Перейти на главную страницу





главная страница | наши сотрудники | фотобанк | контакт
 



  Цели и задачи Центра  
  Текущий комментарий  
  Тема  
  Автор дня  
  Социология и политика  

  Аналитика  
  Социологические исследования  
  Публикации и интервью  
  Новости  


Що таке суспільна мораль і чи потрібно її захищати

[15.03.04]

Що таке суспільна мораль і чи потрібно її захищати

15 березня на Першому Національному каналі українського телебачення о 19.35. виходить програма "Наголос з Михайлом Погребинським"

Тема - Що таке суспільна мораль і чи потрібен Закон для її захисту (Верховна Рада України прийняла його у листопаді 2003 року).

У передачі беруть участь:

Анатолій Єрмоленко - доктор філософських наук, завідувач відділом соціальної філософії Інституту імені Григорія Сковороди НАНУ

Євген Головаха - доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАНУ

Юрій Покальчук - письменник

Поняття моральності ширше поняття сексу

Коментар до теми
(Ведучий програми - М.Погребинський не завжди поділяє думки, викладені автором Коментаря)

Олексій Попов - аналітик програми "Наголос з Михайлом Погребинським"

Про розумові здібності наших політиків можна судити хоча б з того факту, яку назву вони придумали для закону про боротьбу із сексом і насильством у ЗМІ - "Про захист суспільної моралі". Їм навіть не спадає на думку, що коли суспільство і держава спокійнісінько спостерігають, як мільйони пенсіонерів ледь-ледь животіють - це більш аморально, ніж зображення голих грудей у журналі, що продається в кіоску? А як щодо насильства, якого зазнають діти в школі з боку однокласників, старших за віком і вчителів, або жінки в сім'ях?

Певна річ, у кримінальному кодексі є статті, за якими теоретично можна покарати за хабарі, насильство в міліції, армії і т.д.? Але скільки у буденному житті є потворних явищ, не передбачених кримінальним кодексом (ясна річ, усе не можна ним врегулювати), які викликають обурення і огиду, справедливе бажання "знайти управу" на аморальні дії певних осіб. Скажімо, нецензурна лайка... Адже все це стосується моралі. Або, скажімо, тенденція в сучасному кіномистецтві ідеалізувати злодія, робити з нього позитивного героя. Чи всі ці шансонні пісеньки, де героєм є не шляхетний розбійник на взірець міфологізованих Стеньки чи Кармалюка, які грабували багатих, аби віддавати бідним, а звичайнісінький бандит, або злодій.

Можна, звичайно, щодо цього сперечатися, але погодьтеся, є привід для роздумів: чому в суспільстві, скажімо, викликає симпатію злодій, якому, таким чином, надається певна моральна перевага, і спричиняє осуд оголене жіноче тіло якоїсь красуні на останній сторінці "Фактів", яке, власне, нікому не завдає шкоди. Існує, звичайно, певна цензура, але що означає суспільна мораль і чого вона варта, коли читач або глядач із задоволенням споживає блатну культуру, або захоплюється героями з кримінальним минулим?

Отже, повернімося до згадуваного Закону й до визначення в ньому моралі: "Суспільна мораль - система етичних норм, правил поведінки, що склалася в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадянський обов'язок, совість, справедливість". Але тема нашої розмови дещо конкретніша, стосується ставлення до явищ, які стали надбанням останніх років, таких як секс, скажімо, на телебаченні і в ЗМІ. У Законі також виписано, що держава має пильнувати мораль, застосувати цензуру, адже телебачення і ЗМІ заполонив ширпотреб, який "пропагує невігластво, неповагу до батьків; пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички".

Це ж який потрібен цензурний апарат і які кошти на його утримання! А ще необхідні чіткі критерії, аби з'ясовувати, де художньо вмотивоване зображення і де пропаганда. Адже за буквою цього закону можна й "Вакхічну пісню" О.Пушкіна заборонити разом із Карлсоном та Пеппі Довгою Панчохою (здається, вони теж невігластво пропагують). Та хоча алкоголізм та невігластво у законі згадуються, мова йде майже виключно про продукцію сексуальної тематики.

Але чи логічно з огляду на сексуальну мораль, коли закон, покликаний захищати моральність суспільства - стосується лише відображення життя в мистецтві, а не самого життя - тобто під нього не підпадають реальні подружні зради, насильство, безладні статеві стосунки та ін.? Я, певна річ, не закликаю до переслідувань, але до певних роздумів це спонукає.

За що Томенко наїхав на "Бульвар"?

Головні претензії Томенка полягають у тому, що "Факти" нібито регулярно вміщують на останніх сторінках звабливі фото всесвітньо відомих красунь, а "Бульвар" улаштував конкурс "Груди-2004" на фотографію в напівоголеному вигляді, запросивши до участі в конкурсі жінок без обмежень у віці. Я не думаю, що цей конкурс визначна естетична подія, і краще було б неповнолітніх з нього виключити. Але специфіка предмета конкурсу така, що малолітній дівчинці взагалі ж надсилати туди ще нічого, тому що в неї груди ще не сформувалися, з іншого боку за законами для, скажімо, 70-річних не повинно бути ніяких обмежень Уявіть-но, якщо хто-небудь з них для прикола надіслав би своє фото? А те, що роблять "Факти", друкували у 70-ті журнал "Екран" і "Кіно" ще в соціалістичній Польщі, хіба що вміщували фото відомих акторок. І у нас, в СРСР, журнали ці спокійно поширювалися без будь-яких проблем.

Звичайно, правомірно оберігати від еротичної продукції дітей і підлітків, чия психіка ще не сформована (хоча куди важливіше захищати їх від реального насильства, ніж від насильства екранного і еротики). Правомірно оберігати й тих глядачів, які мають делікатну душевно-моральну організацію: щоб вони мали менше шансів випадково натрапити на неприємні для них видовища, дивлячись телевізор. І тому всілякі квадрати, трикутники, позначки у телепрограмках - речі, може, нормальні й потрібні - по суті це додаткове жанрове визначення (хоча й дещо примітивне) фільмів і інших програм. Так, у Литві й Великобританії таке інформування існує. Відзначу також, що в Україні ще до видання закону Нацрада врегулювала питання про те, щоб фільми, що містять еротику і насильство, демонструвалися тільки у визначений час (пізно увечері чи вночі). Крім того, більшість питань, що намагається вирішити закон про захист моралі, були вирішені у прийнятих раніше нормативних актах.

Чи порнографічна ПАРЄ?

Захист моралі й захист неповнолітніх як легітимна можливість обмеження свободи слова визнана у багатьох правових актах. Наприклад, у ст.10 Європейської конвенції із захисту прав людини зазначено: "Здійснення цих свобод (свободи висловлення поглядів. - Авт.), оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах... охорони здоров'я або моралі... і є необхідними в демократичному суспільстві".

Однак саме визначення поняття "суспільна мораль" відсутнє у законодавстві країн Заходу. І відповідні статті в законах - там де ці закони є - передбачають покарання за конкретне поширення порнографії чи визначених форм порнографії, однак не за "порушення суспільної моралі" (а про покарання за пропаганду неповаги до батьків чи невігластва, здається, йдеться хіба що тільки в антиутопіях).

Норми сексуальної моралі, а відповідно і ставлення до того, що вважати пристойним, а що ні, в мистецтві і ЗМІ, були дуже різними в різних цивілізаціях і неодноразово змінювалися упродовж історії цих цивілізацій. Не було раз і назавжди визначеної теорії англійської, французької (та ін. любові), а тому не може бути і теорії українського кохання.

Спробую припустити, що якби у нас по телебаченню десь о 10-й вечора показали б дебати з літньої сесії Парламентської асамблеї Ради Європи 2000 року на тему: "Припинення дискримінації гомосексуалістів у країнах Ради Європи", то ефект був би значно сильніший, ніж від голих грудей на сторінках "Фактів". Хоча, звичайно, депутати ПАРЄ не оголювалися, поводилися досить пристойно. Але наш глядач подивувався б чи обурився, у який спосіб вирішуються проблеми " лесбіянок і гомосексуалістів", скільки часу на це витрачається, скільки слів на захист цих меншин звучить.

Що, власне, в ПАРЄ вважають дискримінацією? Наприклад, в усіх країнах для молоді встановлено віковий термін, з якого юридично дозволяються статеві стосунки, тобто з якого віку це вже не є розбещенням неповнолітніх. У деяких країнах для жінок ця планка нижча, ніж для чоловіків, що зумовлено природними особливостями.

Однак у ПАРЄ своєрідно, як на наш погляд, вирішували це питання: там зажадали що для запобігання дискримінації щодо молоді - чоловічої і жіночої статі - потрібно встановити однаковий віковий ценз.

Що ж, такими є норми Європи. Отже, постає питання, як же нам бути з нашими нормами моралі, і у який спосіб нам їх вирішувати, обравши європейську модель розвитку нашого суспільства. Або: чому наші норми захисту моралі мають відрізнятися від таких же норм, скажімо, у Німеччині, Голландії, якщо ми йдемо до Європи. Якщо дати відповідь, що у людей різні критерії щодо цього поняття - то виникає питання, яким чином ці різні люди уживатимуться в ЄС ? Але перш ніж вирішувати питання про нинішні норми - звернімося до історії.

Дуже коротка історія

В античні часи мистецтво було пронизане еротикою, панував культ оголеного тіла - що й зафіксували стародавні митці. Овідій у "Мистецтві любові" у гекзаметрах описує техніку сексу і т. д. Із запровадженням християнства оголене тіло зникає з образотворчого мистецтва, а відверті сексуальні сцени - з літератури. Проте, на зображення насильства табу немає - у "Пісні про Роланда" детально описується, як розлітаються мізки з розрубаних голів лицарів та їхніх ворогів.

Під час Відродження - античні ідеали беруться за зразок, християнські цінності нехтуються: і мистецтво, і література найчастіше відверто еротичні. Однак у різних країнах до еротики різне ставлення: відвертіша - в італійському, трохи меншою мірою - у французькому, нідерландському, німецькому мистецтві. У класичному іспанському живописі того часу можна спостерігати лише одну картину із зображенням оголеної жінки - "Венера із дзеркалом" Веласкеса, яка користувалася особливим заступництвом короля. Те ж саме стосується літератури: італійська - більш еротична, ніж іспанська. Однак під час реформації і контрреформації у деяких країнах спостерігається більш суворе ставлення до еротичної теми: приклад найрадикальнішого підходу - англійське пуританство.

У Росії ні Відродження, ні Реформації не було. Відвертих тем у мистецтві і літературі до кінця ХYIII століття не спостерігається. Та й у ХІХ столітті такі сюжети зустрічаються у російських художників зрідка. Однак багато письменників віддали данину "фривольним віршам" - наприклад "Юнкерські поеми" Лермонтова, що публікувалися навіть в академічних виданнях з такою кількістю багатокрапок, що не можна було зрозуміти про що йдеться. У той же час сам автор абсолютно не переживав з приводу того, що ці його твори не друкуються. Росія не мала властивих Заходу судових процесів, на яких ті чи інші твори заборонялися як порнографічні. Як такі були у свій час визнані і "Мадам Боварі" Флобера і "Квіти зла" Бодлера (ХІХ століття). У ХХ столітті набула розголосу судова заборона роману Лоуренса "Коханець леді Чаттерлей" у 20-ті рр. і повторний процес над видавцями цієї книги вже у 60-му, що закінчився її виправданням. Відомі також суди над романами Джойса "Улісс" і Набокова "Лоліта". Однак відсутність подібних процесів у Росії не стільки результат лібералізму російського правосуддя, скільки наслідок меншого інтересу до цієї теми великих російських авторів (чи їхньої самоцензури).

Поява фотографії і кіно створило нові можливості для еротики в мистецтві, однак протягом перших десятиліть еротика в кіно, особливо у головних виробників - США суворо регламентувалася. Неможливою була не лише тільки поява оголеного тіла на екрані, а й тривалі поцілунки й обійми героїв (результат так званого кодексу Хейса - назва походить від прізвища глави асоціації кінопродюсеров і кінопрокатників). Це далеко не межа боротьби з еротикою - у франкістській Іспанії, судячи зі звітів про футбольні матчі, голи забивалися винятково "кінцівками", тому що слово "ноги" видавалося цензорам еротичним. Але боротьба за мораль там не обмежувалася сферою мистецтва. Охоронці порядку виловлювали на задніх сидіннях кінотеатрів закоханих, які обіймалися, а газети публікували списки оштрафованих за ці неподобства. Усі ці речі більш характерні для перших двох десятиліть франкізму, однак формально, наприклад, подружня зрада залишалася кримінальним діянням аж до переходу до демократії.

З 60-х років, особливо з їхньої другої половини починається лібералізація законодавства, що стосувалося порнографії, у країнах Європи. Данія ще наприкінці 60-х стала першою країною, що легалізувала так звану жорстку порнографію (з 69-го, а літературна порнографія легалізована з 66-го). Ця легалізація стала реакцією на "сексуальну революцію", про яку стільки говорила бунтівлива молодь. Про те, які норми існують на Заході нині, дещо згодом, а поки що - про СРСР.

Чи був секс в СРСР?

Та, певно, що був. Хоча - бозна-який. Так, учасниця телемосту під цим словом напевно мала на увазі порнуху, а не секс як такий. Так, з одного боку, "Плейбою" не було, і були випадки, коли за передрук "Лоліти" шили поширення порнографії. Але було й інше - із середини 70-х нетривалий показ оголеного жіночого тіла у кінофільмі (а в "Екіпажі" й тривале), а в літературі короткий опис статевого акту стало навіть своєрідним штампом, який в "Литгазете" охрестили "оживляж", проїхалися по ньому, але він існував спокійно й далі. Так, на телеекран такі сцени не пускали, а в кіно небажаною була романтизація подружньої зради - через це, а не через еротику поклали на полицю "Осінь" Андрія Смирнова, але література не була так жорстко цензурована. "Солов'їний етюд" Івана Драча, де оспівується аморальна пара, що продовжує любити одне одного, незважаючи на проробку на партійних зборах, був опублікований ще в 60-му. А у 70-ті, по-моєму, і такі пророблення зникли чи залишились у глибокій провінції. За період моєї роботи в колективі з 500 чоловік бібліотеки ім. Короленка в Харкові (1980-89) нікого не проробляли за це, а в літературі і мистецтві повзуча лібералізація еротики відбувалася всі роки застою, і збільшення публікацій зі статевої освіти (як на рівні брошур, так і на рівні статей у "Здоров'ї"), теж спостерігалося - усе там називалося своїми словами.

Регулювання порнографії

На Заході існує інша термінологія щодо цього явища. Там немає поділу на еротику і порнографію, а є soft і hardcore porno, під останнім, як правило, розуміється зображення геніталій під час статевого акту, груповий секс, секс із тваринами, а тотожність м'якої порнографії й еротики загальновизнана.

Регуляція порнографії і еротики на Заході різна. Загальним правилом є цілковита заборона дитячої порнографії й убезпечення від еротики дітей -телеглядачів. Практично у всіх країнах на ефірних каналах твори еротичного змісту можуть з'являтися лише в пізній час - з 22.00 до 6.00. Однак супутникові канали можуть показувати це в будь-який час, щоправда чимало цих каналів платні й кодовані. Проте, у будь-який денний випуск новин може потрапити сюжет про якийсь "тиждень високої моди", а там поява голих грудей дуже ймовірна (не раз сам таке бачив на "Євроньюс").

Що ж стосується преси, то в Нідерландах порножурнал можна вільно придбати у пересічному кіоску, те ж саме у Данії і Швеції. В останній дивитися порнофільми підлітки можуть з 15 років, а показ сексу з тваринами може бути заборонений тільки в тому разі, якщо він не відповідатиме законодавству про поводження з тваринами. У Німеччині заборонено зображення сексу з тваринами та із застосуванням насильства. У Норвегії порнографію заборонено, але на заборону давно дивляться крізь пальці. На обох британських островах порнографія була легалізована в 90-ті роки, але в колишній британській колонії - Сінгапурі навіть "Плейбой" дотепер заборонений, тоді як у Японії порнографію дозволено давно, щоправда з деякими пересторогами.

У США дещо жорсткіше регулювання - наприклад, еротичні журнали продаються у непрозорих пакетах (з них ми списали і нашу норму). Однак у більшості випадків спроби притягти до відповідальності порнографічні видання закінчилися провалом, тому що суди твердили, що санкції проти них суперечили б першій поправці до Конституції США, що гарантує свободу слова. Ця поправка приймалася ще в ХVIII столітті, і тоді в пуританській Америці не могли передбачити, як вона використовуватиметься в кінці ХХ століття. А те, що до другої половини ХХ ніхто і не збирався видавати порночасописи, спираючись на цю статтю, свідчить про те, як змінюються моральні стандарти суспільства. Проте теоретично в США можливе притягнення до відповідальності за поширення "непристойності". Саме таким терміном оперує американська юстиція. Критерії "непристойності" були вироблені Верховним судом у 1973 році у справі "Міллер проти штату Каліфорнія" і відтоді їх називають тест Міллера. Отже, відповідно до тесту, твір є непристойним:

• якщо пересічний споживач, що керується прийнятими на даний час в суспільстві (communіty оригіналу все-таки не суспільство країни в цілому, а суспільство територіальної одиниці, де живе цей індивід - АП) стандартами моральності, вважає, що твір у цілому збуджує негідні інстинкти.

• якщо твір явно огидним способом зображує сексуальну поведінку, специфічно описану відповідним законом штату.

• якщо твір у цілому не має серйозної літературної, художньої політичної чи наукової цінності.

Для визнання непристойним потрібно відповідати всім трьом категоріям. Фактично Верховний суд визнав, що загальнонаціональних критеріїв непристойності немає. У сільських округах Небраски можуть застосовуватися одні критерії, а в Нью-Йорку і Сан-Франциско інші. Пункт 2 додатково підсилює диференціацію, тому що в одних штатах дуже докладно перелічується, що вважається непристойністю (у Луїзіані, наприклад, і зображення жіночих цяцьок під них може підпасти), в інших про це йдеться невизначено.

А в Польщі, наприклад, як показали соціологічні опитування, більшість сільських жителів і значна частина населення в цілому вважає порнографією будь-яке зображення оголеного тіла. Ці дослідження проходили під час гострої дискусії про закон про боротьбу з порнографією на початку 2000-го. Цей закон міг виявитися найсуворішим в Європі (крім пострадянського простору), хоча й чинний до нього закон був досить жорстким, дозволяючи поширення еротичних видань тільки в непрозорих обгортках. 58% населення, відповідно до соцопитування, підтримували жорсткі заходи, третина була проти, але президент Квасьнєвський не побоявся піти проти плину і саме його вето зупинило документ. "Даний закон фактично становив би собою повернення цензури й обмеження свободи особи, що суперечить нашому ж законодавству. До того ж, він міг завдати шкоди демократичному престижу Польщі" - так прокоментувала дії свого шефа Іоланта Шиманек-Дерех, радник президента з юридичних питань.

Ну й для чого зчиняти гвалт

Те, що портнографія сприяє поширенню злочинів на сексуальному ґрунті, не доведено. Не доведено й те, що вона сприяє їхньому зменшенню. Тобто, можна знайти дослідження, що намагаються довести перше, і ті, що намагаються довести друге. Мені здається, що самі висновки дослідників залежать від настрою суспільства і не можуть вважатися об'єктивними. Так, створена наказом президента Джонсона в 1968 р. комісія Локхарта в 1970-му рекомендувала зняти всі обмеження на порнографію для дорослих і провести масштабні дослідження щодо впливу порнографії. Висновки комісії, що працювала в період буму молодіжних протестів, були однак відкинуті Конгресом. А з піднесенням неоконсерватизму при Рейгані комісія на чолі з міністром юстиції Едвіном Мізом дійшла висновку, що порнографія призводить до збільшення насильства в суспільстві. Але ряд членів комісії висловили особливу думку, а вчені часто відзначали слабку доказовість наукової бази. Однак гадаю, що якби шкоду порнографії було однозначно підтверджено дослідженнями, то не було б у Європі лібералізації законодавства. Навпаки, відбувалося б таке наростаюче обмеження, як щодо реклами тютюнопаління, шкода від якого однозначно доведено. І посилання на гроші секс-бізнесу тут недоречні. У тютюнових компаній гроші не менші.

Головне, чого ніяк не можуть зрозуміти борці з порнографією, це те, що зло міститься не у картинках, а у самій людині. Тут у мене з ними абсолютно така ж розбіжність, як і з ліберальними правозахисниками. Вони вважають: тільки позбавити влади поганих дядьків, а саме - керівництво КПРС, Мілошевича і т. п. - і буде рай на Землі, тому що людина ні до тероризму, ні до інших злочинів і потворностей не схильна. А інші думають: зникне порно - запанує моральність. Однак якщо сучасне порно зникне, то об'єктами основного інстинкту стануть інші твори.

Можна наводити безліч прикладів непристойних діянь людини, коли неадекватну реакцію в неї викликають здавалось би абсолютно нормальні речі, скажімо, шедеври живопису, або ж хто не пам'ятає з дитинства, яку цікавість викликала література, якою користувалася мати - лікар-гінеколог. Потім я чув, що на зоні в брежнєвські часи для тих же цілей використовували фото акторок у "Радянському екрані" (де нічого більше, крім оголених рук і частин ніг, знайти було неможливо). Відзначу, що мої знайомі були нормальними натуралами, тому мені тільки зараз спала думка, що любителі дитячої порнографії можуть "божеволіти" від голих янголяток "Сікстинської мадонни" і від амурчиків на інших шедеврах живопису через брак справжнього дитячого порно. А мій однокласник божеволів від Швейка як від зібрання непристойностей, а хтось може взагалі сокирою людину рубав після "Злочину і покарання". Справа передусім у рівні сприйняття, а не у творі. З іншого боку, будь-який сексолог наведе приклади подружніх пар, що змогли розпалити у собі гаснучі почуття завдяки порно, скільки родин збереглося, скільки подружніх зрад не сталося.

Я захоплююся Квасьнєвським тому, що він виявив громадянську мужність, не побоявся піти проти церкви і відхилив закон. І в підсумку виявилося, що насправді він нічого не втратив як політик: адже одержав тавро порнопрезидента у той момент, коли його ліві демократи складали меншість у парламенті, а через півтора року вони виграли вибори і стали більшістю. Отже більшість народу, яка виступала за жорстку боротьбу з порнографією, усе-таки підтримала партію, що завжди була проти такої жорсткості. А коли так - то виходить, що поляків насправді ця проблема цікавить не дуже глибоко. Хоча зовні могло здаватися, що це не так, принаймні у порівнянні з нами - адже у нас обмежуються листами до депутатів, а в Польщі були поширеним явищем масові пікети католицьких активістів перед кіосками з вимогами відмовитися від продажу еротичних видань.

До речі, найрозумніший, на мій погляд, радянський дисидент Валерій Чалідзе у книзі "Людина ієрархічна" писав, що визнання тодішнім буржуазним істеблішментом сексуальної революції допомогло інтегрувати молодь у суспільство і не допустити повторення 68-го. Насправді еротика відволікає населення і гасить протестний потенціал. Про це, здається, писало багато розумних людей. Крім того, Чалідзе доходив думки, що вся ця секс-революція пов'язана з напруженим ритмом сучасного життя. Якщо це так, то, може, підірвемо тунелі метрополітенів, заборонимо телевізори й автомобілі, будемо спілкуватися у листах, а не по телефону - і буде набагато менше розпусти в мистецтві і, головне, у житті. Може, й правда буде їх менше, але щоб це сталося, повернути прогрес назад повинні усі країни одночасно, інакше першого учасника експерименту поглинуть сусіди, що зберегли цивілізацію, задовго до того, як оцінять усі переваги зменшення розпусти.


Программа "Наголос"

Программа выходит на УТ-1.
Ведущий - Михаил Погребинский, директор Киевского Центра политических исследований и конфликтологии.







"Наголос" 15.10.2004: Про останні соціологічні дані - [15.10.2004]



"Наголос" 08.10.04: "Передвиборні стратегії команд основних кандидатів на виборах президента України - В.Ющенка, В.Януковича, П.Симоненка, О.Мороза" - [08.10.2004]



Наголос 23.08.04: Чи є зовнішньополітичний вплив на вибори Президента України - [23.08.2004]



Наголос 16.08.04: Програми кандидатів у Президенти - [16.08.2004]



Місце кандидатів в Президенти України, рейтинги яких складають не більше 1%, у передвиборчих перегонах і мотиви їх висування - [26.07.2004]



Сучасний український футбол - [05.07.2004]



Що таке центрально-європейська ідентичність і чи належить Україна цивілізаційно до Центральної Європи - [08.06.2004]



Трипільська культура в історичній спадщині України - [24.05.2004]



Сучасна українська література - [09.04.2004]



Традиційні цінності і виклики сучасності - [29.03.2004]



Рівноправність жінок і чоловіків в Україні: чи потрібно вводити 20% представницьку квоту для жінок у Верховній Раді - [22.03.2004]



Що таке суспільна мораль і чи потрібно її захищати - [15.03.2004]



Виклад дискусії навколо програми "Наголос" (Перший національний), яка відбулася у "Телекритиці" 19 січня - [19.01.2004]



Проблемы взаимоотношений Украины и ЕС - [18.11.2003]



Демографические проблемы Украины в программе Михаила Погребинского "Наголос". - [10.11.2003]



Мир после войны в Ираке - [06.06.2003]



Возможно ли нахождение компромисса по вопросу проведения политической реформы между различными политическими силами - 2 часть - [28.05.2003]



Возможно ли нахождение компромисса по вопросу проведения политической реформы между различными политическими силами - [20.05.2003]



Реформа местного самоуправления - [13.05.2003]



Должна ли политическая реформа быть осуществлена путем внесения изменений в Конституцию, или для этого достаточно принятия ряда законов? - [06.05.2003]















Copyright © 2002-2012 Киевский центр политических исследований и конфликтологии
Copyright © 2002-2012 Центр эффективной политики

При использовании материалов сайта ссылка на источник обязательна.






bigmir)net TOP 100