Перейти на главную страницу





главная страница | наши сотрудники | фотобанк | контакт
 



  Цели и задачи Центра  
  Текущий комментарий  
  Тема  
  Автор дня  
  Социология и политика  

  Аналитика  
  Социологические исследования  
  Публикации и интервью  
  Новости  


Сто днів президентства Віктора Януковича: перші підсумки


07.06.10

2 червня у прес-центрі медіа-холдингу «Главред-медіа» відбулася прес-конференція на тему: «Сто днів президентства Віктора Януковича: перші підсумки».

У прес-конференції взяли участь:

- директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала,

- керівник політичних програм Українського незалежного центру політичних досліджень Світлана Конончук,

- директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик,

- експерт Центру політичних досліджень і конфліктології Антон Фінько.

Віталій Бала:

Почну з оптимістичного вступу і говоритиму про речі, які на мою думку, є знаковими і поки що не мають наслідків для України.

Розбудова вертикалі влади. Перші сто днів президентства Януковича пройшли під гаслом дуже швидкої та ефективної розбудови вертикалі влади конкретно під президента. Якщо порівнювати ці сто днів з першими ста днями Ющенка, то можна сказати, що у Ющенка в цей період займався міжнародним туризмом: всюди їздив та збирав овації, йому аплодували як лідеру революції. Але по великому рахунку за ті сто днів нічого зроблено не було, з’являлися лише заяви та декларації. Ющенко не вибудував ні систему, ні вертикаль влади, а також не уклав ніяких угод, які б визначили курс внутрішньої та зовнішньої політики країни на найближчі п’ять років.

На відміну від Ющенка, Віктор Федорович зробив дві речі ефективно. По-перше, це стосується розбудови влади всередині країни. Причому влада будувалася на зразок того, якою вона була за часів Леоніда Кучми. Весь центр впливу і прийняття рішень перемістився на Банкову. Наскільки це ефективно для країни покаже час. Але, безумовно, це ефективно для президента та його команди.

Визначення пріоритетів. По-друге, це те, що він зробив у зовнішньому плані, - визначив свій пріоритет, пов’язаний із орієнтацією на серйозну співпрацю з Росією. Навіть виходячи із вчорашнього засідання Ради національної безпеки і оборони можна сказати, що той законопроект, що стосується засад зовнішньої та внутрішньої політики, який буде внесений до Верховної Ради, стосується трикутнику Європейський Союз – Росія – Україна та стратегічних відносин зі Сполученими Штатами Америки. Насправді, він буде певною мірою декларативний. Тут потрібно зауважити, що є певні речі, які нинішня команда не зможе зробити, хоче вона того чи не хоче. Тому що, наприклад, якщо ми подивимося на зустріч в Ростові-на-Дону у форматі Європейський Союз – Росія, то стає очевидним, що Росія намагається доволі активно і ефективно просуватися в Союз. Ще одна знакова подія це – те, що стосується безвізового режиму. Якщо буде вирішено питання безвізового режиму, це буде дуже великий плюс для Віктора Федоровича та його команди. І тоді деякі речі, які є знаковими зараз, не будуть сприйматися суспільством через кілька років. Мова про те, що кожна влада повинна мати максимум рік для того, щоб втілити ті речі, які були б непопулярними та могли спричинити зниження рейтингу.

Необхідність реформ. Зараз за останніми соціологічними дослідженнями близько 60% українців перебувають у позитивних очікуваннях від нової влади. Це досить великий відсоток. Якщо нинішня влада не почне проводити реальні реформи, то ситуація може змінитися. Ні для кого не секрет, що МВФ зараз практично не має ніяких стосунків з Україною. Це сьогодні намагаються замовчувати. Одна із вимог МВФ – проведення непопулярних реформ. А наша проблема в тому, що входячи у передвиборчу кампанію місцевих виборів, які хочуть зробити восени, прийняття рішення про проведення непопулярних реформ не додасть відсотків нині діючій владі. МВФ не хоче давати нам чергові транші грошей, без чого нам складно буде виходити з цієї ситуації.

Тим більше, що зараз починають говорити про нову хвилю чи етап кризи у світі. Якщо перший етап почався у США, то другий – в Європі. Можна вже говорити про те, що вона вже проявилася в Румунії, де почалися проблеми на зразок тих, які має Греція. До цих країн додаємо ще Португалію та Іспанію. Я би сказав, що вона вже стукається в двері і до нас, в Україну. Тому в цій ситуації якщо у нас не буде домовленостей з МВФ, то нам буде дуже важко.

Тож хотілося б, щоб влада здійснювала потрібні кроки. Я не думаю, що для неї це буде настільки критичним та спричинить серйозні проблеми під час виборчої кампанії. Тобто ми знову стали заручниками можливих виборів до місцевих рад. Через це у влади є побоювання йти на конкретні речі. Але є позитивна надія, що завтра Президент Янукович у своєму виступі серед ряду інших реформ запропонує і ці. Це може стати сигналом для МВФ: в Україні президент є реформатором. Без президента-реформатора ми ці гроші не отримаємо.

Тобто великий плюс полягає в тому, що центр прийняття всіх рішень знаходиться на Банковій, в уряді Януковича. Це означає, що весь необхідний інструментарій у нинішнього президента є, тому він повинен розуміти свою велику відповідальність. Тобто якщо владна команда не прийматиме ефективних рішень, то підтримка тих 60% населення, яка сьогодні сподівається на позитивні зміни, стане різко зменшуватися. Але я думаю, що інстинкт політичного самозбереження змусить президента це робити. Адже тоді підтримка населенням позитивних кроків давала би президенту можливість бути при владі.

Висновки. Отже, підсумовуючи вище сказане. Ці сто днів зробили дві речі. Перше – ми почали перебудовувати зовнішню політику. Це дуже важливо, тому що зовнішня політика має створити навколо України режими більшого сприяння, для того щоб приходити на нові ринки, даючи, таким чином, економіці України розвиватися та залучати більше іноземних інвестицій. Мені симпатично те, що відбувається економізація зовнішньої політики. Ще рік тому говорили експерти, щоб потрібно деполітизувати та економізувати зовнішню політику.

Що стосується політичних угод, що були укладені в цей період. Можна говорити про багато речей, але час покаже. Але я би не радив нинішній владі укладати угоди на 20-30 років. Тому що у ХХІ столітті все настільки швидко змінюється, що не зрозуміло, чи буде у 2042 році, до якого прив’язали перебування Чорноморського флоту, газ настільки нам потрібним. Можливо, хтось, якийсь геній, видумає щось і ми користуватимемося зовсім іншою енергетичною силою. А зав’язувати свою економіку на такий тривалий термін мені здається не зовсім правильним.

У внутрішній політиці ми бачимо, що ефективно побудована вертикаль влади. А це дає уряду карт-бланш. Тому що опозиція нічого суттєвого, ніякої альтернативи, запропонувати не може. Вона виступає здебільшого деструктивною силою, постійно говорить про порушення національних інтересів, що все це погано і все це недобре. Але при цьому альтернативу не дає.

Підводячи риску, я би сказав, що президент та його команда зараз мають всі можливості, щоб залишити по собі в підручниках історії або великий розділ, або згадування лише одним реченням. На сьогоднішній день все в їх руках.

Віталій Кулик:

Політичні здобутки. В першу чергу про досягнення цих ста днів. Це стосується політичних здобутків: консолідація влади, побудова або відновлення керованості системою влади, побудова вертикалі, підготовка для формування горизонталі. Перший етап уже пройдений: призначені керівники облдержадміністрацій. Наступним кроком стануть місцеві вибори, які дозволять сформувати лояльну до центральної влади більшість у частині областей та регіонів.

З іншого боку побудована нова модель, якої ще не було в Україні, - це модель тандему президента та прем’єра. В цій моделі стратегічні рішення приймаються на рівні Банкової, а тактичні рішення віддані на вирішення прем’єра та Кабінету міністрів. Сьогодні ми бачимо, що ця модель, цей тандем, цей алгоритм прийняття рішень не позбавлений багатьох негативних рис. Зокрема, ми були свідками певних корпоративних скандалів, спроб рейдерських атак. Проте в цілому керованість системою відновлена. Намічені орієнтири на єдиний курс, який реалізує і президент, і прем’єр, і більшість у Верховній Раді. Це головний здобуток. Тобто ми маємо стабільну владу, яка несе відповідальність за реалізацію соціально-економічного та зовнішньополітичного курсу України.

Перегини. Цей етап був пов’язаний із рядом перегинів. Це, по-перше, надмірна закритість існуючої влади від громадськості та ЗМІ. Звідси виникає і деформація відносин між громадянським суспільством та владою. Зокрема, ми можемо згадати скандали, пов’язані із деякими телеканалами та з прийняттям закону про мирні збори № 2450, який нібито обмежує права на проведення масових акцій протесту. Якби не закритість влади та апріорі негативне ставлення до діалогу з громадськістю і пресою, я думаю, що більшість цих питань було б знято. Як, наприклад, з цим законом № 2450. Коли вдалося змінити доповнення до цього закону, ми побачили, що в ньому фактично залишилися всього два пункти, які викликають заперечення. Всі пункти, які громадські організації називали «драконівськими», були зняті. Але чомусь влада приховується – приховує свої дії та алгоритм прийняття рішень. Це стосується і співпраці влади з експертним співтовариством під час консолідації влади в своїх руках. Це означає неготовність влади висувати певні економічні та зовнішньополітичні ідеї та проекти на обговорення експертів. Це також створює певні питання стосовно логіки поведінки влади, створює незрозумілості. Якби влада була б прозоріша та більш відкрита, я також думаю, що більшість питань було б знято.

Економічні здобутки. Країні вдалося уникнути післявиборчої кризи, яка могла б перетворитися на дефолт. Ми могли б отримати ситуацію на зразок грецької або й ще гіршу. Дякуючи антикризові політиці Азарова, прийняттю більш реалістичного бюджету, у порівнянні з бюджетом Тимошенко, вдалося уникнути кризи. І в першому кварталі поточного року ми маємо зростання ВВП 4,8%, а також маємо тенденцію до зростання економіки. Наскільки довго протримається ця інерція зростання поки що не зрозуміло.

Очевидно, нас очікує друга хвиля європейської кризи, з якою ми стикнемося у вересні-жовтні. Є тенденція до накопичення певних негативних явищ в паливно-енергетичному комплексі, комунальному господарстві, які можуть до жовтня перерости в потужні кризові явища. Проте зараз ми маємо тенденцію до зростання, а це – позитивне явище. Ми не сповзли в дефолт – це основний підсумок і здобуток перших ста днів президентства Януковича.

Зовнішня політика. Вдалося створити периметр довіри до України. Відбулися візити і переговори з Російською Федерацією. Відновлено повноформатні переговори у рамках україно-російської міждержавної комісії на рівні президентів України та Росії. Підписані значущі історичні домовленості, які викликали відносну критику. Однак вдалося досягти динаміки у відносинах з Росією, якої Україна не мала з часів Кучми, або навіть при Кучмі такої динаміки не було.

Зустріч Януковича та Обами, сприяння США переговорам з МВФ. Можна висловити певні критичні зауваження стосовно ціни цієї зустрічі. Мова йде про здачу високозбагаченого урану. Проте в зовнішній політиці в перші сто днів президентства Януковича Адміністрація Президента використовувала алгоритм здачі нерентабельних активів в обмін на швидкі конкретні здобутки. Цей алгоритм забезпечив прориви, які декларує Банкова, зокрема у відносинах зі Сполученими Штатами Америки. Відбувся вихід у стосунках на інший рівень, укладено домовленість про створення комісії стратегічного партнерства між США та Україною.

Інший позитив домовленості та динаміка переговорів з Європейським Союзом. Ми почули про те, що Україна може отримати дорожню карту безвізового режиму. Ми просуваємося на шляху переговорів щодо договору про асоціації. Я не є оптимістом щодо того, що договір про асоціації буде підписаний в кінці цього року, як декларує це Банкова, оскільки є багато проблем у відносинах України та Європейського Союзу. Проте динаміка очевидна: відбувся перехід від євроідіотизму, який був притаманний уряду Ющенка та Тимошенко, до європрагматизму. Адміністрація не готова поступатися інтересами на європейському чи якомусь іншому напрямку і захищатиме ці інтереси в діалозі з ЄС. Я не очікую швидких проривів у цьому відношенні. Однак динаміка вказує на те, що у порівнянні з таким же періодом правління Ющенка ми маємо збільшення контактів та переговорів в 10 разів, маємо конкретні заяви та документи, які можна обговорювати та розглядати.

Також відбувається побудова відносин з іншими країнами в системі багатовекторності. Перші сто днів ми бачили систему, яку можна назвати створенням фундаменту багатовекторності з російським уклоном. Зараз, після завершення цих ста днів, можливе зниження динаміки того, що називається медовим місяцем відносин з Російською Федерацією і побудова справжніх основ багатовекторної політики. Зокрема, останній візит міністра закордонних справ Китаю в Україну та домовленість про збільшення товарообігу з Китаєм – це один напрямок. Зокрема, досягнуто домовленість про зустріч голови КНР та Президентом Януковичем найближчим часом, підписання цілого пакету домовленостей про стратегічне партнерство між Китаєм та Україною, які передбачають значне кредитування, а також реалізацію спінінг-економічних проектів.

Інший напрямок – це співпраця України з країнами БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай) та ШОС (Шанхайської організації співробітництва). Зокрема, найближчим часом очікується візит Президента Януковича у Латинську Америку та зустріч із президентом Бразилії.

Ще один напрямок – це можливе подання Україною заявки на отримання статусу партнера по діалогу ШОС. Цей статус передбачає поки що неширокі можливості для участі України в реалізації китайських економічних проектів, а також доступу родовищ нафти і газу. Проте з часом, про це говорять експерт з ШОС, можливість участі партнерів по діалогу ШОС у розробці енергетичної і транспортної політики ШОС буде зростати, і ми отримаємо можливість отримати і кредити, і фінанси, і можливість брати участь у реалізації цих проектів в Центральній Азії та по всьому периметру напрямку розвитку проекту «Великий шовковий шлях».

Підсумки. І останнє, що я хотів би зазначити. Перші сто днів президентства Януковича не можна оцінювати з точки зору позитивів та негативів. Їх можна оцінювати з точки зору досягнення державних інтересів. З цієї точки зору ми бачимо, по-перше, що ми не опинилися в кризовій ситуації, не маємо зараз дефолту. Це перший позитив. І з точку зору державних інтересів це правильно. По-друге, ми бачимо домовленості з Російською Федерацією та розблокування переговорів. Це також є позитивним балансом. Також ми маємо певні домовленості в Харкові, які викликають неоднозначну оцінку. Можна по-різному до них ставитися. Але з точки зору логіки здачі нерентабельних активів в обмін на конкретні результати Янукович діяв правильно.

Тепер наступає період довгої праці, який не розрахований на прориви. Період після ста днів – це період реалізації довгострокових проектів та змістовне наповнення економічного, внутрішньополітичного курсу та побудова справжньої багатовекторності. Це власне ті орієнтири, які означилися протягом ста днів і, очевидно, знайдуть своє відображення у постанні президента, а також в програмі економічних реформ.

Антон Фінько:

Триває медовий місяць нинішньої влади. Згідно з квітневими даними соціологічної групи «Рейтинг» 41% опитаних заявили про те, що вони задоволені діяльністю Януковича, 21% - не задоволені, 32% - вагаються. Це є позитивною ситуацією для нинішньої влади. Хоча втримати такий високий рівень довіри надалі буде дуже важко. Тому що рівень ВВП на душу населення в Україні є доволі низьким 6600 доларів, соціальна напруженість висока. Тож надалі владі буде нелегко.

Головним позитивом перших ста днів є відновлення керованості в країні, на чому зупинився вже Віталій Олександрович. Цій еліті можна докоряти будь-чим, але на відміну від попереднього президента вона доводить, що вона може керувати країною. Минулий режим доводив, що він взагалі цього робити не може, а може лише провокувати суперечки між основними структурами влади.

Економічний аспект. У чому полягає складність дій нинішньої влади? Колеги вже слушно зазначали, що несприятливою є зовнішня економічна оболонка. Можливо, що на Європу насувається другий етап кризи. Загальна глобальна капіталістична система потрапила у пасмо тривалої нестабільності, напевно. І це може негативно позначитися на ситуації в Україні.

По-друге, несприятливою є і внутрішня економічна загальна кон’юнктура. Я маю на увазі не проблеми з рівнем життя, а проблеми з економічним базисом, нинішньою економічною моделлю. Ця база була закладена наприкінці правління Леоніда Кучми. Тоді були створені основи для формування національного капіталу на засадах національних фінансово-промислових груп, іншими словами - олігархів. Але це внутрішній капітал, який базується на серцевині української економіки – металургії. І так само внутрішній український контроль забезпечувався над фінансовою системою. Починаючи з 2005 року відбувалося поступове розмивання проекту національного капіталізму, який уособлювався Леонідом Кучмою, і який пов’язаний з тими елітами, до яких належить і Віктор Янукович. Це далося взнаки у переході багатьох банківських активів. Сьогодні ми бачимо, що цей процес триває і при нинішній владі. Це можливий перехід під російський контроль індустріального союзу «Донбас», Маріупольського металургійного комбінату та «Запоріжсталі». Це означає, що в умовах економічної кризи підважуються основи під тією економічною моделлю, під тим економічним базисом, який сформував нинішню владу. Більше того, в умовах економічної кризи вони змушені сприяти цьому. Ось в чому, на мій погляд, полягає проблема для нинішньої влади та еліти: це – поступова втрата внутрішнього національного контролю над важливими економічними активами. Цей процес не є абсолютним. Однак наші конкуренти, вони ж партнери із заходу та сходу, не втрачають пильності та в будь-який момент ладні встановити контроль над тими активами, які Україна з причин економічної слабкості, на жаль, уже не може утримувати в своїх руках. Тому що ми пам’ятаємо, що у того ж індустріального союзу «Донбас» були великі фінансові проблеми під час кризи тощо.

Держава, що сприяє розвитку. Успіх нинішньої влади, на мій погляд, залежатиме від того, якою мірою вона зможе забезпечити проект, який умовно можна було б назвати «держава, що сприяє розвитку», інакше кажучи девелопментюалістська держава. Наприклад, економічна модель СРСР: попри всі свої величезні недоліки і деструкцію, для своїх економічних параметрів це була держава, яка опікувалася розвитком. За останні роки ми втратили стимул для розвитку. І це головна проблема, тому що насправді ми досі не досягли рівня ВВП 1990 року.

Від того, в якій мірі Віктор Янукович та Партія регіонів зможуть відновити параметри зростання та відновити параметри держави, що сприяє розвитку, залежатиме їх політичне майбутнє. Водночас це політичне майбутнє залежатиме від того, якою мірою цій владі вдасться підтримувати соціальний мир і знижувати рівень соціального напруження в Україні, який є надзвичайно високим.

Деякі дії влади тут наразилися на дуже серйозну критику. Йдеться про новий проект Трудового кодексу. Ви знаєте, що чимало представників громадянського суспільства вказують на його дуже значні недоліки. Наприклад, що там нібито запроваджується ненормований робочий день тощо.

Протистояння корупції. Виживання цієї влади залежить від того, якою мірою їй вдасться забезпечити хоча б мінімальний базовий рівень успіху у протистоянні корупції. Тут є неабиякі проблеми для нинішньої влади, спричинені тим, що вона поєднує у своїх рядах людей схильних до технократичного мислення – прагматиків. Прагматики здебільшого не схильні до різких рухів. І вдало з корупцією борються «божевільні» керівники. Я не хочу натякати на грузинський режим, але поміркованим людям, які у нас сьогодні знаходяться при владі, не надто вдаються радикальні антикорупційні дії. Вони до таких дій здебільшого не схильні.

Національна інтеграція. Успіх нинішньої влади залежатиме від того, в якій мірі їй вдасться забезпечити національну інтеграцію та одночасний розвиток і створення умов формування в Україні, як української культури, так і української російськомовної культури. Тобто якою мірою владі вдасться їх збалансувати та забезпечити можливості поступу для обох цих моментів нашої національної ідентичності, не встрягаючи у надмірні конфлікти з тією чи іншою частиною суспільства.

Сто днів опозиції. Коли ми говоримо про ці сто днів нової влади, ми, ясна річ, не можемо не говорити про сто днів опозиції і те, як відреагувала опозиція на сто днів нової влади. Тут є два моменти. Перший момент – це втеча капіталу. Це ті 26 багнетів, які втратив Блок Юлії Тимошенко. І це така традиційна типова модель можновладців нашої країни, які намагаються втекти на бік сильного лідера і усіляко йому служити тоді, коли він набирає обертів. І головним завданням такі люди вбачають в тому, щоб зрадити лідера у той самий момент, коли влада його похитнеться. Ми це добре бачили на прикладі діяльності Кучми, коли той же Ющенко, який на той час був прем’єр-міністром, пестуном Леоніда Даниловича, зрадив його за першої ліпшої можливості і раптово з’ясував, що Кучма є не його рідним батьком, а втіленням зла та диявольської сили.

Другий момент, яким відреагувала опозиція, - це висунення націонал-радикальних гасел, це намагання мобілізувати найбільш націонал-радикальні угруповання електорату на Заході України, апелюючи до того, що Україна перебуває у небезпеці, створюючи комітети захисту України, доводячи, що саме опозиція представляє український інтерес, а влада – проросійський. Висунення на перший план діячів, на кшталт Левка Лук’яненка, я вважаю глухим кутом. Опозиції взагалі не варто робити акцент на гуманітарних питаннях, тому що це шлях до розколу країни, до національної дезінтеграції. У цю націонал-романтичну гру можна гратися, можна мобілізовувати виборців для протестних акцій, але лише в тому разі, якщо вам немила ваша країна та її майбутнє.

Щодо економічної політики. Ми маємо зачекати все ж таки виступу Президента Януковича завтра, щоб зрозуміти її основні параметри. Тому що перші сто днів були суто стабілізаційними.

Зовнішня політика. Я хотів би погодитися з тією оцінкою, що вона є доволі раціональною та збалансованою. Ми можемо її критикувати. Але ми не маємо права забувати про те, що у Європейського Союзу немає намірів розширюватися надалі і приймати Україну чи інші східноєвропейські країни у свої ряди. Україні пропонується програма східного партнерства, яка є замалою для Азербайджану та Білорусі, не кажучи вже про таку велику країну, як Україна. Сьогодні не існує перспектив європейської інтеграції України. Це змушує нинішню владу повернутися до багатовекторності. І це абсолютно прагматичні та раціональні дії.

Ми можемо критикувати харківські угоди і термін 25 років, на який подовжено перебування Чорноморського флоту на території України. Однак загалом я вважаю, що критика харківських угод є здебільшого демагогічна, тому що ті, хто критикує, не виходить з інтересів українських підприємств. Саме інтереси українських підприємств є ключовими в системі національних інтересів. Те, що це не зовсім розуміла попередня влада, і спричинило її цілковитий крах.

Гуманітарна політика. Ви знаєте, напевно, що чимало лунає критики. Але той законопроект, який готується Олександром Єфремовим і незабаром має бути переданий на розгляд у Верховну Раду, випливає з тих зобов’язань, які Україна раніше на себе взяла. І виходить він з логіки Європейської хартії регіональних мов і мов меншин. Цей законопроект був схвалений секретаріатом Ради Європи. Він ґрунтується на усталених європейських стандартах – подобаються вони нам чи ні.

На мій погляд, нинішня влада має спрямувати свої зусилля надалі у намаганні інтегрувати з гуманітарного погляду Україну в такий спосіб, щоб були інтегровані в єдиний національний проект три культурні шари, які формують нашу національну ідентичність. Це, по-перше, українська культура. По-друге, це український продукт, створений в Україні російською мовою. І це дуже значна частина нашої спадщини. Я кажу і про Гоголя, і про Короленка, і про російськомовні повісті Шевченка тощо. По-третє, наша давньоруська спадщина. Якщо новий міністр освіти та нинішній віце-прем’єр з гуманітарних питань зможуть об’єднати ці три шари, не викликаючи ними конфлікти, то від цього залежатиме успіх нинішньої влади в гуманітарній сфері.

Електоральні наміри нашої влади. Тут у мене ставлення доволі критичне. Мені ближче чітка заява Юлії Тимошенко щодо того, що слід зберегти суто пропорційну систему, але перейти до відкритих списків. На мій погляд, усілякі експерименти на нинішньому етапі з мажоритарними виборами, за винятком хіба що рівня села та селищ. Такі експерименти можуть спричинити деструктуризацію політичної системи та повернути нас в ті роки, коли в Парламенті не існувало усталеної більшості і голосування були суто ситуативними.

І якщо казати про юридичну ситуацію, про пакет юридичних реформ. Ви знаєте, що цей законопроект змін судочинства та ряду наріжних юридичних кодексів, запропонований новою владою, містить підстави для критики з боку тих, хто представляє інтереси нинішнього Верховного суду. Але там є чимало моментів, які не можна не підтримувати: це і ідея автоматизованого розподілу справ, і зменшення терміну розгляду справ, апеляції і касації, і зменшення можливостей для юридичної тяганини тощо.

Тобто якщо підбивати підсумки, можна сказати, що у діях нинішньої влади є і позитивні, і негативні аспекти. Але загалом Україна повернулася до керованості. І це є звинуваченням на адресу тих, хто передував цій владі. Якщо впродовж п’яти років країна втрачала керованість, це означає, що вона втрачала і державність. Якщо нинішня влада зможе забезпечити керованість та розвиток, не впадаючи в гріх авторитаризму, то вона зможе забезпечити і гуманітарну інтеграцію країни, і тоді вона матиме певний успіх.

Світлана Конончук:

Я згодна з тим, що головний здобуток, який отримала Україна внаслідок президентських виборів 2010 року, є формування чіткої вертикалі влади. Хоча вона, можливо, не завжди відповідає конституційним повноваженням, які сьогодні визначені за інститутом президентства. Але тим не менше, можна твердити цілком впевнено про те, що самі політичні еліти визнають за президентом право виконавчого впровадження. Коли сьогодні Віктор Янукович віддає розпорядження Генеральній прокуратурі стосовно якихось справ, коли він дає доручення уряду, то очевидно ні у кого це не викликає якихось особливих заперечень. Тому я б сказала, що формування системи влади є бажаним для політичних еліт, які до того ще політично консолідовані на сьогоднішній день.

Інше питання: наскільки нинішня влада зможе забезпечити реалізацію тих реформ, про які вона заявила. Річ у тому, що на відміну від періоду 90-х років, коли Україна будувалася як незалежна держава і спільно з іншими країнами посткомуністичного табору шукала засобів для того, щоб розбудити у людях приватну ініціативу і вивести їх за межі бюджетного сектору, то сьогодні головне питання перед Україною полягає в том, щоб забезпечити умови для цієї приватної ініціативи. А в цьому напрямку влада недостатньо працює, тому що існує нероформованість податкової системи, і функції міліцейського нагляду, якими володіє податкова, навряд чи сприяють тому, щоб ті 3-4 мільйони людей, які своєю працею забезпечують економічний добробут своїх родин, могли б бути належним чином задоволені політикою держави в цій сфері.

Крім того, я хотіла б сказати, що в понеділок ми сформували результати опитування експертів. У нашому опитуванні взяв участь 21 спеціаліст з питань політичних процесів. У порівнянні із травнем 2009 року травень 2010 року демонструє підвищений рівень скепсису наших експертів стосовно того, що реформи взагалі можуть бути проведені. Тому що, на їхню думку, час для багатьох реформ уже просто втрачений. Так вважають 25% експертів. Переважно це стосується реформ, пов’язаних із прозорістю управління публічними фінансами і вибудовуванням засад антикорупційної політики загалом. Що це для нас може означати? Це означає, що ті політичні, економічні та соціальні групи, на які ми умовно можемо ділити наше суспільство, уже вмонтовуються у систему тих соціальних відносин, яка виробилася. І чим дальше буде відкладатися здійснення реформ, а воно, як ми знаємо, очікується з наступного року, тим складніше буде виводити ці соціальні групи з того місця, яке вони посідають у розподілі праці, тим більше буде консервуватися ця система відносин, і тим під більшим питанням буде стояти успіх нової влади.

Я вважаю, що ці часові ризики, які були сформовані більшою мірою у попередні 5 років, і сьогодні залишаються викликом для нової влади. Ці виклики визначатимуть успіх реформ загалом. Тому що кожен із нас починає прилаштовуватися до тієї ситуації, яка виникає. Я к уже зауважив колега, не варто сподіватися на якусь радикалізацію дій опозиції. По-перше, це і не потрібно. А по-друге, це на сьогоднішній день і не можливо. Тому що ті засоби політичної мобілізації, які використовуються, і які могли б в контексті реформ стати чинником пробудження енергії суспільства, сьогодні навряд чи будуть ефективними. Тому що сьогодні очікування громадян більшою мірою пов’язані із передбачуваними кроками і тими, які сприятимуть зменшенню соціального розшарування. Я погоджуюся і з тим ключовим словом про забезпечення розвитку держави.












Copyright © 2002-2012 Киевский центр политических исследований и конфликтологии
Copyright © 2002-2012 Центр эффективной политики

При использовании материалов сайта ссылка на источник обязательна.






bigmir)net TOP 100