Перейти на главную страницу





главная страница | наши сотрудники | фотобанк | контакт
 



  Цели и задачи Центра  
  Текущий комментарий  
  Тема  
  Автор дня  
  Социология и политика  

  Аналитика  
  Социологические исследования  
  Публикации и интервью  
  Новости  


Відповідь Данила Яневського


    09.09.03

    Високоповажна редакціє!
    Шановний пане В. Стоякін!

    Сердечно дякую за те, що ви знайшли час прочитати моє дослідження "Політичні системи України 1917-1920 рр.: спроби творення та причини поразки" та можливість вмістити рецензію на "шпальтах" вашого сайту.

    З вашого дозволу хотів би подати декілька зауваг до милої рецензії впп. В. Стоякіна.

    Перше. Мушу щиро визнати: я нічого не знаю про "історіософське обгрунтування ряду наріжних висновків" мною ж самим сформульованим. Я взагалі-то фахівець із системної кризи суспільства, політичної історії, історії конституційного будівництва, а також геральдики та вексилології вітчизняної історії 1917-1920 рр. Ні про яку історіософію (на відміну від, скажімо, відомого фахівця д.і.н. В. Ткаченка), спеціально для т.зв. "доби національно-визвольних змагань" я нічого не знаю. Так само як, наприклад, і про "банахові простори", "принцип доповненості" Карла Геделя абощо. Ці предмети, наскільки я розумію, досліджують фахівці в інших галузях науки.

    Друге. Завдання, яке я ставив перед собою, гранично чітко викладено у передмові. Коротко кажучи, це - звести до купи, проаналізувати, узагальнити досвід державного будівництва в Україні в 1917-1920 рр. та задовольнити власну допитливість за власний же рахунок

    Третє. Принаймні останнє завдання я виконав. Про інше можуть висловитися всі бажаючі - як письмово, так і усно.

    Четверте. В процесі написання роботи сформулював ще принаймні дві проблеми, висвітлення яких потребує додаткового ретельного дослідження. Перша з них - джерела фінансування "національно-визвольних змагань". Деякі мемуаристи та дослідники цілком впевнено вказують на їх берлінське, віденське та московське походження. Друга - чисельність учасників цих "змагань". Можу висловити апріорне припущення, що в період весна 1918 р. - осінь 1920 р. їх чисельність на Наддніпрянщині чи навряд перевищувала на кожний даний момент 10-15 тис. осіб, враховуючи особовий склад Корпусу Січових Стрільців Є. Коновальця та актив політичних партій. Це складає аж 0,05% населення всіх 9 етнографічних українських губерній. Навіть якщо я помиляюся на порядок, то це все одно буде аж пів-відсотка.

    П’яте. Щодо цих організацій я вживаю узагальнену дефініцію "національно-соціалістичні партії". По-перше, вони саме такими і були. По-друге, поруч з українськими національно-соціалістичними партіями існували єврейські (наприклад, об’єднана соціалістична), польські (ліва соціалістична партія) та інші, а також інтернаціонально-соціалістичні (наприклад, російська соціал-демократична (об’єднана), з якої згодом виділилася радикальна фракція, яка називала себе комуністичною (більшовиків)).

    Шосте. Я ніколи не порівнював ці партії із націонал-соціалістичною робітничою партією Німеччини доби 30-40 рр., як це стверджує високоповажний пан В. Стоякін. Адже чудово розумію, що в історії НСДАП були й інші періоди, наприклад, 20-х років та різні діячі, наприклад, Г. Федер або Г. та О. Штрассери (одного з братів, до слова, розстріляли, власне, за соціалістичний радикалізм та недостатнію відданість національній ідеї).

    Сьоме. Я ніколи не формулював тези про "можливість легітимності революційної влади", як це стверджує впп. В. Стоякін. Натомість підтримую точку зору, сформульовану ще 1992 р. к.ю.н В. Крюковим. Коротко кажучи, вона зводиться до того, що всі (окрім хіба що проводу ЗУНР) політичні режими, які існували на території України в 1917-1920 рр., гостро відчували брак легітимності і відчайдушно, але безрезультатно намагалися його подолати. Більше того. Я стверджую, що цей вакуум вдалося подолати лише наприкінці минулого століття, а саме - 1 грудня 1991 р.

    Восьме. Засаднича, але неявна теза моєї роботи, це теза про абсолютну цінність людського життя, про абсолютну цінність гідності цього життя.

    Я стверджую, і в цьому полягає вся банальність рецензованої впп. В. Стоякіним монографії, що ніякі політичні цілі або нібито етичні ідеали, винесені за межі окремої людини, нічого не варті.

    Я стверджую, що плата за політичні помилки, яких з об’єктивних чи суб’єктивних причин припустилися ті чи інші "провідники" зазначеної доби є неприпустимою. Це - одне людське життя за кожні 20 секунд впродовж 74-річного перебування комуністів при владі.

    З огляду на це я стверджую, що вся діяльність українських націонал-соціалістів, в тому числі і в першу чергу соціалістів-революціонерів та соціал-демократів є невиправданим історичним злочином проти 30 мільйонів українців, росіян, євреїв, поляків, татар та інших народів, які жили на своїй-нашій землі до 1917 р. І, попри всі їх зусилля, продовжують жити сьогодні.

    Нарешті, я стверджую, що єдиним виправданням наявності держави та політичних сил як суспільних інститутів, є благо народів, які делегують їм частину свого суверенітету задля забезпечення отого права - права всіх взагалі і кожного окремо на гідне і безпечне життя, права бути собою, таким, яким його створив Бог.

    Іншими словами, я стверджую, що для кожного відповідального політика єдиним законом повинен бути закон, вилитий у формулу: solus populi - suprema lex.

    З повагою,

    Данило Яневський, кандидат історичних наук,
    директор Інституту політичного моделювання












    Copyright © 2002-2012 Киевский центр политических исследований и конфликтологии
    Copyright © 2002-2012 Центр эффективной политики

    При использовании материалов сайта ссылка на источник обязательна.






    bigmir)net TOP 100