Киевский центр политических исследований и конфликтологии

Александр Кошик

Попри гостру критику ФПГ як олігархічних структур – монополістів, не можна заперечувати, що ФПГ відігравали велику роль в переходу до періоду досить швидкого економічного зростання на початку 2000-х років, яке було перервано світовою економічною кризою 2008 – 2009 років, та поступового відновлення нестійкого післякризового зростання, яке змінилося глибокою економічною кризою 2014 — 2015 років, різким падінням реального ВВП. Незначне економічне зростання у 2016 – 2017 роках та офіційний прогноз збільшення реального ВВП на 2018 рік не дозволяють в найближчі роки розраховувати на повернення до його рівня на кінець 2013 року.

Період після 2013 року потребує окремого аналізу, проте він був пов’язаний з карколомною декапіталізацією економіки, ознакою чого стало скорочення ВВП у доларовому еквіваленті вдвічі. Процес декапіталізації торкнувся усіх ФПГ, а деякі з них фактично балансують на межі зникнення. Це не дозволило посилитися тим позитивним тенденціям, які були зафіксовані  перед початком кризи.

В українській економічній літературі визначають кілька основних напрямків позитивного впливу ФПГ на організацію діяльності в передкризовий період контрольованих ними підприємств:

  • у ФПГ відновлюється система зв’язків між промисловими підприємствами, що задіяні в єдиному технологічному процесі. На початковій стадії утворення групи цю функцію приватні компанії виконують як посередники, згодом – як власники корпоративних прав;
  • трейдерський і банківський капітали стають початковим джерелом інвестицій для підприємств групи. Консолідовані фінансові доходи групи можуть бути раціонально використані на цільові інвестиційні проекти; „
  • центральні управляючі компанії чи банки, які є аутсайдерами стосовно підприємств групи, починають установлювати контроль над менеджерами підприємств, обмежуючи їхню рентну поведінку.[1]

Проте О.Пасхавером та Л. Верховодовою були визначені й фактори нестійкості ФПГ, пов’язані, перш за все, з питаннями власності та її перерозподілу:

по — перше, межі більшості нових бізнес — груп визначаються як реальними межами власності, так і силою їх адміністративного та політичного впливу. Контроль над частиною підприємств, що зараз включаються у групи, підтримується за рахунок прав на управління державними пакетами акцій, встановлення системи обов’язкових постачань, нав’язування банківського обслуговування тощо.

Частина підприємств увійшла до складу груп у пошуках політичної підтримки для задоволення своїх корпоративних інтересів. При послабленні адміністративного і політичного впливу бізнес -групи може послабнути її контроль над підприємствами, що, в свою чергу, призведе до її розпаду;

по — друге, у боротьбу за сфери впливу вступатимуть нові економічні агенти, у тому числі транснаціональні компанії, поява яких може кардинально змінити розміщення сил на ринку. Частина з існуючих українських бізнес — груп змушена буде поступитися їм місцем;

по — третє, непередбачена поки і поведінка самої влади стосовно бізнес — груп. Дії влади можуть або загальмувати, або прискорити проникнення приватного капіталу в нові сфери, в тому числі і проникнення на національний ринок транснаціональних компаній.[2]

Ці оцінки фактично мали прогнозний характер, і розвиток подій, особливо після 2013 року, довів обґрунтованість цих прогнозів. Зокрема, було показано, що «близькість» до влади не є гарантією збереження власності. Такою гарантією може бути лише надійне законодавче забезпечення прав власності.

Проте найбільші  об’єднання, які б мусили бути активними провідниками у суспільстві ідей захисту прав приватної власності —  Український союз промисловців та підприємців та Федерація роботодавців України –  мають достатньо слабкі позиції  як при формуванні відношення суспільства до потреб розвитку бізнесу, в тому числі великого, так і при створенні сприятливих правових умов для його діяльності, розробки відповідних законодавчо – нормативних актів. Хоча Закон України про ФРУ наділяє федерацію досить великими можливостями  у цих питаннях. Фактично об’єднання підприємці стали ще одним важелем реалізації інтересів, зокрема, окремих   ФПГ у спробах укріпити свій вплив на владні структури,  а не захисту загальних інтересів бізнесу.

Великий бізнес, ФПГ мають найбільші можливості в порівнянні з іншими групами бізнесу  вирішення соціальних питань як на рівні самих ФПГ та інституцій, які входять до їхньої структури, у гармонізації відносин між власниками, менеджерами та робітниками, службовцями, так і на національному і галузевому рівнях, а також при сприянні соціальному розвитку регіонів.

Проте, незважаючи на те, що  значна кількість українських ФПГ формально вже давно приймає участь у реалізації міжнародних програм, зокрема, програмі ООН по забезпеченню соціальної відповідальності бізнесу (СВБ),  це не дозволило покращити відношення до них як основної частини суспільства, так і найманих працівників, безпосередньо працюючий в цих бізнес-угрупуваннях. Останнє досить часто пояснюється тим, що між нарощуванням прибутку, покращенням фінансових показників і вирищення соціальних проблем робітників існують антагоністичні суперечності.

В світовий практиці в останні роки найбільш поширеною точкою зору стало уявлення  про три рівні СВБ. «Базовий» рівень передбачає сумлінне виконання підприємствами визначених законом зобов’язань перед суспільством і державою (податки, законодавство про працю, якість продукції, екологія тощо). «Корпоративний» рівень – надання пакету соціальних послуг та пільг (професійна підготовка, соціальні послуги, пенсійне та житлове забезпечення, удосконалення охорони праці і здоров’я та інші). Вищий рівень – програми і напрямки діяльності, що виходять за рамки окремої корпорації (об’єктами виступають території або категорії населення; здійснення благодійних програм; інвестиційні вкладення в транспортну й соціальну інфраструктуру території тощо).

В світі накопичений великий досвід рішення як економічних, так і соціальних проблем за активною участю великого капіталу, ФПГ. Безумовно, цей досвід є вкрай актуальним для України.

[1] В.В.Дементьев. Ренто-ориентированное поведение и господствующая фирма в переходной экономике Украины ФПГ //Журнал «Бизнес». – К., 2003. – 11.08. – С. 24.

[2] Формування великого приватного капіталу в Україні/О.Й.Пасхавер, Л.Т.Верховодова, Л.З.Суплін. Центр економічного розвитку. – К: «Міленіум», 2004. – с.76.

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
acf-field
Filter by Categories
Акцент
Александр Кошик
Алексей Попов
Алексей Толпыго
Андрей Видишенко
Антон Финько
В мире
В Украине
Наши книги
Наши эксперты
Публикации и интервью МП
События, комментарии
Социологические исследования
Экономика и финансы Социальные проблемы
Эксперты

Наши эксперты