Перейти на главную страницу





главная страница | наши сотрудники | фотобанк | контакт
 



  Цели и задачи Центра  
  Текущий комментарий  
  Тема  
  Автор дня  
  Социология и политика  

  Аналитика  
  Социологические исследования  
  Публикации и интервью  
  Новости  


Политическое будущее Юлии Тимошенко


03.11.09

Стенограмма пресс-конференции

2 ноября в «Главреде» состоялась пресс-конференция на тему: «Политическое будущее Юлии Тимошенко».

В пресс-конференции приняли участие:

-научный директор Школы политической аналитики Национального университета «Киево-Могилянская академия» Алексей Гарань;

-руководитель Центра прикладных политических исследований «Пента» Владимир Фесенко;

-политолог Дмитрий Выдрин;

-эксперт Центра политических исследований и конфликтологии Антон Финько.

Володимир Фесенко: Я думаю, що майбутнє Тимошенко легше оцінювати, ніж майбутнє більшості впливових відомих українських політиків. Одне можна сказати з дуже високою вірогідністю: за будь-яким результатом президентських виборів, Юлія Володимирівна не просто залишиться в українській політиці, а залишиться впливовим і активним гравцем.

Звичайно, прогнози – річ невдячна, тому що тут ми втручаємося у поле компетенції Господа Бога (сміється). Якщо Тимошенко виграє вибори, то вона, на відміну від інших кандидатів на посаду Президента, має одну велику перевагу – вона відразу зможе контролювати виконавчу владу, вона де-факто може стати і президентом, і керівником уряду. Такої вигоди не матиме жоден інший потенційний кандидат на посаду президента.

Чому я так кажу? Тому що довгий період обов’язки керівника уряду виконуватиме її перший заступник – Олександр Турчинов. Звичайно, що насправді керуватиме вона. Якщо Верховною Радою буде затверджений новий прем’єр-міністр, знов-таки, можна прогнозувати, що, скоріш за все, це буде людина як мінімум лояльна до Юлії Тимошенко.

Я не виключаю, що за умов її президентства у нас може виникнути ситуація, яка властива Франції, коли президент може керувати навіть на засіданнях уряду. Я хочу нагадати – у нас зараз цього ніхто не забороняє. Звичайно, Президент – не керівник виконавчої влади, але якщо Президент має вплив на уряд, то він може прийти на засідання уряду і разом з прем’єр-міністром його вести.

Думаю, не зважаючи на прізвище прем’єр-міністра, але якщо це буде людина лояльна або залежна від Юлії Тимошенко, то, звичайно, вона буде керувати урядом.

А далі все залежатиме від політичної кон’юнктури, від того, наскільки буде сильна опозиція. Але думаю, стиль її президентства буде яскравим, діяльність достатньо швидкою, і вже в ближчі дні після її інавгурації ми можемо очікувати, що будуть проведені принципові кадрові рішення. Можуть затверджувати прем’єр-міністра, але крім того, я думаю, дуже швидко спробують затвердити людей на посадах керівника СБУ, Генерального прокурора, керівника НБУ і т.д. В цьому велика перевага Тимошенко, тому що всім іншим доведеться серйозно боротися за уряд і за розв’язання кадрових питань. Будь-який інший кандидат на посаду президента матиме справу з проблемою на ім’я «Тимошенко».

Якщо ж вона програє вибори, вона залишиться в політиці. Інша річ, в якому статусі і як будуть розвиватися події. Тут все не так просто. Є, як мінімум, два варіанти. Варіант перший: не виключено, що якийсь час вона може співіснувати з новим Президентом. Не думаю, що таке співіснування проіснує достатньо довго, але це один з можливих варіантів. Якщо новому Президенту вдасться сформувати ситуативну більшість у ВР і провести вотум недовіри прем’єр-міністру, то він може усунути Тимошенко з цієї посади. Скоріш за все, це відбудеться вже після дострокових парламентських виборів. Тому що, крім Тимошенко, будь-якому президенту буде важко сформувати в цьому складі парламенту стабільну і більш-менш дієву парламентську більшість, яка б сформувала і його уряд з його прем’єр-міністром. Теоретично це можливо, але вірогідність дуже мала.

Тому будуть дострокові парламентські вибори, Тимошенко опиниться в опозиції – це якраз дуже сприятливе середовище для Юлії Володимирівни. Як античний герой Антей, що підживлювався від землі, так і Юлія Тимошенко підживлюється від опозиційного стану.

Олексій Гарань: Варіантів небагато, і їх уже назвав колега Фесенко. Я почну з перспектив Тимошенко стати Президентом. Я думаю, фарт зараз на боці Януковича – пощастило йому з кризою, пощастило йому з епідемією, хоча зараз, звичайно, Тимошенко буде пробувати показати, що вона є сильний керівник і що саме вона зможе справитися з усіма викликами.

Той факт, що епідемія зараз, насамперед, в західній Україні, ускладнює для неї ситуацію, ускладнює агітацію в західній Україні, а саме там їй потрібно мобілізувати електорат. Взагалі, для Тимошенко дуже важливим фактором буде, чи вдасться їй мобілізувати пост помаранчевий електорат, який в першому турі буде розколотий між багатьма кандидатами. Зараз, за оцінками КМІС, явка буде близько 66%. Якщо в другий тур виходить Тимошенко і Янукович, то «проти всіх» буде голосувати більше 20% від усіх виборців. Це колосальний резерв для Тимошенко, тому що тут дуже багато пост помаранчевого електорату.

Тому для Тимошенко дуже важливо, як зреагує цей електорат, коли постане реальна перспектива обрання Януковича Президентом, наскільки це сприятиме мобілізації проти Януковича.

Якщо Тимошенко стає Президентом, так, відбувається пере форматування більшості, частина ПР, очевидно, буде намагатися приєднатися до прем’єра, буде стабілізація, буде подолана розколотість влади. Чи є тут загрози демократії? Тут буде працювати закон української політики, коли все-таки елітні групи намагаються не допустити монополізації влади одним угрупуванням або одним лідером. Тобто він буде обмежувати можливості Тимошенко.

Я думаю, що це буде позитив, тому що це буде зменшувати ті побоювання, які зараз є – що сильний лідер може перетворитися на авторитарного лідера.

Щодо зовнішньої політики. Я думаю, незалежно від того, хто стане президентом, буде поліпшення стосунків з Росією, буде прагматизація стосунків з Росією. Стосовно того, чи буде продовжений рух до Європи – я думаю, що так. За Тимошенко буде продовжений рух до Європи. Звичайно, не буде тих гасел, які висуваються зараз, які ми чуємо від Ющенка.

Але відмінність Тимошенко від Януковича в ґенезі цих лідерів. В тій групі є крило, яке умовно асоціюється з націонал-демократами, яке має опозиційне походження. Я маю на увазі ПРП, люди в «Народній самообороні» і проєвропейсько налаштовані люди в оточенні Тимошенко – Немиря, Медвєдєв і інші. Я сподіваюсь, що ця група матиме вплив. В Партії регіонів її практично немає.

Якщо Тимошенко програє, то тут велике питання – з яким розривом. Якщо вона програє з невеликим відривом, у неї, звичайно, більше шансів, щоб зберегтися на посаді прем’єр-міністра, і тут, я думаю, буде теж працювати це правило української політики. Я думаю, тому ж Ахметову аж ніяк не хочеться, щоб Янукович отримав всю повноту влади. Бізнес-групи будуть вимагатися підтримувати баланс. Цим балансом може бути прем’єр-міністр Тимошенко.

Якщо відбувається співіснування, то виникає питання – на яких засадах. Економічна ситуація, звичайно, буде підштовхувати до того, що потрібні домовленості для того, щоб човен не перекинувся.

Якщо Тимошенко все-таки опиняється в опозиції. Тут я повністю підтримую те, що сказав Володимир. Вона буде у своїй ніші. Частина фракції, очевидно, буде намагатися перебігти на бік переможця. Якісь проблеми можуть виникнути і в «Батьківщині», але тут, я думаю, дуже важливо, якою буде ставати «Батьківщина». Зараз це невизначена сила, достатньо аморфна ідеологічно.

До речі, той факт, що Мартес, голова Європейської народної партії, побажав перемоги Тимошенко, якраз козир, який Тимошенко може використовувати у боротьбі з Ющенком і іншими кандидатами в пост помаранчевому таборі, тому що три українських партії є асоційованими членами Європейської народної партії – «Батьківщина», «Наша Україна» і «Рух». Мартес побажав успіху Тимошенко – для неї це символ, який може допомогти їй у боротьбі за пост помаранчевий електорат.

Дмитрий Выдрин: Я думаю, Юлия Владимировна сделает все, чтобы победить на этих выборах, потому что другого выхода у нее нет. Она сама избрала свою политическую судьбу, сделав ставку на образы, а не на смыслы.

Тимошенко нанесла серьезный удар политике как игре смыслов, создав политику образов. Она понимает, что 90% ее потенциала – это ее внешность, это ее наряды, это ее придыхание, это слеза в голосе, это умение дирижировать образами аудитории. Она понимает, что это не вечно при всей гениальности и невероятном таланте работы в этой нише. Она понимает, что эта ниша не бесконечна, и до следующей каденции она на образах удержаться не сможет.

В следующую каденцию нужно либо полностью переформатировать украинскую политику, возвращая ее в борьбу смыслов (это работа, наверное, уже непосильная), либо надо уходить из политики, поскольку держать аудиторию на угасающей внешности уже будет нереально.

Поэтому, я думаю, будет брошено все для того, чтобы победить именно на этих выборах, либо будет брошено все, чтобы не согласиться с результатом выборов, если они вдруг окажутся не в ее пользу. Что-то обязательно будет, потому что точно не произойдет смирения с результатами выборов в случае проигрыша.

Какие шансы? Если бы не появился новый «кандидат в Президенты» под названием «свиной грипп», то я считал бы, что шансы, несмотря на социологию, очень большие, поскольку колоссальный потенциал энергетики и просто работоспособность. Но вот появился новый «претендент», и в связи с этим, наверное, возникнут какие-то скандальные версии и варианты. Я уже прочитал в Интернете, что «нужно было иметь птичьи мозги или свиное сердце, чтобы собрать 200 тысяч человек в Киеве в период эпидемии гриппа». Если эта тема будет развита и если, не дай Бог, окажется, что среди бывших на Майдане есть заболевшие, а не дай Бог, еще и умершие, тогда это может существенно переформатировать кампанию.

Я всегда говорил, что на Украине случай играет колоссальную роль. Есть замечательный шведский детектив, где описывается ситуация, когда идут выборы, начинается эпидемия и власть в стране берет санитарный врач. Он создает санитарный спецназ, тот изолирует все ветви власти и в результате санитарный врач становится диктатором.

Подобный сценарий, видимо, носился в воздухе и чуть не произошел. Я надеюсь, что ситуация с гриппом преувеличена, и паника преувеличена. Сегодня я спросил у медиков, какое количество смертей было в прошлом году в связи с гриппом – оказывается, 89. А сегодня – 66. Т.е., к счастью, мы не дотягиваем даже до уровня прошлого года. Я не специалист, мне трудно сказать, чего в этом гриппе больше – паники или использования гриппа как технологии. Я думаю, в течение 2-3 дней ситуация прояснится.

До этих событий я оценивал шансы Тимошенко как превалирующие, сейчас я оцениваю как 50/50 с Януковичем. Кто из них лучше использует ситуацию, кто окажется честнее в этой ситуации, тот будет иметь какие-то бонусы и преференции.

Сейчас, наверное, произойдет переформатирование избирательной кампании – она переместится с улиц, где у БЮТ было явное преимущество по опыту, по финансовым возможностям, в телевизионный ящик. Здесь, на первый взгляд, у них тоже неплохие шансы по количеству контролируемых каналов, по взаимодействию с ведущими медийщиками, но шансы преимущественные, но не стопроцентные, потому что появляются новые «телезвезды». Я посмотрел две программы с Тягнибоком и увидел, что он создал новый образ, который не уступает образу Тимошенко. На последней «Свободе слова» Тягнибок опережал БЮТ почти с двукратным отрывом. Особых смыслов не было ни с той, ни с другой стороны, но картинка была создана Тягнибоком более убедительная. Поэтому, если избирательные коллизии перейдут в «ящик», то могут появиться старые-новые фигуры, которые получат неожиданно высокий результат, который они никогда бы не получили, если бы предвыборная кампания шла по своему рутинному сценарию. Поэтому возникают «сюрпризы». КА кони будут развиваться, пока рано говорить.

Антон Фінько: Гадаю, що постановка питання, якими є перспективи того чи іншого політика, є надто абстрактною. Взагалі, слід говорити про те, які перспективи має країна в тих умовах, які склалися. Будь-який кандидат – чи то Янукович, чи то Тимошенко – стикається з проблемою жорсткого розколу країни. Нагадаю, що коли проводилося опитування громадської думки щодо головних загроз і викликів, то у 2009 році 76% назвали економічну кризу, а майже 40% назвали головною загрозою можливість територіального розколу країни.

Будь-який кандидат, який прийде до влади, буде змушений шукати шляхи, як наново «зшити» країну, як поєднати захід та схід і як збалансувати інтереси різних еліт. Я припускаю, що ані у Тимошенко, ані у Януковича поки що таких рецептів немає. І це є визначною загрозою.

Слід поставити на карту Юлії Володимирівні, що вона сама значною мірою спричинилася до такої ситуації, тому що Майдан, у якому вона взяла участь, на мій погляд, був гірше, ніж злочин і гірше, ніж помилка. Це була наївність, яка призвела до того, що в країні були зламані ті правила гри, за якими вона грала і за яких досягалася згода між заходом і сходом, ва яких був певний баланс між елітами.

Юлія Тимошенко надала підтримку Віктору Ющенку, але з часом виявилося, що Віктор Ющенко не мав стати Президентом. Його обов’язок полягав у відігріванні ролі лиця української еліти на заході – чи то в ранзі прем’єр-міністра, чи то в ранзі лідера опозиції. Він не мав жодних шансів стати ефективним Президентом країни.

Наслідок цієї політики – розбалансування країни. Повторюю: рецептів «зшити» її не має ані Янукович, ані Тимошенко. Ми поставлені перед надзвичайно серйозними викликами системної дестабілізації.

По-друге – щодо перспектив Юлії Володимирівни. На мій погляд, вона насправді має значні перспективи і я разі перемоги, і в разі поразки. В разі перемоги перед нею відкривається можливість для подальшої боротьби за повноцінну владу в Україні. В разі поразки вона лишається таким собі головним лідером еліти, якого всі будуть мусити підтримувати незалежно від того, чи подобається вона їм, чи не подобається. З цього погляду вона має певні переваги над Віктором Януковичем, тому що йому потрібна перемога за будь-яку ціну, бо у разі поразки у ПР посиляться голоси тих, хто шукатиме нового лідера і прагнитимуть, щоб партія зробила нову ставку.

У тому разі, якщо Юлія Володимирівна потрапить в опозицію, вона відіграватиме роль ліфта для західних і центральних еліт у їх спробі повернутися до влади. Власне кажучи, вона значною мірою і сьогодні відіграє роль ліфта для цих еліт.

Ми розуміємо, що основна підтримка Юлії Володимирівни сьогодні – це захід і центр країни. На сході вона має приблизно 5%, і це головна її проблема – як відновити довіру на сході і півдні країни. Нинішні вибори – це вибори боротьби за довіру на півдні та сході країни. У будь-якому разі, у неї сильна позиція і доволі сильні перспективи.

Щодо зовнішньої політики я хотів би не погодитися щодо тези, що продовжиться рух до Європи. Не можна казати про продовження руху, тому що останні роки жодного руху до Європи не було. Не ухвалена угода про асоціацію з ЄС – сталося зовсім інше: Україна геть зіпсувала відносини з східним сусідом і не було жодного успіху у напрямку до ЄС. У кращому разі Україні обіцяють угоду про асоціацію на кшталт тієї, яку має Алжир.

У зовнішній політиці Юлія Володимирівна буде прагнути до балансу сил, вона маневруватиме і проводитиме зважену позицію.

У чому величезна проблема для Юлії Володимирівни? Колись у боротьбі з Ющенком вона мусила йти наліво, тому що в Україні не зайнята ліва ніша, ліві сили слабкі, і її кроки вліво – це були кроки невдоволених невдоволених неолібералізмом Віктора Андрійовича Ющенка. Можна назвати це популізмом, коли пенсії підвищуються за рахунок того, що продається «Криворіжсталь». Звісно, це не є справжня ліва політика, однак, вона дала Тимошенко дуже визначні преференції.

Підбиваючи підсумки, хочу сказати, що Тимошенко зберігає значні позиції навіть у разі програшу.

Володимир Фесенко: Щодо 20% «проти всіх» у другому турі. Я можу спрогнозувати, що не буде 20% «проти всіх» у другому турі. Можу навести такий приклад: у 2004 році опитування у першому турі під час екзит-полу свідчили, що близько 10% тоді збиралося також голосувати «проти всіх». Як правило, ті, хто кажуть, що вони проти всіх, голосувати не будуть. Тут питання інше – у другому турі або визначати, за кого голосувати, або не голосувати. Тому буде не більше 5% «проти всіх». Всі інші будуть або голосувати за одного з кандидатів, або не будуть голосувати.

Цікава річ: зараз дійсно, по опосередкованих показниках, більше не визначившихся серед пост помаранчевих. У першому турі – на заході України, по другому туру – в центрі України. Тому вирішальною буде позиція центральних областей України.

Щодо «санітарного лікаря». У Дмитра Гнатовича завжди блискучі метафори. В мене таке відчуття, що зараз у нас головний санітарний лікар – це Юлія Володимирівна. Судячи з того, що вона часто виступає з цих питань по телебаченню. Якщо будуть потрібні більш радикальні санітарні заходи, то саме вона їх і влаштує (сміється).

По «Свободі слова» і взагалі по телебаченню. Я не прихильник точки зору, що у нас телебачення – вирішальний чинник. Це дуже важливий чинник – якщо людини немає в телебаченні, у неї немає шансів виграти вибори. Але високі показники у Шустера не означають електоральних преференцій, не означають голосів виборців. У кого найкращі показники на програмі Шустера? У Леоніда Кравчука і Анатолія Гриценка. Кравчук не балотується, і навіть якщо б він балотувався, думаю, він би отримав максимум 1-2% голосів. Рейтинг Гриценка при всій моїй симпатії до нього відомий також – зараз менше 1%.

Тобто не переходять ці показники фокус-групи у Шустера у голоси виборців. Я вже не кажу про те, скільки людей дивиться програму Шустера – 8% від загалу. Тому це не вирішальний чинник. Хоча якщо ти не присутній в телевізорі, шансів у тебе немає на щось претендувати на цих виборах.

Щодо шансів «зшити країну». Ризикну припустити, що Янукович не зможе, навіть якщо стане Президентом. Він підняв рейтинг на західній Україні майже до 10%, але думаю, що це його максимум. Можливо, за рахунок тих, хто завжди підтримує владу, - до 15%. Максимум – 20%, це вже фантастика. У Тимошенко такий шанс буде, хоча не відразу. Я хочу нагадати, що коли до кризи Тимошенко почала виплачувати цю свою знамениту тисячу, президентські рейтинги не почали зростати, але почали зменшуватись рейтинги недовіри у східних регіонах. Рівень критичного ставлення до Тимошенко на сході тоді знизився.

Якщо Тимошенко задіє весь свій потенціал – маніпуляційний, владний, соціальний, то в неї є шанс поступово завоювати схід. Також не погоджуюсь з тезою щодо «ліфтів» для західних і центральних еліт. Взагалі, мені здається, що Антон в полоні стереотипів – ліві-праві, захід-схід. Ну, захід-схід у нас ще працює, а ліві-праві в українській політиці майже не працює або працює в дуже деформованому вигляді. Якщо Тимошенко буде «ліфтом», якщо вона впливатиме на формування нового уряду, побачите – там не менше половини людей буде зі сходу, представники промислових еліт. Що, Гайдук – представник західних або центральних еліт? Тимошенко в цьому плані якраз дуже гнучка і прагматична, вона буде шукати, особливо якщо на її бік перебіжить частина представників ПР, певного компромісу з індустріальними елітами, і тут вже питання, з ким вона краще домовиться, на яких умовах.

Тому «ліфти» тут будуть достатньо парадоксально виглядати. Я не думаю, що вона буде робити преференції тільки для заходу чи для центру. Тут буде більш неоднозначна ситуація.

Взагалі, для мене зараз найбільш важкопрогнозована кадрова політика Тимошенко після виборів. Вона її буде змінювати. Їй треба буде очищувати свої політичні ряди, треба буде шукати ефективну управлінську команду, якої зараз немає. Досвід свідчить про те, що через певний час новий президент обов’язково проводить ротацію своїх кадрів. Тому що одна річ – з ким ти перемагаєш на виборах, інша річ – з ким треба керувати країною.

Антон Фінько: Я мав на увазі, що Тимошенко буде використовуватися як ліфт для повернення до влади західних і центральних еліт у разі, якщо вона буде в опозиції. Якщо ж вона буде при владі, ясна річ, вона шукатиме підтримки потужних фінансово-промислових груп на сході. Власне кажучи, у 2004 році, коли йшла боротьба з донецькими бандитами, а потім з’ясувалося, що одним з головних спонсорів тих подій було угрупування, яке звалося «Індустріальний союз Донбасу».

Тому я думаю, якщо вона буде при владі, вона шукатиме підтримки еліт зі сходу. Інша річ, що в неї буде проблема з націонал-демократичним крилом.

Щодо ліві і праві. Насправді, феномен популізму є свідченням послаблення цієї позиції. Це типова ситуація для багатьох країн периферійного капіталізму, де замість лівої чи правої політики є політика популістська. Наша ситуація трошки нагадує ісламський капіталізм, коли при владі – великий бізнес, але він знає, що потрібно людям дати пакуночки з продуктами, влаштувати Байрам і т.ін. Значною мірою Юлія Володимирівна це відчула. Серед західних виборців їй найбільше співчувають саме ті виборці, які найбільше орієнтовані на соціальні питання. Вона впродовж тривалого часу уособлювала цей протестний рух західного і центрального електорату до справедливості, невдоволення олігархами тощо. Однак криза і необхідність співпраці з МВФ значною мірою звужують, на мій погляд, поле для такого чину політики, яку її опоненти називають популізмом.

Олексій Гарань: Стосовно «зшивання країни». Я думаю, що будь-хто з тих, хто переможе, буде намагатися зменшити напругу, яка є між входом і заходом. Я думаю, що у Тимошенко дійсно більше шансів для цього, ніж у Януковича. У Тимошенко більший потенціал для підтримки на сході і заході, а Янукович все-таки лишатиметься контраверсійною фігурою для значної частини суспільства.

Оскільки тут почали згадувати Майдан. В 2003 році були намітки для компромісу між Ющенком і прем’єром Януковичем. А от коли Ющенко приїхав у Донецьк, почалося малювання Ющенка у фашистській уніформі і т.д. Тобто хтось був дуже не зацікавлений у тому, щоб відбувся компроміс між Януковичем і Ющенком. І пане Антоне, ми цих людей знаємо.

Звідки почався розкол країни, і давайте не забувати, що було в 2004 році, які були фальсифікації. Все, що було після того, чого не виконала помаранчева влада, я думаю, це інше питання. Але ми не маємо права забувати, критикуючи помаранчевих і Ющенка за те, що не було зроблено, ми не маємо забувати, які були фальсифікації.

Давайте пам’ятати те, що було, і те, чого країна могла уникнути, але, на жаль, глибокий розкол дійсно був закладений. Дуже шкода, що зараз ці люди, які тоді робили фальсифікації, знову намагаються заперечити те, що було. В цьому я вбачаю найбільшу трагедію Помаранчевої революції – на жаль, нас намагаються переконати, що ніяких фальсифікацій не було. Я думаю, якраз в цьому і трагедія певноюж мірою Помаранчевої революції, тому що не здійснивши гасла, які обіцялися, була дана змога людям із вчорашнього знову випливти на поверхню і відчувати себе переможцями.

Дмитрий Выдрин: Первая реплика связана с тем, «то вы, Юлия Владимировна, по идеологическим убеждениям». я в одно время был идеологом партии «Батькивщина», сопротивлялся против левой идеологии как мог, и уже тогда были большие симпатии в сторону левой идеологии. Я пытался понять, откуда у Тимошенко, бизнесмена по жизненному опыту, либерала по практике, откуда у нее симпатия к левому движению.

Я пришел к выводу, что симпатия носит не столько идеологический, сколько эстетический характер. Эстетически Тимошенко близка та идеология, где один персонаж является главным в стране, где один человек занимает главный пост. Поэтому для нее хороша та идеология, где есть один главный человек в стране, о котором все говорят.

Иногда эстетика в политике играет большую роль, чем жизненный опыт. Что касается «сшива страны», мне кажется, нам нужен не сшив страны, а сварка страны. Нам нужно не просто составлять страну из кубиков, нам нужна глубинная сварка, где на уровне химического проникновения происходит сшивка микроорганизма востока и запада на уровне бизнеса, на уровне культуры, на уровне психологии, истории, традиции и т.д. Никто из названных политиков не владеет методом сварки страны.

Полезнее для страны будет тот политик, который признается, что он не умеет этого делать, что «мне нужны партнеры». Тимошенко как раз не умеет признавать свои ошибки. Это сильная и слабая ее сторона одновременно.












Copyright © 2002-2012 Киевский центр политических исследований и конфликтологии
Copyright © 2002-2012 Центр эффективной политики

При использовании материалов сайта ссылка на источник обязательна.






bigmir)net TOP 100