Киевский центр политических исследований и конфликтологии

О. Кошик

Структурна модернізація економіки України, яка б зробила її продукцію конкурентоспроможною на світовому ринку, в тому числі ринку розвинутих країн, ЄС, стає як ніколи важливою для виживання української економіки. При цьому ключову роль повинна відігравати реіндустріалізація на новій технологічній базі. Одностороння орієнтація на розвиток АПК безперспективна. Цей висновок обумовлюється тим, що в світі немає розвинених країн з переважаючим аграрним сектором. Середня питома вага промисловості у ВВП країн «великої сімки» складає лише 1,3%.[1]

Крім того, світовий досвід показує, що така орієнтація сприяє монокультурності сільського господарства, що, в свою чергу, може створити серйозні проблеми для забезпечення продовольчої безпеки країни. Брак харчових продукті характерний саме для аграрних країн, в розвинених індустріальних країнах така проблема не існує.[2]

До того ж, в Україні аграрна орієнтація економіки не зможе забезпечити зайнятість основної частини працездатного населення, що призведе до зростання безробіття та еміграції населення, переважно, молоді. Саме такі процеси внаслідок деіндустріалізації вже відбуваються в країнах Балтії. За минуле десятиріччя з Латвії виїхало приблизно 250 тис осіб, а всього в період незалежності країна втратила чверть населення. Значною мірою це пов’зане з тотальним руйнуванням промисловості в країні, яка колись була найбільш індустріально розвиненою республікою СРСР[3] Аналогічний процес відбувається і в інших країнах Балтії.

Промислова політика в економічній теорії розглядається, у найбільш загальному вигляді, як форма реалізації національних інтересів в сфері промислового виробництва (видобутку, переміщення та обробки матеріальних благ). Незважаючи на досить глибоку розробку проблем промислової політики в Україні, в останні роки досить поширеними стали погляди щодо її неповної відповідності ринковим механізмам та структурі власності, які сформувалася в Україні в результаті ринкових перетворень.

Такий підхід характерний не стільки для наукових досліджень, скільки для економічної практики. Він знайшов своє відображення у ліквідації Міністерства промислової політики України, які мотивувалися  тим, що промисловість України вже є переважно приватною і структурні зміни в ній повинні визначатися конкуренцією в галузі, переливами капіталу між її окремими секторами та підприємствами, визначенням напрямків діяльності виключно на рівні окремих підприємств.

Але це не відповідає досвіду більшості розвинених країн, який свідчить про активне використання промислової політики як в країнах з високою долею державної власності та високим рівнем державного втручання в економічні процеси (Франція), так і з вкрай низьким рівнем державного сектора та державного регулювання (США). Тому вивчення досвіду іноземних країн, перш за все, розвинених, в проведенні промислової політики вкрай важливе для України.

Актуальність вивчення іноземного досвіду значною мірою зумовлюється тим, що за останні два десятиліття в Україні відбулася «негативна структурна перебудова». Вона призвела як до значного падіння як питомої ваги промисловості у ВВП, так і в  негативних структурних зрушеннях в самій промисловості – скороченням долі виробництва високотехнологічної продукції з високим рівнем доданої вартості і зростанням частки сировинних підгалузей промисловості та виробництва продукції з низьким рівнем доданої вартості, напівфабрикатів та сировини. Ці процеси поглибилися після кризи 2008 – 2009 років і особливо після початку суспільно – політичної кризи 2014 року.

На добувну промисловість і низькотехнологічні виробництва переробної промисловості припадає близько 60% чистих доходів від реалізації промислової продукції, а от на середньо-високотехнологічні та високотехнологічні — менш як 15%. На світових ринках промислових товарів країна представлена переважно сировинно-добувними та низькотехнологічними видами продукції[4].
Перед країною повстало завдання реіндустріалізації країни на новій технологічній базі.

В останні роки, як реакція на гальмування зростання економіки та послаблення конкурентних позицій на світовому ринку в порівнянні, перш за все, з розвиненими країнами Азії, значно активізувалася промислова політика в країнах ЄС, в тому числі на рівні керівних органів Союзу.

Про це свідчить, зокрема, те, що  проблемам промислової політики були присвячені спеціальні повідомлення Європейскої комісії 2002, 2004, 2005, 2010 гг., де констатувалося, що вона відіграє ключову роль у справі досягнення цілей формування конкурентноспроможньої та динамічної наукоємної економіки розширеної Європи.[5]

З кінця 2005 г. в рамках промислової політики ЄС реалізуется 5 категорий ініціатив з метою вирішення загальних для промислових груп задач:

– ініціативи по захисту інтелектуальної власності та боротьбі з контрафактною продукцією;

– реформа системы державної підтримки та ініціативи в рамках створеної групи високого рівня щодо конкурентоспроможності, енергоефективності та захисту оточующего середовища;

– оновлена стратегія зовнішньої конкурентоспроможності та доступу на єдиний внутрішній ринок ЄС;

–  ініціативи в підтримку структурних змін;

– ініціативи в підтримку інновацій .

Для фінансування промислової політики в країнах ЄС використовуються кошти державних та місцевих бюджетів, державних установ, комерційних банків, в т.ч. нерезидентів, корпорацій, пенсійних фондів тощо.[6]

Окремі країни ЄС та інші країни, які не входять в Союз, мають свої особливості в проведенні промислової політики та регулювання цього процесу.

У Франції ключову роль у визначенні напрямків промислової політики та організації її фінансування відігравали  уряд країни та одна з дирекцій Міністерства економіки, фінансів та індустрії. У 2013 році статус інституції, яка  безпосередньо відповідає за промислову політику,  підвищений, що означало визнання необхідності її активізації. Створене спеціальне міністерство, яке відповідає за її розробку, проведення та визначення механізмів фінансування.

Реалізація промислової політики скерована на підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств. При цьому визначається, що конкуренція на сучасному промисловому ринку  базується на нецінових факторах та нематеріальних інвестиціях (інновації, просунення товарі на ринки, дизайн, розвиток марок). Пропозиція якісних послуг промисловим підприємствам і якість робочої сили розглядаються як один з основних факторів конкурентоспроможності промисловості. Інший напрямок впливу французької промислової політики скерований на поліпшення та покращення спеціалізації промисловості .

В основі проведення  промислової політики – чітке визначення обмеженої  кількості пріоритетів як в галузевому плані та в реалізації великих проектів (авіація, космос, атомна промисловість), так і в плані їх фінансування. Зі всіх промислових країн Франція вирізняється найбільш консервативною, «захисною» промисловою політикою («politique industrielle»).

Підтримка реалізації окремих особливо важливих проектів фінансується безпосередньо державою, а також на основі сумісного фінансування у рамках державно – приватного партнерства. В здійсненні якого важливу роль відіграє Французский Независимый Фонд (FSI), 49% в якому належить безпосередньо державі, а 51% —  Caisse des Depots et Consignations, французському державному банку розвитку. Тобто, інвестиції FSI повністю державні.[7]

Во Франції активізація промислової політики почалася ще до світовой кризи, після виходу брошури колишнього президента найбільшої французької будівельної будівельної корпорації «Saint Gobain» Жана-Луі Беффа під назвою «Відновлення промислової політики» «Возобновление промышленной политики». Створенний у 2008 році Фонд стратегічних інвестицій в розмірі 35 млрд євро використовувався, перш за все, для комерційної конверсії технологічних ідей університетів та дослідницьких інститутів, та підтримки пріоритетних секторів (цифрові технології, нано- та біотехнології, відновлювані джерела енергії, автомобіли з низкими викидом СО2).[8]

В Німеччині основну роль в розробці та здійсненні промислової політики відіграє Федеральне міністерство економіки та технологій. Характерною особливістю промислової політики в Німеччині є те, що велику роль в її проведенні відіграють регіональні органи управління. Конкурентний потенціал Німеччини ґрунтується на тісний взаємодії великих, середніх та малих підприємств, що непритаманне, наприклад, промисловій політиці Франції і, тем більше, України. Зокрема, при держзамовленнях для  великих встановлюється обов’язкова квота на участь в їх виконанні малих та середніх підприємств.

Промислова політика Німеччини відіграє основну роль в структурній перебудові німецької промисловості з метою її пристосування до умов світового ринку та модернізації. При цьому  її проведення  скероване переважно на використання непрямих важелів: вплив на кредитування пріоритетних промислових галузей (особливо активно застосовується на території колишньої НДР); активна державна підтримка науково – дослідних, конструкторських робіт та інновацій.  При цьому порівняння з досвідом здійснення промислової політики Франції свідчить про значні переваги підходів, які реалізуються в Німеччині. Безпосереднє фінансування за рахунок коштів федерального бюджету та коштів органів регіонального управління окремих проектів є виключенням. Проте промислова політика Німеччини, як і Франції, передбачає визначення обмеженого кола задач, вирішення яких потребує державної підтримки.[9]

США є одною з  країн, яка характеризується найменшим рівнем втручання в економічні процеси та практично повною відсутністю державних промислових підприємств. Проте й там пеалізується активна промислова політика, скерована, перш за все, на закріплення домінуючих позицій країни у виробництві нової високотехнологічної продукції, наукових розробках та в цілому на домінування американської промисловості на світовому ринку (хоча сам термін «промислова політика» не використовується і навіть засуджується). Серед найбільших державних інституцій, які вробляють, здійснюють та фінансують модернізаційні промислові проекти – Міністерство оборони США. Саме воно забезпечило створення Силіконової (Кремнієвої долини). Започаткований у 1969 проект Міноборони згодом призвів до створення світової мережі Інтернет.[10]

Важливим напрямком промислової політики СЩА є регулювання доступу на внутрішній ринок країни. При цьому, незважаючи на ліберальну риторику, досить часто використовуються заходи жорсткого протекціонізму, в тому числі по відношенню до країн ЄС. Про це свідчать постійні  торгівельні війни з ними, причому членство у ВТО не може завадити їм.

Як США, так і ЄС провадять політику захисту свого внутрішнього ринку, проте по відношенню до країн, що розвиваються, наполягають на максимальній відкритості їх ринків. У реалізації цього підходу важливу роль відіграє МВФ, де США досі абсолютно домінують. Зокрема, це дає великі переваги при експорті продукції американської промисловості на ринки цих країн.

Важливою особливістю промислової політики США є підтримка національних компаній в їх конкурентній боротьбі з іноземними. Причому у формі безпосередньої фінансової підтримки вона практично не застосовується, за багато десятиріч є лише поодинокі випадки. Проте використовується весь арсенал політичних та дипломатичних заходів, включно до прямого тиску на уряди країн з метою просування продукції США на зовнішні ринки. Домінуюча роль долара США в світовій фінансовій системі  зумовлює значні конкурентні переваги для їх продукції.[11]

Для України вивчення досвіду промислової політики Китаю важливе тому, що він є одним з найважливіших зовнішньоекономічних  партнерів України.  Вона в досить короткий час втратила конкурентні переваги у торгівлі з КНР. Основою промислової політики Китаю було активне стимулювання виробництва експортної продукції. Державна допомога, в т.ч. у вигляді субсидій, податкових преференцій тощо надавалася тим галузям та підприємствам, які вже вийшли на світовий ринок або мали перспективи такого виходу. Важливою особливістю промислової політики Китаю було створення практично «з  нуля» нових галузей та виробництв, які мали значні експортні перспективи (автобудування, електроніка тощо).  Акцент робився на власному виробництві, а не на виробництві з імпортних комплектуючих, викрутковій збірці тощо. Основною метою залучення іноземних інвестицій було отримання сучасних технологій.

Китай досяг безпрецедентного успіху  шляхом орієнтації  національного виробництва на експорт, в т.ч. за рахунок   копіювання промислової продукції часто без урахування авторських прав. [12]

Основою промислової політики в Японії є система індикативного планування на основі прогнозів. Ще на початку післявійськової відбудови економіки в основу промислової політики було покладено принцип визначення обмеженої кількості пріоритетів. Спочатку будо виділено лише дві національні пріоритетні  галузі – металургія та вугільна промисловість, на підйомі яких було сконцентровано підйому досить обмежені ресурси держави. Згодом шляхом синергетичного ефекту розвиток цих галузей призвів до швидкого розвитку інших галузей, в тому числі високотехнологічних.

Важливим елементом промислової політики була відмова від субсидування не пріоритетних галузей. Важливою  складовою промислової політики в Японії стала програма демонополізації т.зв. «дзайбацу», монополістичних угруповань. Вона була ініційована американською адміністрацією та радниками з метою ослаблення цих угруповань як можливих конкурентів великих фірм США. Проте позитивні ефекти від демонополізації значно перевищили негативні, промисловість країни розвивалася надзвичайно високими темпами. Ставка робилась також на імпорт технологій, а не товарів.

Це дозволило японській економіці протягом одного покоління стати на досить тривалий час другою економікою світу. Цим статусом вона поступилася КНР в наслідок глибокої кризи 90 років. Проте першопричиною кризи став не стан промисловості, а криза на ринку нерухомості, де були зафіксовані процеси, подібні до недавньої кризи нерухомості в США, яка стала фактором світової економічної, яка досить серйозно негативно  вплинула  на економіку України і Росії.

Прикладом достатньо неефективної промислової політики є російська. Незважаючи на колосальний сировинний потенціал, незалежність від імпортних енергоносії, накоплені значні фінансові ресурси,  в Росії, як і в Україні фіксується негативна структурна перебудова. За виключенням ВПК, російська промисловість значною мірою спирається ще на розробки радянських часів, не вдалося подолати сировинну залежність, так звану «голандську хворобу».

[1] Ю.М.Чайка. Галузеві трансформації економіки України. – [Електронний ресурс] – Доступний з: file:///D:/Загрузка/Nvpusk_2013_4_5%20(2).pdf

[2]Продовольственная проблема. – [Електронний ресурс] – Доступний з: http://www.grandars.ru/student/mirovaya-ekonomika/prodovolstvennaya-problema.html

[3] Латвия и Евросоюз: десять лет в тени эмиграции- [Електронний ресурс] – Доступний з:

http://www.dw.com/ru/латвия-и-евросоюз-десять-лет-в-тени-эмиграции/a-18407084

[4]Інна Шовкун. Асоціація з ЄС диктує необхідність відродити промисловість. – [Електронний ресурс] – Доступний з: http://gazeta.dt.ua/promyshliennost/asociaciya-z-yes-diktuye-neobhidnist-vidroditi-promislovist-_.html

[5] Промышленная политика европейских стран = Industrial policy of the European countries / [под ред. Н.В. Говоровой.]. – М. : Ин-т Европы РАН : Рус. сувенир, 2010. – 214 с. – (Доклады Института Европы = Reports of the Institute of Europe / Учреждение Росcийской акад. наук, Ин-т Европы РАН; № 259).

[6] Там само

[7] .Э.Цвирко.Управвление суверенными фондами: опыт Франции и России. – [Електронний ресурс] – Доступний з: http://cyberleninka.ru/article/n/upravlenie-suverennymi-fondami-opyt-frantsii-i-rossii; Промышленная политика европейских стран = Industrial policy of the European countries / [под ред. Н.В. Говоровой.]. – М. : Ин-т Европы РАН : Рус. сувенир, 2010. – 214 с. – (Доклады Института Европы = Reports of the Institute of Europe / Учреждение Росcийской акад. наук, Ин-т Европы РАН; № 259).

[8]

[9] Промышленная политика европейских стран = Industrial policy of the European countries / [под ред. Н.В. Говоровой.]. – М. : Ин-т Европы РАН : Рус. сувенир, 2010. – 214 с. – (Доклады Института Европы = Reports of the Institute of Europe / Учреждение Росcийской акад. наук, Ин-т Европы РАН; № 259); К.Н.Анрианов. Промішленная політика Германии: основніе аспекті и важнейшие направления. – [Електронний ресурс] – Доступний з:http://cyberleninka.ru/article/n/promyshlennaya-politika-germanii-osnovnye-aspekty-i-vazhneyshie-napravleniya

[10]В.Кондратьев. Свежее дыхание промышленной политики. . – [Електронний ресурс] – доступний з:   http://www.perspektivy.info/rus/gos/svezheje_dyhanije_promyshlennoj_politiki_2014-05-22.htm

[11] К.Н.Андрианов. Опыт США в реализации промышленной политики. – [Електронний ресурс] – доступний з: http://cyberleninka.ru/article/n/opyt-ssha-v-realizatsii-promyshlennoy-politiki; Владимир Кондратьев. Свежее дыхание промышленной политики.  – [Електронний ресурс] – доступний з:

[12] Н.А. Потапов, А.И. Салицкий, А.В. Шахматов. Планирование и промышленная политика Азии. – [Електронний ресурс] – доступний з:

http://vip4ex.ru/62-planirovanie-i-promyshlennaya-politika-azii.html ; Б.Данлиишин. Уроки Китая для Украины.

[Електронний ресурс] – доступний з:

 

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
acf-field
Filter by Categories
Акцент
Александр Кошик
Алексей Попов
Алексей Толпыго
Андрей Видишенко
Антон Финько
В мире
В Украине
Наши книги
Наши эксперты
Публикации и интервью МП
События, комментарии
Социологические исследования
Экономика и финансы Социальные проблемы
Эксперты

Наши эксперты