В діючому Уряді прем’єр – міністра Д.Шмигаля розглядається питання про повернення до практики створення і діяльності вільних економічних зон (ВЕЗ). Ця проблема для сучасної України є надзвичайно актуальною.
ВЕЗ є значним фактором структурної модернізації та інвестування економіки у світі, їх кількість стрімко зростає Процес їх розвитку в Україні був штучно перерваний у 2005 році, без сер’йозного економічного обґрунтування та з порушенням українського законодавства і міжнародних домовленостей Хоча за рішеннями судів багато ВЕЗ відновили роботу, інвестиційний клімат країні значно погіршився. Оскільки значна кількість ВЕЗ була орієнтована на залучення іноземного капіталу, довіра інвесторів до гарантій української держави щодо здійснення господарчої діяльності в Україні була суттєво підірвана.
Відношення в Україні до ВЕЗ радикально вирізняється від практики як розвинених країн, так і країн, що розвиваються. Основною причиною прийняття рішення про ліквідацію ВЕЗ було то, що витрати бюджету на пільги для них не компенсувалися фінансовою віддачею від їх діяльності.
І це, дійсно, було так. Проте досвід зарубіжних країн свідчить, що на перших етапах функціонування це характерно для більшості ВЕЗ в світі. Лише через деякий час їх функціонування вони за рахунок залучення інвестицій, модернізації виробництва тощо забезпечують підвищення ефективності діяльності, покращення фінансових результатів підприємств та посилення їх експортної орієнтації становляться важливими факторами зростання доходів місцевих та державного бюджетів. В Україні не було часу для того, щоб фінансовий та модернізаційній потенціал ВЕЗ був реалізований. Багато з них було ліквідовано невдовзі після створення.
Інший вагомий аргумент проти ВЕЗ — те, що багато з них були пов’язані з корупційною діяльністю, контрабандою. В країну під видом інвестиційних товарів, високотехнологічного обладнання масово завозилися продукти харчування, побутові товари, причому при наданні митних та інших пільг. Це негативно впливало на розвиток вітчизняного виробництва. ВЕЗ розглядали також як один зі шляхів вивезення капіталу з країни.
Але світовий досвід свідчить, що мова йде не про об’єктивні вади ВЕЗ, а про їх українську специфіку. В країні існує велика кількість сфер діяльності, де надвисокий рівень корупції, ліквідація ВЕЗ не призвела ні до зниження контрабанди, ні до припинення виводу капіталів з країни.
Якби ВЕЗ були неефективні, в тому числі у фінансовому відношенні, то масштаби їх діяльності в різних країнах світу не були б настільки значними. Досвід зарубіжних країн свідчить, що ВЕЗ не тільки не є споживачами бюджетних коштів, вони реально забезпечують зростання доходів бюджетів. Тим самим збільшуючи можливості для державного фінансування структурної модернізації економіки.
ВЕЗ в світі є одним з найважливіших факторів залучення іноземних інвестицій. Саме цим можна пояснити стрімке збільшення їх кількості в світі.
Втім, кількісну оцінку динаміці ВЕЗ дати важко, оскільки чіткого визначення самого поняття ВЕЗ немає. Іноді до них відносять лише зони з чіткою територіальною прив’язкою.
Тоді мова йде про так звані особливі економічні зони (обмежена територія в регіонах з особливим юридичним статусом по відношенню до іншої території країни і пільговими економічними умовами, включно з податковими і митними пільгами, сприятливими умовами здійснення підприємницької діяльності (реєстрація бізнесу, реєстрація прав власності, отримання дозволів на будівництво, спрощений порядок виходу з бізнесу тощо). Класифікація ВЕЗ нараховує десятки їх форм. Сегодня існує более 4 тыс. ВЕЗ, в которых трудится около 68 млн человек (данные 2008 г.).
Проте в багатьох
країнах в якості ВЕЗ розглядають технопарки, які не обов’язково прив’язани до території (хоча є й технопарки, створені по територіальному принципу, які фактично відіграють роль кластерів). Технопарк – це форма кооперації великих підприємств та їх наукових підрозділів. Для технопарікв, на відміну від технополісів, необов’язкова, хоча й бажана, кооперація з вузівською наукою. Технопарки грають значну роль в розвитку наукових розробок та їх реалізації при виробництві наукоємної, високотехнологічної продукції.
Україна все ще має досить значний науковий та технологічний потенціал. Тому технопарки могли б зіграти значну роль у його збереженні та розвитку. Без цього ніяка структурна модернізація неможлива, а країна продовжить рухатися по шляху перетворення в сировинний та аграрний придаток розвинених країн. Тим більше, що позитивний досвід розвитку технопарків в Україні є.