Перейти на главную страницу





главная страница | наши сотрудники | фотобанк | контакт
 



  Цели и задачи Центра  
  Текущий комментарий  
  Тема  
  Автор дня  
  Социология и политика  

  Аналитика  
  Социологические исследования  
  Публикации и интервью  
  Новости  


Кризис украинской оппозиции


14.05.10

13 травня у прес-центрі медіа-холдингу «Главред-медіа» відбулася прес-конференція на тему: «Криза української опозиції: шляхи подолання».

Подаємо позицію Антона Фінька, яку він представив на прес-конференції.

З одного боку ми насправді спостерігаємо кризові явища в опозиції: точиться боротьба між лідерами – між Тимошенко, Гриценком, Яценюком та Ющенком, немає єдності. Щоб визначити симптоми того, що криза перебуває в опозиції, потрібно подивитися на те, хто стоїть на трибуні за спиною у Тимошенко. Якщо це мультимільйонери, то це означає, що в опозиції все добре. А якщо це колишні політв’язні та, перепрошую, колишні поети, то це означає, що опозиція зазнає кризових явищ.

З іншого боку я би поки що не перебільшував масштаби цієї кризи. Так чи інакше але місцеві вибори відбудуться. При цьому значна частина виборців Центру та Сходу України будуть змушені підтримати Блок Юлії Тимошенко, навіть якщо він їм не надто подобається. Ви знаєте останні дані Київського міжнародного інституту соціології: сьогодні Партію регіонів підтримують 35% виборців, БЮТ – 13%, Сильна Україна Тигіпка – 8%, Яценюка – 4,1%, Компартію – 2,5%. Це означає, що опозиція зберігає вплив, і попри те, що вона насправді зазнає кризи, я б поки що не перебільшував її масштабів.

Те, що ми сьогодні спостерігаємо, нагадує дежавю: надто вже ці останні акції нагадують акції «Україна без Кучми» 2000-2001 року за своєю стилістикою. Ми знову бачимо протестні акції під радикальними гаслами з великою масовою підтримкою, з традиційними звинуваченнями влади у проросійській політиці, намаганням мобілізувати радикальних виборців, особливо на Заході, а також із критикою угод. Хоча такого чину угоди у 2005 році нинішньою опозицією визнавалися за можливі. Я маю на увазі, «харківські угоди». Власне останні заходи опозиції, які ми спостерігали, і не були розраховані на великий успіх. Вони більше спрямовувалися на те, щоб мобілізувати радикальну частину виборців, і щоб створити захисну парасольку від можливого владного наступу на свої позиції.

Якщо «Україна без Кучми» була репетицією перед президентськими виборами та помаранчевими подіями. То ці останні акції опозиції все ж таки були репетицією перед майбутніми місцевими виборами. Однак, існують і значні відмінності між цими технологічно схожими явищами.

По-перше, цим акціям бракує зовнішньої підтримки. А це дуже вагомий чинник. На сьогоднішній день наші і західні, і східні партнери надзвичайно розчарувалися у тих політичних діячах, які сьогодні перебувають в опозиції. Те, що вони перебували у стані перманентного конфлікту і дестабілізували систему влади в країні, примушує наших зовнішніх політичних партнерів, незалежно від того, яку позицію вони представляють, вступати в діалог із Партією регіонів і Віктором Януковичем. Тому що як би не ставилися в Москві чи Брюсселі до нинішньої влади, вона все ж таки сприймається як сила, здатна забезпечити стабільність влади. А нинішня опозиція здебільшого асоціюється з поняттям дестабілізації.

По-друге, існує досить високий рівень розчарування виборців у нинішній опозиції, тому що наслідки її дій у владі є, м’яко кажучи, неблискучими. І на мою думку, наше суспільство балансує. Пан Жданов слушно тут нагадував про певні авторитарні тенденції нинішньої влади. Я б не заперечував, що такі тенденції є, хоча знову ж таки – не потрібно перебільшувати. Тому що вдавати, що у нас сьогодні є режим, який когось надто переслідує, при якому у нас згортається демократія, це також було б, м’яко кажучи, гіперболою. Але все ж таки нинішня влада не має демократичного вишколу, тому я не відкидаю можливості, що будуть авторитарні прояви у житті суспільства надалі.

З іншого боку дестабілізаційна хвиля, яка формується опозицією, виявиться надто гучною, то в нашій країні події можуть розпочати розгортатися за киргизьким сценарієм. Коли відбувається загальна дестабілізація, і коли усувається колишня влада, однак нова, яка приходить їй на зміну не отримує статусу чогось легітимного, тоді країна починає розвалюватися на дві частини. У киргизькому варіанті країна розпадається на Північ та Південь.

Тобто наша політична система, як це довели події 2004 року, вагітна на ризики політичної нестабільності. Про це також аж ніяк не варто забувати. Якщо і надалі так розгортатимуться події, то для нашої країни це буде надзвичайно важким випробуванням і, можливо, смертельним ризиком, тому що країна неконсолідована, існують значні відмінності в орієнтаціях Сходу та Заходу. І якщо у нас події розвиватимуться за киргизьким сценарієм, то це стане початком кінця нашої державності, а це надзвичайно великий ризик.

З цієї точки зору я вважаю, що орієнтація опозиції на жорстку риторику (звинувачення нинішньої влади у тому, що вона непатріотична, антиукраїнська і проросійська) є випробуванням долі. Ці звинувачення небезпечні. Можливо, вони є добрими з точки зору політичної доцільності щодо мобілізації радикальної частини власних виборців, з якими дуже легко виступати на мітингах. Однак, з погляду збереження країни в майбутньому та державних інтересів від такої риторики варто було б утримуватися. Тим паче, що у цій ситуації виграє не БЮТ, а більш радикальні сили, на кшталт «Свободи», які у таких ситуаціях намагаються на хвилі вийти наперед.

У політології є такий термін, як неопатрімоніалізм. Вважається, що такі режими є потенційно нестабільними, потенційно вагітними на ризики дестабілізації. Україна відноситься до такого типу режимів. І для неопатрімоніальних суспільств властиві відповідні риси опозиції.

По-перше, це вождізм. І це є надзвичайно велика проблема нинішньої опозиції. Якщо у будь-якій із нинішніх опозиційних сил, не дай Боже, зникає лідер за якихось причин, то така сила просто припиняє своє існування. Вождізм є слабкістю і нашої політичної системи, і нашої опозиції.

Другою негативною рисою є соціальний неопопулізм. Якби у нас була консолідована та інтегрована країна, то у нас точилася б боротьба не між елітами різних регіонів, не між елітами Сходу та Заходу, а все ж таки між правими та лівими. В умовах, коли не має потужної лівої опозиції, беруть гору соціалпопулістські тенденції. Тоді люди покладають надії на те, що певний автократ, певна сильна особистість прийде і розв’яже їхні проблеми.

Третя проблема нинішньої опозиції полягає в тому, що вона фіксує етнокультурний розкол країни. Гасла цієї опозиції розраховані виключно на частину виборців Центру та Заходу України, які не будуть ніколи сприйняті на Сході та Півдні, якщо опозиція не захоче змінювати свій політичний профіль.

І четверта вада – це намагання постати в образі єдиної патріотичної сили. Вони наголошують на тому, що саме ці політичні сили виявляють український інтерес. Хоча тут на докір нашої опозиції може бути висловлено чимало неприємного. Я хочу нагадати про те, що сказав Литвин: представники нинішньої опозиції, коли були при владі у 2005 році погодилися на розрив газового контракту з Росією. Тоді ціна на газ була 50 доларів. Це спричинило карколомне збільшення цін для нашої економіки на енергоносії, і власне кажучи, завдало шкоди національним економічним інтересам. Всі ми розуміємо, що той, хто не висловлюється на підтримку економічних інтересів власної країни, рано чи пізно почне грати на боці наших економічних конкурентів. Я б не радив нинішній опозиції проголошувати гасло і говорити, що вона є проукраїнською, а нинішня влада є антиукраїнською. З погляду дефіциту патріотичних почуттів докори можна висловлювати і нинішній владі, і нинішній опозиції.

*****

Опозиція, на мій погляд, грає на ринку фобій, на ринку страхів. Йдеться про страхи перед Росією та втратою державності внаслідок російської експансії. Це перша група фобій.

Друга група – це страх перед тим, що східноукраїнські еліти можуть посилити авторитарні тенденції в житті суспільства.

При цьому все ж таки з боку лідерів нинішньої опозиції це радше гра, ніж щире переконання у тому, що такі загрози існують. Що про це свідчить? Про це свідчить заява Юлії Тимошенко журналу «Профіль» у 2005 році, коли вона визнала можливою угоду, на кшталт нинішньої харківської. Це означає, що в глибині серця лідери опозиції не вважають, що угоди, на зразок харківської, становлять для України велику небезпеку. Відсутність щирості відбивається і на нинішніх діях опозиції, тобто реакція на звіт Клюєва була доволі млявою Тим паче опозиційне середовище є неконсолідованим.

В нинішніх умовах бізнес-кола, які фінансують опозицію, які становлять її економічний каркас, не зацікавлені у значному конфлікті з владою. Ми бачимо, що радикальне крило опозиції намагається реалізовувати енергійні акції в той час, як ділові люди намагаються стримувати надто енергійну опозиційну активність.












Copyright © 2002-2012 Киевский центр политических исследований и конфликтологии
Copyright © 2002-2012 Центр эффективной политики

При использовании материалов сайта ссылка на источник обязательна.






bigmir)net TOP 100