Незалежна Україна успадкувала від УРСР вкрай деформовану економічну структуру та застарілий виробничий апарат з надзвичайно високим рівнем зносу. У 1992 – 2013 роках структурні деформації лише посилювалися, що находило свій вияв у так званій «негативній структурній перебудові». Відбувалося зростання долі сировинних галузей та галузей з низького ступеню обробки з малою долею доданої вартості, питома вага високотехнологічних та наукомістких галузей з високим рівнем доданої вартості. Практично була втрачена легка промисловість, яка забезпечувала значну частину надходжень у державний та місцеві бюджет. Її доля в створенні ВВП впала у 10 разів, до 1%. В цілому, фіксувалася поступова деіндустріалізація країни.
Ситуація значно погіршилася в 2014-2016 роках в зв’язку як з втратою значної частини виробничого потенціалу в Криму та зоні проведення АТО, так і з економічною політикою, зокрема, промисловою. Відбулося обвальне падіння промислового виробництва.
Значною мірою ця тенденція пояснюється згортанням зовнішньоекономічних зв’язків з РФ. При цьому компенсувати понесені втрати за рахунок поставок в ЄС не вдалося. Навряд чи в найближчий перспективі ситуація в зовнішній торгівлі з ЄС нормалізується. Тому структурна модернізація економіки України, яка б зробила її продукцію конкурентоспроможною на світовому ринку, в тому числі ринку розвинутих країн, ЄС, стає як ніколи важливою для виживання української економіки. При цьому ключову роль повинна відігравати реіндустріалізація на новій технологічній базі. Одностороння орієнтація на розвиток АПК (так звана аграрна «наддержава») безперспективна.
Світовий досвід показує, що в усіх розвинутих країнах індустріальний сектор переважає. Перетворення сільського господарства та в цілому АПК в провідну галузь економіки України не дозволить вирішити проблему занятості основної частини населення. А це поглибить і без того великомасштабну депопуляцію, буде сприяти трудовій міграції кадрів, в тому числі, висококваліфікованих, за кордон.
Крім того, світовий досвід показує, що така орієнтація сприяє монокультурності сільського господарства, що, в свою чергу, може створити серйозні проблеми для забезпечення продовольчої безпеки країни. Брак харчових продукті характерний саме для аграрних країн, в розвинених індустріальних країнах така проблема не існує.
Ключовою перешкодою для здійснення структурної модернізації економіки, реіндустріалізації є брак інвестицій, як зовнішніх, так і внутрішніх. Проте, крім проблеми недостатності ПІІ в кількісному вимірі, існує й проблема їх низької якості. Традиційно переважаюча частка надходжень в Україну прямих інвестицій — це реінвестиції українського і російського бізнесу. Фактично це повернення виведених з країни капіталів. Тобто, в Україну приходять інвестиції бізнес – структур, які мають досвід роботи в умовах надмірного державного втручання в економічну діяльність, у корумпованому середовищі.
Але залучення інвесторів з високорозвинених країн як раз створює умови для структурної модернізації економіки . Воно пов’язане з припливом в країну сучасних технологій, прогресивного досвіду організації та управління виробництвом, створює кращі умови для роботи висококваліфікованих фахівців з за кордону. Ці можливості використовуються лише в незначній мірі. Внаслідок поганого інвестиційного клімату в Україні, почалося згортання і тих проектів, які пов’зані з поверненням виведених капіталів.
Незважаючи на усі зусилля, принципово покращити інвестиційний клімат в Україні досі не вдалося. Як примір успіху в дерегуляції економіки трактується те, що в останніх рейтингах Doing Business місце України підвищилося. Поте це не та динаміка, яка б могла свідчити про покращення інвестиційного клімату.
Не вирішені питання легкості створення бізнесу та виходу з нього, адміністрування податків. В Україні на сплату податків витрачається 350 годин, у той час як у країні-лідері Катарі – всього 41 година; процедура банкрутства займає майже 3 роки, коли, наприклад, у Фінляндії – менше року, а дозволи на будівництво обходяться в 15% від вартості самого будівництва, коли в Сінгапурі це всього 3%.
Дуже погана ситуація із підключенням електромереж. Оскільки в Україні у фізичному плані немає браку електромереж, основними перешкодами є надзвичайно значні адміністративно – бюрократичні бар’єри, високий рівень корупції при здійсненні цих процедур.
За даними Світового банку, країни, що потрапляють у десятку рейтингу Doing Business, отримують у 50 разів більше прямих іноземних інвестицій, що перебувають в останній десятці рейтингу. Проте, навіть при реалізації існуючих планів по поліпшенню місця України в наступних рейтингах, вона по рівню дерегуляції залишиться серед країн – аутсайдерів. При цьому серйозні проблеми виникають як при проходженні через ВР законодавчих актів, так і при їх розробці та реалізації.
Як показує досвід, в Україні дійсно реформаторські норми по дерегуляції легко блокуються бюрократичними структурами шляхом прийняття підзаконних актів. Та й в самих законах часто містяться норми, скеровані на розширення «хабароміських» адміністративних функцій державних органів. Ефективний механізм протидії цьому досі відсутній.
А як свідчить досвід країн-лідерів по умовах легкості ведення бізнесу, на всіх стадіях розробки, прийняття, реалізації законодавчих актів по дерегуляції позитивну роль відіграють спеціалізовані органи, які наділені широкими повноваженнями щодо відхилення норм, які не відповідають умовам розвитку підприємницької діяльності. Причому така практика використовується не тільки в розвинених країнах, але й в країнах, що розвиваються.
Прикладом може бути досвід Мексики, де протягом десятиліть успішно функціонує відповідний орган.
Без реалізації ефективної політики дерегуляції неможлива повномасштабна детенізація економіки. А тіньова економіка по своїй суті є перешкодою для модернізації, структурної перебудови. Як показав досвід зі зниженням Єдиного соціального внеску, це практично не вплинуло на детенізацію, зокрема, виплат заробітних плат. Будь яке зниження податкового тиску не призведе до тенізацації, якщо умови ведення бізнесу не будуть радикально поліпшені.
За деякими оцінками, надмірний адміністративний тиск призводить до втрати приблизно 20% чистого прибутку. Це, звичайно, вкрай ускладнює накопичення ресурсів для проведенні структурної модернізації.
Поганий інвестиційний клімат негативно впливає й на внутрішні інвестиції в країні.
Серйозною перешкодою для структурної модернізації економіки стало погіршення ситуації в банківській сфері. Зокрема, навряд чи можна погодитися з практикою масової ліквідації невеликих та малих банків. Як показує зарубіжний досвід, саме малі та середні банки найбільш ефективно співпрацюють з малим та середнім бізнесом(МСБ), ефективно забезпечуючи його значними ресурсами для модернізації.
Аргумент, що в Україні комерційних банків «забагато», не витримує ніякої критики. Кількість комерційних банків у США перевищує 6000. І саме тому можлива реалізація потенціалу МСБ у структурній модернізації економіки, зокрема, його великої ролі в науково – технічному та технологічному розвитку. Багато американських фірм, які зараз є світовими лідерами в виробництві комп’ютерів, розробці програмного забезпечення, сфери IT тощо починали свій розвиток як малі підприємства. І часто їх створення було пов’язане з отриманням не просто малих кредитів, а мікрокредитів.
В Україні є необхідність кредитного забезпечення сектору IT, який має колосальний потенціал. Україна вже зараз посіла перше місце в Європі у галузі IT-аутсорсингу, що представляє собою передачу робіт з підтримки, обслуговування та модернізації ІТ-інфраструктури в руки спеціалізованих компаній, які займаються програмуванням, створенням сайтів, розробкою, супроводом програмного забезпечення та обслуговуванням техніки, повідомив портал IT Outsoursing News.
«Україна має найбільше і найбільш швидко зростаючу кількість IT-фахівців в Європі», — повідомляє IT Outsoursing News. При цьому близько 80% послуг надаються клієнтам зі США. Існує нагальна потреба створення умов для того, щоб розробки українських фахівців в сфері IT використовувалися безпосередньо в Україні. А це передбачає активне кредитування цієї сфери з боку українських комерційних банків.
Значним фактором структурної модернізації економіки у світі є створення вільних економічних зон (ВЄЗ). Процес їх розвитку в Україні був штучно перерваний у 2005 році, і його відновлення може зіграти важливу роль у структурній модернізації економіки, зокрема, у формі технопарків. Проте зазвичай використання цієї форми пов’язане з додатковими бюджетними витратами, а також дуже часто – з наданням податкових пільг. Тому, в умовах гострого браку фінансових коштів в країні велику роль зможуть відіграти індустріальні парки.
Експерти Асоціації індустріальних парків України (АІПУ) стверджують, що у будівництві промислових зон є ряд значних переваг, серед яких: створення нових робочих місць, збільшення надходжень до місцевих бюджетів, ріст доходів населення, реалізація проектів регіонального розвитку, розвиток соціальної інфраструктури, розширення сфери послуг, а також формування позитивного іміджу регіону шляхом виробництва високоякісної та конкурентної продукції.
Будівництво парків дасть Україні значний прибуток, зможе вивести на світовий ринок продукцію та є вигідним для бізнесу, адже гарантує прозору та просту процедуру набуття прав власності на земельну ділянку в межах індустріального парку.
У Європі індустріальні парки існують з кінця 19 століття (перший був створений в Англії), і країни — сусіди Польща, Угорщина, Чехія, вже створили сотні індустріальних парків за активної фінансової підтримки ЄС.
У чинному земельному законодавстві України немає нормативного визначення поняття «землі індустріального парку». Не розкривається юридична природа цієї категорії і в українській доктрині земельного права. Це фактично паралізує процес створення та функціонування індустріальних парків, велику зацікавленість в якому виявляють, перед усім, місцеві органи влади.
Широко поширеною зарубіжною практикою є створення спеціальних управлінських структур, які приймають участь в залученні інвестицій в індустріальні парки та вирішенні інших проблем. В Україні подібні структури поки відсутні.
Безперечно, на початкових етапах формування індустріальних парків важливо, перш за все, вирішення інфраструктурних проблем, підведення мереж і комунікацій. Приватні структури, як правило, пасивно відносяться до здійснення інфраструктурних проектів, тому що вони не дають швидкої віддачі. Тому державна підтримка необхідна. В Україні перші створені парки були її позбавлені, що не дало їм можливість ефективно розвиватися.
Але серед багатьох переваг індустріальних парків – те, що індустріальний парк — це, насамперед, земельна ділянка, а не спеціальний податковий режим.
Підтримка з боку влади полягає в тому, щоб здійснити інженерну підготовку ділянки, забезпечити поставки газу, електричної та теплової енергії, функціонування системи водовідведення, провести і налагодити транспортні комунікації, побудувати прикладну інфраструктуру (адміністративні будівлі, складські приміщення).
У цьому відношенні в Україні існує великий потенціал, адже деіндустріалізація призвела до появи тисяч об’єктів, які зупинили роботу, але зберегли розгалужену систему комунікацій. Саме на їх основі можуть створюватися індустріальні парки.