Причини скорочення переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, такі: зміна критеріїв загальнодержавної значущості підприємств та намір позбавитися від держмонополій в деяких галузях (наприклад, з виробництва спирту, на залізниці та ін.). Пропонується дозволити приватизацію об’єктів важкого машинобудування, сільського господарства, транспорту, енергетичної галузі тощо, які досі було заборонено приватизувати.
Необхідність наповнення державного бюджету у такий спосіб не викликає сумнівів. Разом із тим, слід звернути увагу на низку ризиків і застереження щодо доцільності негайної широкомасштабної приватизації державного майна. Зокрема це втрати бюджету внаслідок заниження цін на об’єкти приватизації.
Продаж майна в екстремальних умовах (відповідно до теорії і практики фінансів) можливий лише за умови значного заниження ціни продажу порівняно із справедливою вартістю такого майна.
Навіть застосування прозорих приватизаційних процедур з продажу стратегічно важливих державних підприємств, внесених у перелік таких, які підлягають приватизації, не дозволить нівелювати інвестиційні ризики, які у 2014 — 2020 р. в Україні залишалися настільки високими, що ціна продажу об’єктів державного майна виявлялася в 3–5 разів нижчою, ніж за звичайних умов.
Успішна реалізація приватизаційних планів влади потребувала вирішення як політичних проблем (завершення військових дій на сході країни, оскільки інвестори навряд чи будуть вкладати значні кошти в країну, яка фактично перебуває у стані війни), так і економічних (відновлення співпраці з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями, стабілізація ситуації в грошово-кредитній сфері, припинення падіння економіки та відновлення економічного зростання тощо).
У зв’язку з несприятливою макроекономічною та зовнішньополітичною ситуацією у країні нарощування надходжень від приватизації при продажу об’єктів за справедливими цінами у 2014 — 2020 було дуже проблематичним (практично неможливим), поповнення доходів бюджету могло бути забезпечене лише шляхом розпродажу майна за значно заниженими цінами.
Інші ризики пов’язані також з можливістю зниження ефективності діяльності великих підприємств в постприватизаційний період. Теза про те, що перехід до приватної власності автоматично забезпечує покращення показників роботи підприємств, не знайшли практичного підтвердження в Україні.
ДУ «Інститут економіки і прогнозування НАН України» було проведене дослідження ефективності діяльності приватизованих підприємств приватизованих у 2002–2004 рр. Порівнювалися показники в рік до приватизації, рік здійснення приватизації, рік після приватизації, у 2007 році (рік «пікового» докризового розвитку економіки), в 2009 році («пік» кризи) та 2010 році (початок нестійкого відновлення економіки).
Результати проведеного дослідження по репрезентативній вибірці підприємств, переважно великих, приватизованих у 2002–2004 рр., дали можливість зробити наступні висновки. Приватизовані підприємства не тільки не демонструють покращення фінансових результатів діяльності, а здебільшого погіршили їх у 2009–2010 рр. проти доприватизаційного періоду та у порівнянні з показниками року приватизації[1]:
Про це зокрема свідчить негативний досвід приватизації в Росії. Для залучення інвестицій в російську енергетику її приватизація супроводжувалася лібералізацією тарифної політики. Вважалося, що демонополізація галузі внаслідок її приватизації різними інвесторами створить конкурентне середовище, в якому ціни на енергію будуть знижуватися. Проте фактично основним результатом приватизації стало неконтрольоване швидке зростання тарифів, що загрожувало, перш за все, тяжкими соціальними наслідками для населення. Інвестиції в галузь не прийшли, що не дозволило здійснити її модернізацію. Держава була вимушена повернутися до обмеження тарифів у «ручному режимі». А це, в свою чергу, призвело до масового відтоку приватного капіталу з галузі та домінування в ній державних корпорацій, які наразі контролюють більше 60% установленої потужності галузі.
Хоча Президенти України П.Порошенко та В.Зеленький рішуче виступали проти реприватизації, на практиці вона все ж відбувається (ЗАлК), в країні триває дискусія щодо реприватизації окремих об’єктів. Як показує досвід 2014 — 2020 року, навіть обговорення питань щодо можливості реприватизації значно погіршує і без того несприятливий загальний інвестиційний клімат в країні. Проте проблема існує, оскільки значна кількість об’єктів, в тому числі великих та стратегічних, була приватизована фактично за безцінь.
Брак інвестиційних коштів обмежує конкуренцію при продажу об’єктів приватизації, що призведе до заниження їх вартості.
Для вирішення проблеми підвищення ефективності предприватизаційної реструктуризації підприємств необхідно втілити комплекс заходів, скерованих на збільшення обсягів джерел фінансування, посилення впливу державних органів на прискорення та підвищення ефективності реструктуризаційних процесів. Зокрема, слід прискорити вирішення питання щодо створення Банку реконструкції та розвитку, кредити котрого мають залучатися до реструктуризації найбільш перспективних підприємств.
[1] Даниленко А., Єршова Г., Білоусова О., Кошик О., Федоренко А., Шаблиста Л. / Науково – аналітична записка «Ефективність діяльності приватизованих підприємств в Україні:Київ, ДУ ІЕПр. – 2013.