Перейти на главную страницу





главная страница | наши сотрудники | фотобанк | контакт
 



  Цели и задачи Центра  
  Текущий комментарий  
  Тема  
  Автор дня  
  Социология и политика  

  Аналитика  
  Социологические исследования  
  Публикации и интервью  
  Новости  


До 15-річчя першої програми Руху


06.07.04
Михайло Білецький

Кілька місяців тому минуло 15 років з часу розробки першої програми Руху, тоді ще Народного руху України за перебудову. Я не помітив, щоб це привернуло увагу національно-демократичних видань.

Сьогодні Рух того часу ностальгічно згадується як не стільки політична, скільки культурна та моральна сила, натхнена демократичними та гуманістичними ідеалами. В багатьох відношеннях це вірно. Але в мовних питаннях підхід Руху з перших кроків його існування відрізнявся надмірною заідеологізованістю, екстремізмом та ігноруванням прав людини. Саме цей підхід було покладено за основу націонал-демократичного руху в широкому розумінні, а потім сприйнято як керівництво до дії чиновниками незалежної України і втілювалося в життя - найбільш успішно у сфері освіти. Приміром його може служити й недавнє рішення Національної ради радіотелебачення.

Видається доречним згадати, як все починалося, користуючися текстами того часу. Я пропоную увазі читачів свій лист на цю тему до фундаторів Руху. Лист було надруковано з деякими скороченнями у газеті "Вечірній Київ" (11 квітня 1989 р.).

Відкритий лист

до Ініціативної групи Київської організації Спілки письменників України та Ініціативної групи Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР

Шановні товариші !

Я звертаюся до Вас з приводу розробленого Вами проекту Програми народного руху України за перебудову ("Літературна Україна" від 16.02.1989).

Перш за все хочу сказати, що я повністю поділяю ідею щодо необхідності створення у всіх землях нашого Союзу, а серед них і на Україні широких громадських рухів у підтримку і для розвитку політики перебудови, демократизації та гласності. Тільки з такими рухами можуть пов'язуватися надії на відібрання влади від бюрократії та передачу її суспільству. Я підтримую також майже всі положення проекту Програми, який видається мені в цілому досить грунтовно і всебічно продуманим.

Я розумію, яку загрозу для створення українського Руху сьогодні являє негативне відношення до нього чисельної та впливової частини партійно-адміністративного апарату. Але на мій погляд, для Руху існує значно більша загроза. Ми мали навчитися, що найбільшу небезпеку для всякої справедливої ідеї становлять не її явні супротивники, а зерна зла та несправедливості, що зароджуються в її власному лоні, а потім розростаються, замінюють собою ідею і знищують її. На жаль, такі зерна я вбачаю і в Вашому проекті.

Я маю на увазі таке положення:

"Практика вільного вибору батьками мови навчання, яка в умовах, що склалися в нашій республіці, веде до національного нігілізму, поширення обивательских поглядів, виховання безбатченків, потребує перегляду з боку правових і моральних норм".

Зрозуміло, що відмова від права (треба казати саме про право, а не про практику) вільного вибору мови навчання і перегляд правових норм у цьому питанні повинні привести до формулювання примірно такого характеру:

Пропонується ввести і поширити практику законодавчої або адміністративної заборони навчання в російських школах дітям громадян української національності.

Поширюється ця заборона на всіх дітей української національності (тобто на тих, у паспортах батьків яких вказано національність - українець) чи тільки на деякі їх категорії - це питання проект Програми відкладає до згаданого перегляду. Жорсткість формулювань і скупість на пояснення у такому важливому питанні, а також загальні традиції нашого суспільного життя заставляють припускати, що треба приготуватися й до самої суворої заборони - для всіх українських дітей.

Право інших національностей на навчання рідною мовою у Програмі проголошується. З загального контексту ясно, що їхнє право на навчання російською мовою також не ставиться під сумнів.

Скажу відверто: якби до мене дійшли чутки про пропозицію заборони вільного вибору мови навчання, я б сприйняв їх як чергову вигадку прихильників національного нігілізму, приписувану ними міфічним "націоналістам" з метою їх компрометації.

Але ось вона надрукована від імені серйозних та шановних угруповань, і хочеш не хочеш - треба також серйозно і всебічно її аналізувати. Постараюся.

1. Перш за все положення про заборону вільного вибору мови навчання є серйозним порушенням прав людини. Воно суперечить Загальній декларації прав людини:

"Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей " (Ст.26).

2. Воно являє собою дискримінацію за національною ознакою, оскільки обмежує у правах громадян однієї національності (українців) порівняно з іншими. Воно суперечить Конституції СРСР:

"Громадяни СРСР є рівними перед законом незалежно від... расової і національної належності,... мови" (Ст.34).

"Громадяни СРСР різних рас і національностей мають рівні права... Здійснення цих прав забезпечується... можливістю користуватися рідною мовою чи мовою інших народів СРСР. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками... караються законом " (Ст.36).

(Див. також відповідні статті Конституції УРСР - ст. 32, 34.)

Якби це положення було прийняте, на долю України випала б сумнівна честь бути майже єдиною країною в світі, де доступ до певних шкіл залежить від національності. Можу пригадати як аналогію лише Південно-Африканську Республіку та деякі приватні школи на півдні Сполучених Штатів, конституційність яких ще дебатується в американському суспільстві.

Прикрим симптомом є те, що автори й прихильники положення про обмеження у російськомовному навчанні (в газетах з'являються їхні статті та листи) начебто й не бачать у цьому порушення прав людини та національної дискримінації. Вже в котрий раз повторюється апелювання до прав Народу, Держави, Мови, Ідеї і т. д., а тим самим мовчазно проводиться думка, що поруч з тими великими ідеями права однієї людини (а в нашому випадку й мільйонів окремих людей) то така дрібниця, про яку не варто й згадувати. До чого ж знайомий склад мислення!

3. Оцінимо кількість громадян УРСР, які підлягають дії дискримінаційного положення. Реальність така, що на сьогодні на Україні російськомовні українці становлять значну частину населення. На жаль, мені невідомі статистичні дані, але ясно, що мова має йти про мільйони людей (мені б здавалося, порядку 10 мільйонів). Досить назвати населення таких міст, як Київ, Харків, Донецьк, Одеса, майже повністю російськомовне. Треба говорити про пошуки засобів повернення їх до української мови - і я тут не бачу інших шляхів крім розвитку дійсної і добровільної двомовності. Але високомірно зневажати їх як обивателів і безбатченків, намагатися силою відвернути від російської мови та привернути до української - таку позицію ніяк не назвеш реалістичною.

4. В цих умовах неважко уявити розвиток подій навколо створення Руху. В міру того, як усвідомлюватиметься Програма, значна частина населення (перш за все - інтелігенції) України побачить себе дискримінованою цією Програмою. Стане неминучим створення альтернативної громадської організації з метою протистояти дискримінації - щось на зразок інтернаціональних фронтів у Прибалтиці. Суспільство стане ареною конфронтації двох угруповань прихильників перебудови. Причому, на відміну від Прибалтики, на Україні ця конфронтація буде викликана не об'єктивною складністю становища, а тільки нерозумною позицією самих організаторів Руху.

5. Але більш, ніж політичні втрати Руху, мене як українця гнітить дискредитація самої ідеї відродження української мови та культури, яку несе з собою положення про заборону російськомовного навчання. І ця дискредитація - значно більша загроза ля культури та мови, ніж минулі та існуючі перешкоди їх розвитку. Буде підірвана мораль, на якій грунтується розвиток мови та культури. До багатьох соціологічних та психологічних факторів, які сьогодні заважають двомовній людині заговорити українською мовою, додасться ще один - вирішальний: вживання української мови може сприйматися як солідарність з політикою Руху у цьому питанні, а у сьогоднішньому її варіанті - з політикою мовного насильства та екстремізму. І якщо насильство може загубити ідею, яка його використовує, то так само воно може загубити й мову.

Таким чином, положення про заборону російськомовного навчання не можна розглядати як ізольований пункт Програми, відношення до якого не впливає на відношення до інших пунктів. Ні, воно настільки важливе, що перекреслює більшість гасел Програми (про права людини, правову державу і т. ін.) і всю її робить не до прийняття.

Тому я звертаюся до Вас з проханням: поки ще не пізно, відмовитися від цього пункту і замінити його таким:

"Питання розвитку української мови та культури необхідно вирішувати, виходячи з пріоритетів прав людини і враховуючи реальну мовну та культурну ситуацію у республіці."

Питання, які я поставив у цьому листі, я вважаю надзвичайно важливими. Тому я надаю цьому листу статусу відкритого і намагатимуся різноманітними способами ознайомлювати з його змістом представників громадськості.

З повагою

Білецький Михайло Іванович, кандидат фіз.-мат. наук

10.03.1989












Copyright © 2002-2012 Киевский центр политических исследований и конфликтологии
Copyright © 2002-2012 Центр эффективной политики

При использовании материалов сайта ссылка на источник обязательна.






bigmir)net TOP 100