|
Етика і політика визнання
15.04.09
У квітні 2009-го року вийшла друком книга Дениса Кірюхіна «Вступ до філософії релігії Геґеля» (Кірюхін Д. І. Вступ до філософії релігії Геґеля. Філософія як спекулятивна теологія. – К.: ПАРАПАН, 2009. – 204 с.). Вона стала результатом дослідження філософського вчення Георга Геґеля, що здійснювалося протягом декількох років, і є першою і поки що єдиною працею з цієї теми на пострадянському просторі.
Ця книга не обмежується аналізом геґелівських поглядів на релігію. Окрема увага в ній приділена проблемі особистості в філософії видатного представника німецького ідеалізму, досліджується гегелівська «етика визнання», що була сформована внаслідок критики «етики автономії» І.Канта, та роль концепту визнання у політичній практиці ХХ століття. Відтак, філософія релігії доповнюється політичною філософією. В цьому й полягає головна особливість книги Д.Кірюхіна.
ЗМІСТ
Переднє слово
Вступ. Філософія релігії Геґеля в історико-філософських дослідженнях
Розділ I. Проблема релігії в ранніх творах
1. Етикотеологія Геґеля
2. Класифікація типів релігії
3. Діалектика скінченного та нескінченного
Розділ II. Йєна: формування системи філософії
Розділ III. Феноменологія релігійної свідомості
Розділ IV. Релігія як предмет філософської рефлексії
Розділ V. Людина, Бог і смерть
Замість висновків
Додаток. Політичні експлікації геґелівської діалектики панування та рабства: свобода та боротьба за визнання
Вибрана бібліографія
Переднє слово
Філософське вчення Георга Вільгельма Фрідріха Геґеля і на сьогодні є одним із найвпливовіших. Значною мірою це обумовлено тим, що, заявивши про розкриття “хитрості світового Розуму”, логіки світового історичного процесу, Геґель з-поміж багатьох своїх попередників та сучасників найбільш переконливо обґрунтував претензію філософії на те, аби вона стала теоретичною основою соціальної та політичної практики. За деякої надмірної пафосності відомого вислову М.Бердяєва про те, що в битві під Сталінградом зіштовхнулися дві геґелівські школи, йому не можна відмовити у точності визначення. Геґелівське вчення не лише надихало авторів теорії класової боротьби та “Доктрини фашизму”, а й уже після катастрофи, якою була Друга світова війна, стало затребуваним — у тому числі для обґрунтування історичної невідворотності руху за громадянські права афроамериканців у США в 60-ті роки минулого століття, так само як і боротьби за визнання, яку ведуть окремі національно-культурні та гендерні спільноти у світі, що глобалізується.
Після легендарної книги Дж.Х.Стірлінга “Секрет Геґеля, виклад геґелівської системи в її походженні, принципі, формі та змісті”, що вийшла друком ще у 1865 році, пізнати таємниці та секрети німецького мислителя намагалося чимало дослідників, проте й досі тривають дебати щодо різних інтерпретації його вчення і, зокрема, його філософії релігії. Власне, філософія релігії як окрема дисципліна є результатом формування Геґелем того варіанту системи знання, над якою він почав працювати після від’їзду з Йєни. Але паралельно із вченням про релігію Геґель вже у своїх перших працях розвиває також вчення про Бога. А отже, появі філософії релігії у нього передував розвиток філософської теології. Дослідити цей процес і є завданням цієї монографії.
Аби систематизувати вже існуючі дослідження з філософії Геґеля у вступі здійснено загальний огляд геґелезнавчих праць, наявних в літературі позицій з окремих спірних питань його вчення. Це дає змогу зрозуміти, що сьогодні ми потребуємо системної реконструкції геґелівського розуміння релігії, а також те, як воно розвивалося на різних етапах його творчості. Передусім це стосується ранніх праць німецького філософа — тій частині геґелівської спадщини, якій майже не приділялась увага вітчизняними істориками філософії.
Одна з головних тем цієї праці — проблема особистості у філософії Геґеля. Адже вона є однією з найбільш спірних, і саме стосовно неї мають місце іноді діаметрально протилежні інтерпретації у філософській літературі. Оскільки монографію присвячено філософії релігії, то, відповідно, проблема особистості тут розглядається в контексті геґелівської діалектики скінченного (людини) та нескінченного (Бога). Проте дослідження цієї теми було б неповним, коли б воно обмежувалося виключно зазначеним аспектом. Для Геґеля індивід постає як особистість, перш за все, у соціальних стосунках, які, зрештою, визначають і його релігійні уявлення. Відтак, розкриття проблеми особистості вимагає, зокрема, усвідомлення того, як Геґель розуміє процес перетворення індивіда на особу, наділену правами, що, згідно з його вченням, відбувається завдяки визнанню. Але оскільки теми боротьби за визнання, геґелівської етики визнання, яку він розробляє у протиставленні до кантівської етики автономії та, врешті-решт, контекстуалістської теорії справедливості, що сприяла зміні боротьби за справедливий розподіл соціальних благ на боротьбу за справедливе визнання, виходять за межі нашого дослідження, то їх розгляд уміщено в додатку. А отже, завдання додатку — доповнити теологію німецького філософа соціальною теорією, що уможливлює більш повно розкрити вчення Геґеля про особистість.
Написання та підготовка до видання цієї монографії були б неможливими без підтримки багатьох людей. Автор щиро вдячний О.А. Луцишиній, завдяки люб’язної допомоги якої він мав можливість користуватися бібліотечними фондами Люблінського університету імені М. Кюрі-Склодовської та факультету філософії та соціології Варшавського університету. Важливою допомогою у написанні книги стали бесіди та дискусія я з питань кантівської етики із А.Є. Фіньком. Особливу ж подяку автор висловлює С.І. Щербак, яка прочитала перший варіант рукопису. Її критичні зауваження та корисні поради дозволили позбутися ряду недоліків книги.
|
