажу акцій публічних акціонерних товариств, у тому числі шляхом проведення ІРО та SPO як на закордонних, так і на вітчизняних фондових майданчиках. Проведення IPO та SPO, особливо на закордонних майданчиках, неможливо при збереженні непрозорих схем власності та управління, веденні подвійної бухгалтерії, неналежних аудиторських перевірках. IPO та SPO фактично є ефективним інструментом легалізації відносин власності, тобто забезпечує позитивний кінцевий результат процесу приватизації.

Однак при здійсненні IPO слід зважати на те, що це досить складний і витратний механізм. Тому його використання, в тому числі з метою проведення приватизації, можливо лише для досить обмеженого кола підприємств, переважно великих та таких, які мають достатні фінансові ресурси для його реалізації. Для державних підприємств, фінансовий стан яких не відповідає цим умовам, перед проведенням IPO потрібно здійснити комплекс заходів по їх реструктуризації та фінансовому оздоровленню.

  1. На завершальному етапі приватизаційного процесу в Україні, серед інших вимог підвищення його ефективності, що постійно проголошуються, але весь час порушуються, слід зазначити наступні:
  • забезпечення максимальної прозорості процесу приватизації та доступності відповідної інформацій для потенційних інвесторів та широких кіл громадськості;
  • забезпечення реальної конкуренції, недопущення приватизації об’єктів заздалегідь визначеними покупцями (в тому числі заборона на проведення приватизаційних конкурсів з одним учасником або групою пов’язаних осіб, як це відбулося з «Укртелекомом»)

Завершальний етап приватизації в Україні відбувається у вкрай складних економічних та політичних умовах. Тому важливо штучно не форсувати його завершення.

О. Кошик

Причини скорочення переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, такі: зміна критеріїв загальнодержавної значущості підприємств та намір позбавитися від держмонополій в деяких галузях (наприклад, з виробництва спирту, на залізниці та ін.). Пропонується дозволити приватизацію об’єктів важкого машинобудування, сільського господарства, транспорту, енергетичної галузі тощо, які досі було заборонено приватизувати.

Необхідність наповнення державного бюджету у такий спосіб не викликає сумнівів. Разом із тим, слід звернути увагу на низку ризиків і застереження щодо доцільності негайної широкомасштабної приватизації державного майна. Зокрема це втрати бюджету внаслідок заниження цін на об’єкти приватизації.

Продаж майна в екстремальних умовах (відповідно до теорії і практики фінансів) можливий лише за умови значного заниження ціни продажу порівняно із справедливою вартістю такого майна.

Навіть застосування прозорих приватизаційних процедур з продажу стратегічно важливих державних підприємств, внесених у перелік таких, які підлягають приватизації, не дозволить нівелювати інвестиційні ризики, які у 2014 — 2020 р. в Україні залишалися настільки високими, що ціна продажу об’єктів державного майна  виявлялася  в 3–5 разів нижчою, ніж за звичайних умов.

Успішна реалізація приватизаційних планів влади потребувала вирішення як політичних проблем (завершення військових дій на сході країни, оскільки інвестори навряд чи будуть вкладати значні кошти в країну, яка фактично перебуває у стані війни), так і економічних (відновлення співпраці з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями, стабілізація ситуації в грошово-кредитній сфері, припинення падіння економіки та відновлення економічного зростання тощо).

У зв’язку з несприятливою макроекономічною та зовнішньополітичною ситуацією у країні нарощування надходжень від приватизації при продажу об’єктів за справедливими цінами у 2014 — 2020 було дуже проблематичним (практично неможливим), поповнення доходів бюджету могло бути забезпечене лише шляхом розпродажу майна за значно заниженими цінами.

Інші ризики пов’язані також з можливістю зниження ефективності діяльності великих підприємств в постприватизаційний період. Теза про те, що перехід до приватної власності автоматично забезпечує покращення показників роботи підприємств, не знайшли практичного підтвердження в Україні.

ДУ «Інститут економіки і прогнозування НАН України» було проведене  дослідження ефективності діяльності приватизованих підприємств приватизованих у 2002–2004 рр. Порівнювалися показники  в рік до приватизації, рік здійснення приватизації, рік після приватизації, у 2007 році (рік «пікового» докризового розвитку економіки), в 2009 році («пік» кризи) та 2010 році (початок нестійкого відновлення економіки).

Результати проведеного дослідження по репрезентативній вибірці підприємств, переважно великих, приватизованих у 2002–2004 рр., дали можливість зробити наступні висновки. Приватизовані підприємства не тільки не демонструють  покращення фінансових результатів діяльності, а здебільшого погіршили їх у 2009–2010 рр. проти доприватизаційного періоду та у порівнянні з показниками року приватизації[1]:

  • погіршився найбільш узагальнюючий показник фінансового стану підприємств – фінансовий результат до оподаткування. Незважаючи на високу інфляцію, навіть в абсолютному вимірі знизилася показники чистого прибутку;
  • значно погіршилися показники рентабельності виробництва, діяльності, власного капіталу та активів підприємств;
  • обсяг чистого прибутку підприємств за рік до проведення приватизації значно перевищував показники 2009–2010 рр.;
  • частка довгострокової і поточної дебіторської заборгованості у валюті балансу мала тенденцію до постійного зростання;
  • погіршилася платоспроможність приватизованих підприємств обраної вибірки, що спричиняло порушення їх фінансової стійкості, зокрема, частка боргів у валюті балансу збільшилася майже удвічі;
  • приватизовані підприємства характеризуються низькими рівнями ліквідності, які в окремі післяприватизаційні роки були нижчими, ніж у доприватизаційний рік і нижчими за їхні нормативні значення.

 

  1. Існують значні ризики, пов’язані з приватизацією в базових галузях економіки, особливо енергетиці.

Про це зокрема свідчить негативний досвід приватизації в Росії. Для залучення інвестицій в російську енергетику її приватизація супроводжувалася лібералізацією тарифної політики. Вважалося, що демонополізація галузі внаслідок її приватизації різними інвесторами створить конкурентне середовище, в якому ціни на енергію будуть знижуватися. Проте фактично основним результатом приватизації стало неконтрольоване швидке зростання тарифів, що загрожувало, перш за все, тяжкими соціальними наслідками для населення. Інвестиції в галузь не прийшли, що не дозволило здійснити її модернізацію. Держава була вимушена повернутися до обмеження тарифів у «ручному режимі». А це, в свою чергу, призвело до масового відтоку приватного капіталу з галузі та домінування в ній державних корпорацій, які наразі контролюють більше 60% установленої потужності галузі.

  1. Ефективність приватизації може бути значно знижена загрозами реприватизації в Україні.

Хоча Президенти України П.Порошенко та В.Зеленький рішуче виступали проти реприватизації, на практиці вона все ж відбувається (ЗАлК), в країні триває дискусія щодо реприватизації окремих об’єктів. Як показує досвід 2014 — 2020 року, навіть обговорення питань щодо можливості реприватизації значно погіршує і без того несприятливий загальний інвестиційний клімат в країні. Проте проблема існує, оскільки значна кількість об’єктів, в тому числі великих та стратегічних, була приватизована фактично за безцінь.

  1. Ризики розпродажу об’єктів приватизації фактично за безцінь пов’язані також з обмеженістю інвестиційних ресурсів, як зовнішніх, так і внутрішніх.

Брак інвестиційних коштів обмежує конкуренцію при продажу об’єктів приватизації, що призведе до заниження їх вартості.

  1. Ефективність приватизації значно знижується внаслідок відсутності дієвої передприватизаційної підготовки об’єктів, основною складовою якої є їхня реструктуризація.

Для вирішення проблеми підвищення ефективності предприватизаційної реструктуризації підприємств необхідно втілити комплекс заходів, скерованих на збільшення обсягів джерел фінансування, посилення впливу державних органів на прискорення та підвищення ефективності реструктуризаційних процесів. Зокрема, слід прискорити вирішення питання щодо створення Банку реконструкції та розвитку, кредити котрого мають залучатися до реструктуризації найбільш перспективних підприємств.

[1]             Даниленко А., Єршова Г., Білоусова О., Кошик О., Федоренко А., Шаблиста Л. / Науково – аналітична записка «Ефективність діяльності приватизованих підприємств в Україні:Київ, ДУ ІЕПр. – 2013.

 

 

О.Кошик

Ще однією статтею наповнення бюджету могла б стати глобальна приватизація, якої за час перебування при владі як П. Порошенка, так і В.Зеленського Україна так і не дочекалася. Надії на Зеленського в цьому відношенні були серйозні, так само, як і його обіцянки. Прем’єр-міністр України О. Гончарук повідомляв, що Кабінет міністрів передав на приватизацію 530 державних підприємств на загальну вартість понад 12 млрд грн. Що більше, ніж за всі 28 років незалежності, говорив у коментарі 112.ua радник президента, член наглядової ради Міжнародного фонду Блейзера О. Устенко.

Завершення приватизації як масштабного соціально-економічного проекту трансформації державної власності спочатку покладалося Урядом на  2014 рік, потім – на 2015 рік. Проте досить швидка приватизація в останні роки значно уповільнилася, що призвело до невиконання планів приватизації, значного зменшення кількості приватизованих об’єктів та зниження надходжень до бюджету від приватизації. Про це, зокрема, свідчать дані Фонду державного майна України.

У 2013 році кількість об’єктів, що змінили державну форму власності, складала 166 і в порівнянні з 2000 роком зменшилась більш ніж в 10 разів, комунальної, відповідно, 990 об’єктів (зменшення майже в 4 рази).

Уповільнення процесу приватизації значною мірою було пов’язане з дією неекономічних факторів, загостренням політичної ситуації в країні. У зв’язку з цим наміри прискорити процес приватизації та завершити її в 2014–2015 роках, а також підвищити її роль в поповненні доходів державного бюджету, не можуть бути реалізовані.

У 2014 році зафіксоване подальше уповільнення процесу приватизації та скорочення надходження від неї до бюджету.

Протягом січня-жовтня 2014 року державну форму власності змінили лише 85 об’єктів, з яких 65 об’єктів групи А, 2 об’єкти груп В, Г, 10 об’єктів групи Д, 2 об’єкти групи Е та 6 об‘єктів групи Ж.

Крім того, за угодами з органами місцевого самоврядування органи приватизації змінили комунальну форму власності 611 об’єктів, з яких 610 об‘єктів групи А та 1 – групи Д.

Таким чином, в 2014 р. велика приватизація практично зупинилася, у приватну власність переходять переважно невеликі об’єкти групи А.

Значно погіршилася ситуація з надходженням коштів до державного бюджету.     Зростання дефіциту зведеного бюджету, скорочення зовнішніх та внутрішніх інвестицій, значні складнощі для виходу на ринки запозичень зменшує потенційні можливості Уряду щодо отримання фінансування на ринкових умовах.

На тлі виникнення серйозних проблем з наповнення бюджету, необхідністю обслуговування значних державних боргів, в тому числі зовнішніх, загостренням проблем із залучення іноземних інвестицій та кредитів, збільшення доходів від приватизації може частково вирішити збалансувати бюджет. Проте офіційна зупинка великої приватизації у квітні 2020 року унеможливлює це.

Александр Кошик

Большой экономической отдачи после принятия «земельного закона» не последует. Об этом в эксклюзивном комментарии интернет-изданию Новости Украины – From-UA рассказал старший научный сотрудник Института экономики и прогнозирования Национальной академии наук Александр Кошик.

По мнению нашего собеседника, последствия принятия «земельного закона» станут явными сразу после его внедрения.

«Этот закон не воспринимается обществом в целом, а самое главное, что его не воспринимают 75% сельских жителей. Сам по себе этот закон очень плохой, слабенький, что бы там ни говорил президент и как бы его ни расхваливал. Даже на объем его посмотреть достаточно — там меньше 100 статей», — отмечает аналитик.

По словам экономиста, сам по себе «земельный закон» ничего не регулирует.

«Закон уже на первом этапе допускает участие иностранцев в покупке земли в Украине. Я думаю, что это чревато большими социальными конфликтами не только на селе, но и в городе. Ведь формально и горожане имеют право на бесплатное получение каких-то участков земли», — отмечает Александр Кошик.

По мнению собеседника издания, большой экономической отдачи вследствие принятия закона не будет.

«Земельный закон лишь раскалывает общество. Будет только «дешевая распродажа» украинской земли, вот и все», — уверен эксперт.

Александр Кошик считает, что нынешняя расстановка сил в парламенте дает депутатам все возможности «протянуть» этот закон.

«Как сказал Арахамия, даже ночью будут голосовать», — добавляет наш собеседник.

Источник: From-UA

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
acf-field
Filter by Categories
Акцент
Александр Кошик
Алексей Попов
Алексей Толпыго
Андрей Видишенко
Антон Финько
В мире
В Украине
Наши книги
Наши эксперты
Публикации и интервью МП
События, комментарии
Социологические исследования
Экономика и финансы Социальные проблемы
Эксперты

Наши эксперты